Від моменту заснування Корейської Народно-Демократичної Республіки відносини між Німеччиною та Північною Кореєю визначалися різними політичними курсами НДР та Федеративної Республіки Німеччина. НДР з самого початку підтримувала двосторонні відносини з Північною Кореєю, тоді як Федеративна Республіка Німеччина встановила дипломатичні відносини лише у 2001 році. Офіційні візити делегації Федеративної Республіки Німеччини на рівні міністрів до Північної Кореї досі не відбувалися.
Німеччина, як у рамках свого діалогу з Північною Кореєю, так і в рамках спільної європейської зовнішньої політики та політики безпеки, переслідує свою мету щодо відновлення шестисторонніх переговорів та припинення північнокорейської програми створення ядерної зброї. Крім того, Німеччина критикує, насамперед, ситуацію з правами людини в Північній Кореї.
Історія
Відносини з НДР
НДР, яка також була соціалістичною державою, була одним із найближчих союзників Північної Кореї в Східному блоці. Дипломатичні відносини між двома державами були встановлені рішенням північнокорейського уряду від 6 листопада 1949 року, менш ніж через місяць після заснування Корейської Народно-Демократичної Республіки. Однак акредитація послів відбулася тільки після Корейської війни в 1954 році. До приходу Річарда Фішера на посаду посла в Пхеньяні, спочатку виникли труднощі в комунікації, так як і північнокорейське, і німецьке посольства в Пекіні, а також посольства в Москві спілкувалися між собою і обидва вважали себе відповідальними за німецько-корейські справи. Тому посол у Пекіні Йоганнес Кенігбув призначений офіційною контактною особою, про що було повідомлено міністру закордонних справ Північної Кореї в листі від 13 липня 1951 року, який той підтвердив 18 серпня. Незважаючи на це, Північна Корея доручила своєму посольству у Варшаві займатися двосторонніми справами обох держав.
Тодішній прем'єр-міністр НДР Отто Гротеволь вперше відвідав КНДР під час поїздки до Азії в грудні 1955 року. Наступного року тодішній лідер країни Кім Ір Сен у рамках майже шеститижневої поїздки по Радянському Союзу та інших східноєвропейських державах вперше відвідав НДР і попросив там про допомогу у вигляді грошей і товарів. Розбіжності між двома державами виникли з появою культу особистості Кім Ір Сена і початкомдесталінізації в НДР.
Еріх Гонекер був названий Кімом «братом і найкращим другом». Під час першого державного візиту Гонекера до Північної Кореї з 8 по 11 грудня 1977 року Кім заявив, що вітає існування двох німецьких держав. Однак НДР і КНДР мали різні погляди на воз'єднання своїх країн. У той час як Кім Ір Сен вважав об'єднання Кореї одним із своїх найважливіших завдань, а КНДР — єдиною корейською державою, керівництво НДР надавало особливого значення визнанню країни як самостійної та незалежної держави. Під час чергового державного візиту Гонекера в 1984 році обидва політики підписали договір про дружбу з метою «зміцнення єдності між соціалістичними державами». Наприкінці травня 1984 року Кім Ір Сен вдруге і востаннє відвідав НДР. З 18 по 21 жовтня 1986 року Гонекер здійснив третій державний візит до КНДР. У період з 1984 по 1989 рік було підписано також кілька угод між Міністерством національної оборони та Північною Кореєю.
Допомога 15 серпня 1950 року, після початку Корейської війни, Політбюро СЄПН ухвалило рішення про проведення під егідою Національного фронту кампанії зі збору коштів для Північної Кореї, в рамках якої до 1960 року країна отримала загалом 122,7 млн рублів, а до 1962 року — близько 495,35 млн рублів (520,11 млн марок) (в той час номінальна заробітна плата радянського промислового робітника в 1960 році становила 89,9 рублів на місяць). Таким чином, НДР була третім за важливістю партнером Північної Кореї після Радянського Союзу та Китайської Народної Республіки. Щоденна газета «Neues Deutschland», центральний орган СЄПН, рекламувала кампанію під гаслом «Хто допомагає Кореї — допомагає Німеччині».
Допомога з боку НДР включала чотири угоди про постачання товарів і будівництво різних промислових об'єктів (178 мільйонів рублів або ж 186,9 мільйонів марок), навчання 600 сиріт (19 мільйонів рублів або ж 19,5 мільйонів марок) і 286 студентів (18 мільйонів рублів або ж 18,9 мільйонів марок), відбудову міста Хамхун, комітет солідарності (72 мільйони рублів або ж 75,6 мільйонів марок), підтримку Німецького Червоного Хреста (0,25 мільйона рублів або ж 0,26 мільйона марок) та лабораторію з дослідження ґрунтів Академії сільськогосподарських наук (0,1 мільйона рублів або ж 0,105 мільйона марок). Крім того, до 1957 року вона створила в Пхеньяні автоматичну телефонну станцію на 6000 ліній.
25 червня 1952 року обидві держави уклали угоду про товарообіг і платіжний оборот, а також одну з трьох угод про надання підтримки у вигляді постачання товарів на суму 30 мільйонів рублів (31,5 мільйона марок). Інша угода про надання допомоги у вигляді постачання товарів такого ж обсягу була укладена 14 листопада того ж року. Поставки товарів на 1954—1956 роки були врегульовані угодою, підписаною в Берліні 6 жовтня 1953 року. Четверта угода про допомогу охоплювала суму в 80 мільйонів рублів. Окрім поставок товарів, вона мала на меті будівництво заводу дизельних двигунів, типографського комбінату та установки Lepol на цементному заводі.
На початку НДР надавала країні підтримку, головним чином, у вигляді технічної допомоги в гірничодобувній та машинобудівній галузях. Крім того, Північна Корея неодноразово просила про підтримку в текстильній та швейній галузях. Наприклад, під час зустрічі між міністром закордонних справ Північної Кореї Нам Ілем та послом НДР Ріхардом Фішером 25 травня 1956 року, Нам Іль попросив про кредит, додаткову допомогу в гірничодобувній промисловості та, зокрема, про поставку взуття
У 1956 році північнокорейська делегація вирушила в шеститижневу поїздку до Радянського Союзу та Східної Європи і прохала комуністичні держави, включаючи НДР, у червні надати економічну та фінансову допомогу для реалізації першого п'ятирічного плану. Однак НДР зробила лише частковий внесок у вигляді 50 мільйонів рублів на товари масового споживання, угоди про економічне, культурне співробітництво та спільну декларацію.
Посольство НДР скептично ставилося до заявлених успіхів річних планів Кім Ір Сена щодо відновлення північнокорейської економіки через відсутність даних і неможливість перевірити цифри.
У листопаді 1960 року Отто Гротеволь у листі до Кім Ір Сена повідомив про необхідність обмеження допомоги через економічні труднощі, що було з розумінням сприйнято Північною Кореєю. 18 вересня 1962 року, коли делегація НДР перебувала в Хамхині на відкритті мосту, було підписано протокол, таким чином, поставивши крапку у матеріальній допомозі, яку НДР надавала з 1952 року.
4 жовтня 1983 року в Пхеньяні кілька робітників з Східної Німеччини були нагороджені, серед іншого, орденами Державного прапора 2-го і 3-го ступеня за будівництво заводу з виробництва автоматичного обладнання.
9 вересня 1950 року в НДР було засновано «Комітет допомоги Кореї». Його метою було, в першу чергу, збір пожертв та організація експорту придбаних та вироблених за їх рахунок гуманітарних товарів для Північної Кореї. Туди були включені ліки, предмети побуту, машини та транспортні засоби. В підсумку в рамках діяльності комітету було надіслано матеріальної допомоги на суму 18 мільйонів і грошових пожертв на суму 22 мільйони марок. Ці гроші були використані, зокрема, для фінансування будівництва поліклініки для лікування шкірних і венеричних захворювань у Пхеньяні, амбулаторії для лікування туберкульозу, а також кількох шкіл і дитячих садків.
Крім того, комітет сприяв культурному обміну між обома державами та надавав інформацію про Північну Корею. Він складався з представників партій, Міністерства закордонних справ НДР та Національного фронту. Допоміжний комітет особливо активно звертався до населення із закликами робити пожертви. Також він координував постачання товарів, виготовлених у спеціально передбачений для цього понаднормовий час, зокрема фермерами Сільськогосподарських виробничих кооперативів. Серед іншого, у вересні 1953 року комітет взяв на себе витрати на перевезення чотирьох тракторів, тракторної сівалки, чотирьох комплектів тракторних борін, плугів і вантажівки, подарованих Демократичною селянською партією Німеччини.
11 листопада 1954 року «Комітет допомоги Кореї» за рішенням Національної ради Національного фронту був перетворений на «Комітет солідарності з Кореєю та В'єтнамом», і відтепер усі виплати розподілялися між двома країнами у співвідношенні 1:2.
У рамках культурної діяльності комітет у співпраці з Товариством культурних зв'язків із зарубіжними країнами організував десяте свято Кванбокчол, яке відсвяткували на двох підприємствах, що зробили особливо великі пожертви.
1 жовтня 1957 року комітет припинив свою діяльність.
Німецька робоча групаХамхин
Під час Корейської війни (1950—1953) північнокорейське портове місто Хамхин було зруйноване на 80–90 відсотків в результаті повітряних ударів американських бомбардувальників.
Під час візиту міністра закордонних справ Північної Кореї в червні 1954 року тодішній прем'єр-міністр НДР Отто Гротеволь пообіцяв йому допомогу у відновленні Північної Кореї, після чого президент Північної Кореї Кім Ір Сен запропонував спільний проект відбудови міста Хамхин як промислового центру.
Проєкт допомоги був ухвалений НДР 17 лютого 1955 року. До нього входили містобудівники, архітектори, технічний персонал і ремісники, які до 1962 року у складі Німецької робочої групи Хамхинг (Deutsche Arbeitsgruppe Hamhŭng) координували відбудову та зводили житлові квартали, промислові зони, театри, школи, готелі, відкритий басейн і лікарні. Загалом, за різними джерелами, НДР інвестувала в проєкт 118 мільйонів східнонімецьких марок або 208 мільйонів рублів (218,4 мільйона марок). Першою спорудою, реалізованою Німецькою робочою групою Хамхинг, була середня школа на 1200 учнів, збудована у 1956 році та профінансована за рахунок пожертв населення Східної Німеччини. Між цією школою та однією з дрезденських шкіл існувало партнерство, яке тривало до 1980-х років.
Економічні відносини Першу торговельну угоду між НДР і Північною Кореєю було укладено 3 березня 1955 року. Того ж року КНДР уперше експортувала товари до Східної Німеччини — переважно сировину, насамперед метали, а також сільськогосподарську продукцію. НДР постачала головно техніку та машини. Було погоджено товарообіг обсягом по 15,75 мільйона марок з кожного боку. Фактично ж НДР експортувала товарів лише на 10,05 мільйона марок, а Північна Корея — лише на 0,52 мільйона.
У торговельній угоді на 1956 рік, укладеній 25 лютого, з урахуванням ще належних до поставки товарів, передбачалося експортне сальдо в обсязі понад 21,9 мільйона марок для Німеччини та 30,9 мільйона марок для Кореї. Однак і цих показників обидві країни не змогли повністю досягти. Наприкінці року НДР зафіксувала дефіцит у 5,88 мільйона марок, тоді як Північна Корея мала заборгованість у розмірі 19,5 мільйона марок. У зв'язку з цим обсяги експорту в наступній торговельній угоді знову було скорочено: до 9,9 мільйона марок для НДР і 17,3 мільйона марок для Північної Кореї. Проте й ці домовленості виконати не вдалося.
Предметом переговорів першого протоколу обох держав щодо торгівлі та платіжного обігу на період 1958 по 1961 рік, укладеного 22 лютого 1957 року, було серед іншого питання експорту північнокорейських сигарет, який НДР через достатній рівень власного виробництва категорично відхиляла. Попри це Північній Кореї згодом вдалося домогтися погодження експорту сигарет в обсязі 90 тонн.