Система медичного забезпечення Китаю (скорочено система медичного страхування) — це система медичного страхування, яка планується та управляється Національним управлінням медичного забезпечення уряду Китайської Народної Республіки. Вона є частиною системи охорони здоров'я Китаю. Система медичного страхування Китаю включає основне медичне страхування, додаткове медичне страхування, медичну допомогу, страхування на випадок вагітності та пологів, екстрену допомогу при захворюваннях, страхування довгострокового догляду, а також, окрім державної системи, включає комерційне медичне страхування, взаємну медичну допомогу працівників та благодійну допомогу. Ця система охоплює лише материковий Китай і не відшкодовує медичні витрати, понесені за кордоном. Гонконг та Макао, як спеціальні адміністративні райони, мають власні незалежні системи загального медичного страхування.
Основне медичне страхування поділяється на дві категорії: для міських працівників (страхування працівників) та для міських і сільських жителів (страхування жителів). Перша розрахована на працевлаштованих містян, а друга — на безробітних жителів міст та селян. Роботодавці мають законодавчий обов'язок щомісяця сплачувати медичне страхування за своїх працівників у розмірі певного відсотка від загального фонду зарплати (зазвичай 6-11%). Після досягнення встановленого законом пенсійного віку та накопичення необхідного стажу внесків, працівники можуть отримувати страхування безкоштовно. Страхування жителів сплачується самими жителями щороку і субсидується державою. Особи з гнучкою зайнятістю можуть добровільно обрати участь у страхуванні працівників, самостійно обираючи базу внесків у межах встановлених місцевих лімітів і сплачуючи внески за певним відсотком, або ж можуть брати участь у страхуванні жителів за місцем реєстрації або проживання. Якщо застраховані особи звертаються за медичною допомогою до визначених медичних закладів протягом періоду дії страхового покриття, витрати, що відповідають каталогу ліків основного медичного страхування, переліку діагностичних та лікувальних послуг, стандартам медичного обслуговування, а також витрати на невідкладну допомогу та реанімацію, оплачуються з фонду основного медичного страхування відповідно до державних норм. У 2020 році рівень відшкодування витрат на стаціонарне лікування в рамках страхування працівників та страхування жителів склав близько 80% і 70% відповідно.
Страхування на випадок важких захворювань для міських і сільських жителів (скорочено страхування на випадок важких захворювань) охоплює всіх учасників основного медичного страхування для міських і сільських жителів і забезпечує вторинне відшкодування високих витрат на лікування важких захворювань після відшкодування основним страхуванням жителів у визначених медичних закладах. Як правило, поріг відшкодування не перевищує 50% середньорічного наявного доходу жителів регіону за попередній рік, а частка відшкодування витрат, що перевищують поріг, становить понад 60%, причому чим вищі медичні витрати, тим вищий відсоток відшкодування. Також застосовується пільгова політика для вразливих груп населення.
Медична допомога в основному спрямована на осіб, які отримують прожитковий мінімум, осіб, які перебувають на утриманні держави, сільське населення, яке перебуває за межею бідності, осіб, які перебувають під моніторингом ризику повернення до бідності, та інших вразливих груп, які зубожіли через хворобу. Медична допомога фінансується переважно центральним та місцевими урядами, а також приймає пожертви від суспільства. Вона надає субсидії на сплату особистих внесків на страхування жителів для об'єктів допомоги, а також надає допомогу на покриття особистих медичних витрат, які важко оплатити після відшкодування основним медичним страхуванням, страхуванням на випадок важких захворювань та іншим додатковим медичним страхуванням. Станом на кінець 2020 року, після трирівневого зниження навантаження, фактичний рівень відшкодування витрат на стаціонарне та амбулаторне лікування хронічних і важких захворювань для бідного населення стабільно становив близько 80%.
Об'єктами страхування на випадок вагітності та пологів є працівники, внески сплачуються роботодавцями щомісяця у розмірі певного відсотка від загального фонду зарплати (зазвичай 0,5-1%). Застраховані працівники отримують виплати у зв'язку з вагітністю та пологами, включаючи відшкодування медичних витрат та допомогу по вагітності та пологах. Наразі страхування на випадок вагітності та пологів об'єднано зі страхуванням працівників для зниження витрат та підвищення ефективності. Витрати на вагітність та пологи для учасників страхування жителів уже включені у відшкодування.
Система екстреної допомоги при захворюваннях спрямована на пацієнтів, які потребують невідкладної допомоги при гострих і важких захворюваннях, але чия особа не встановлена або хто не може оплатити відповідні витрати. Медичні заклади подають заявки на субсидії до фонду допомоги на основі витрат, понесених під час надання невідкладної допомоги. Медичні заклади зобов'язані своєчасно та ефективно надавати допомогу пацієнтам у гострому та важкому стані і не мають права відмовляти, ухилятися або затримувати лікування з будь-яких причин.
Основне медичне страхування в Китаї охоплює 1,361 мільярда осіб, рівень охоплення стабільно перевищує 95%. Станом на кінець 2020 року, 25% учасників основного медичного страхування брали участь у страхуванні працівників (344 мільйони осіб), а 75% — у страхуванні жителів (1,017 мільярда осіб). У страхуванні на випадок вагітності та пологів брали участь 236 мільйонів осіб. Медична допомога профінансувала участь в основному медичному страхуванні для 78,37 мільйона бідних людей, охоплення страхуванням серед бідного населення перевищує 99,9%. Дохід від комерційного медичного страхування склав 817,3 мільярда юанів, середньорічний темп зростання досяг 20%. У системі взаємної медичної допомоги працівників брали участь 46,25 мільйона осіб. 108,35 мільйона осіб брали участь у страхуванні довгострокового догляду.
Китай став основним ринком для транснаціональних компаній, пов'язаних з охороною здоров'я. Іноземні фармацевтичні компанії, такі як AstraZeneca, GlaxoSmithKline, Eli Lilly та Merck & Co., вийшли на китайський ринок і пережили вибухове зростання бізнесу. Китай також став центром зростання досліджень та розробок у сфері охорони здоров'я. Сем Радван з консалтингової компанії ENHANCE International зазначив, що прогнозовані витрати Китаю на охорону здоров'я до 2050 року можуть перевищити ВВП Німеччини у 2020 році. Історія 1949-1978 роки До 1949 року в районах, контрольованих Комуністичною партією Китаю, вже існувала система безоплатної медичної допомоги. У лютому 1951 року гірничодобувні департаменти почали впроваджувати Положення про страхування праці та вирішувати медичні проблеми робітників, а в тому ж році безоплатна медична допомога була запроваджена в північній Шеньсі та деяких районах проживання національних меншин. 27 червня 1952 року було опубліковано «Директиву Адміністративної ради про впровадження безоплатної медичної профілактики для державних службовців усіх рівнів народних урядів, партій, організацій та підпорядкованих їм установ»书名: 《中国老龄法律法规文件汇编》作者: 全国老龄工作委员会办公室编 当前第:113页. Згодом уряд КНР поступово націоналізував систему охорони здоров'я та модернізував її за радянським зразком. У період планової економіки було створено трирівневу структуру лікарень: у містах — трирівневу систему медичного обслуговування та профілактики епідемій, що складалася з міських та районних лікарень, а також вуличних та заводських амбулаторій; у сільській місцевості — трирівневу мережу медичної профілактики та охорони здоров'я з повітовими лікарнями як провідними, волосними (селищними) лікарнями як вузловими та сільськими медпунктами як базовими.
Незважаючи на низькі державні інвестиції, була створена система охорони здоров'я, орієнтована на профілактику та первинну медико-санітарну допомогу, яка була дуже ефективною з точки зору витрат. Уряд запустив загальнонаціональний патріотичний рух за гігієну, намагаючись вирішити основні проблеми охорони здоров'я та освіти. До 60-х років було в основному ліквідовано різні інфекційні захворювання, такі як віспа, холера, венеричні хвороби тощо, а поширення паразитарних хвороб, таких як шистосомоз та малярія, значно зменшилося. Очікувана тривалість життя зросла з 35 років до створення КНР до 67,8 років у 1981 році; рівень дитячої смертності знизився з близько 200‰ до створення КНР до 37,6‰ у 1981 році卫生部：《2003 年中国卫生统计年鉴》，中国协和医科大学出版社，2003 年。. Сільська медицина спочатку базувалася на системі самооплати під державним контролем цін на ліки, але в 60-х роках почалася кооперація. Кооперативна медицина, сільські медпункти та фельдшери (відомі як «босоногі лікарі») були названі «трьома скарбами» сільської охорони здоров'я Китаю, поступово впроваджуючи базову первинну медичну допомогу в цих районах.
До політики реформ і відкритості система медичного страхування КНР складалася з трьох основних частин: Система страхування праці, що охоплювала працівників підприємств; Система безоплатної медичної допомоги, що охоплювала працівників державних органів та установ; Сільська кооперативна медицина.
Перед реформами система страхування праці та система безоплатної медичної допомоги охоплювали понад 80% міського населення; водночас понад 90% сільського населення брали участь у кооперативній медичній системіTang S, Liang H, Meng Q, and Baris E. “Addressing Inequity in Access to Healthcare in Urban China: A Review of Healthcare Financing Reform Experiments,” World Bank 2003, Working Paper Series No. 2004- 5; Gu X. and Tang S. “Reform of the Chinese Healthcare Financing System,” Health Policy, 1995. 32(1): 181-91.. Однак медичні ресурси Китаю залишалися вкрай обмеженими, медичне забезпечення було лише базовим, і існував значний дисбаланс. Підприємства, що підпадали під дію «Положення про страхування праці», були переважно державними великими та середніми, а «Страхування праці державних органів та установ» фінансувалося державою, тоді як інші підприємства отримували вкрай обмежену державну підтримку, і умови сильно відрізнялися, іноді існуючи лише на папері. Контрактні, тимчасові та сезонні працівники не мали гарантованого забезпечення.
Крім того, в суспільстві існувала жорстка подвійна структура місто-село, селяни з сільською пропискою не могли користуватися безоплатною медичною допомогою або страхуванням праці для міських жителів.
Безоплатна медична допомога У 1952 році Адміністративна рада видала «Директиву про впровадження безоплатної медичної допомоги для працівників державних органів, партій, груп та підпорядкованих установ усіх рівнів». Кошти на безоплатну медичну допомогу планувалися і витрачалися централізовано, могли використовуватися цілеспрямовано залежно від ситуації, але не видавалися безпосередньо особам. Витрати на діагностику, операції, госпіталізацію, ліки за рецептом лікаря для осіб, які мали право на безоплатну медичну допомогу, оплачувалися з медичного фонду; витрати на харчування в стаціонарі та проїзд до місця лікування оплачував сам пацієнт, але у випадку скрутного становища установа могла надати допомогу та списати витрати за рахунок адміністративних коштів.
Кошти на безоплатну медичну допомогу для державних органів та установ, що повністю фінансуються з бюджету, надходили з бюджетних асигнувань різних рівнів. Установи з частковим бюджетним фінансуванням та самоокупні установи витрачали кошти з виділеного медичного фонду.
Норматив витрат на безоплатну медичну допомогу до 1961 року становив 18 юанів на рік на одного працівника, згодом він неодноразово коригувався і поступово зріс до 70 юанів у 1979 році. Пізніше, відповідно до змін у фінансовій системі, конкретні стандарти встановлювалися на місцях.
Положення про страхування праці