Нісідзо Цукахара (; 3 квітня 1887 — 10 січня 1966) — японський воєначальник, адмірал.
Біографія Цукахара народився в префектурі Фукуї, але його офіційною резиденцією було місто Кофу, префектура Яманасі, де він і виріс. Цукахара закінчив 36-й клас Імператорської військово-морської академії Японії в 1908 році. Він посів 20-е місце серед 119 курсантів, і зазначалося, що адмірал Тюїті Наґумо був його однокурсником. Він служив мічманом на крейсерах «Соя» та «Івате» та лінкорі «Окіносіма». Після того, як у 1910 році йому було присвоєно звання прапорщика, його було призначено на «Сікісіму», а потім на есмінець «Юдаті».
Згодом Цукахара служив на «Ямасіро» та крейсері «Асо». Після підвищення до лейтенанта в 1914 році його було призначено на корабель «Умікадзе», а в 1916 році він був головним штурманом на кораблі «Могамі», потім на кораблі «Тітосе», ремонтному кораблі «Канто» та лінійному крейсері «Ібукі».
Цукахара закінчив Військово-морський штабний коледж у 1920 році та отримав підвищення до лейтенанта-командера. Він обіймав низку штабних посад у військово-морському окрузі Йокосука, зокрема, пов'язаних з морською авіацією. З 1925 по 1926 рік його відправляли до Сполучених Штатів та Європи, а після повернення призначили виконавчим офіцером авіаносця «Хосьо».
29 листопада 1929 року Цукахара отримав підвищення до капітана, а також командував кораблем «Ой». З 1931 по 1932 рік він був у складі японської делегації на Женевській конференції з військово-морського роззброєння. 20 жовтня 1933 року йому було доручено командування авіаносцем «Акагі».
15 листопада 1935 року Цукахара отримав звання контрадмірала. Він командував кількома винищувальними ескадрильями, а 15 листопада 1939 року отримав звання віцеадмірала. У квітні 1940 року він став командиром району охорони Чінкай, а з 10 вересня 1941 року до 1 жовтня 1942 року був головнокомандувачем 11-го повітряного флоту. На відміну від західних західних збройних сил, де більшість військових літаків перебували під контролем сухопутних військ, японський Імператорський флот мав великі повітряні сили. Окрім гідролітаків та морських патрульних літаків, кожен із цих повітряних флотів мав кілька крил наземних винищувачів, пікіруючих бомбардувальників, торпедоносців та двомоторних середніх бомбардувальників. Точний склад був підібраний Повітряною службою Імператорського флоту Японії відповідно до місця розташування та місії. Вони також включали низку допоміжних кораблів для поповнення запасів та есмінців для захисту шляхів постачання.
Базуючись на острові Тайвань на початку Другої світової війни, 11-й повітряний флот брав участь у вторгненні на Філіппіни. Пізніше він просунувся вперед для підтримки японських наступів у кампанії на Новій Гвінеї та брав участь у повітряних протистояннях проти моря на південь від Нової Гвінеї на східній стороні Індонезії під час Голландської Ост-Індської кампанії.
Після цього 11-й повітряний флот за допомогою своїх спеціалізованих кораблів підтримки просунувся вперед і брав участь у операціях, виконуючи польоти під час кампанії на Соломонових островах з Рабаула, Нової Британії та інших місць. 8 серпня 1942 року, після висадки союзників на Гуадалканалі та Тулагі, Цукахара перемістився до Рабаула, щоб більш тісно керувати повітряними атаками проти військ союзників навколо Гуадалканалу.Перебуваючи в Рабаулі, сфера командування віцеадмірала Цукахари була розширена, включивши до неї всі військово-морські сили в районі Нової Гвінеї та Соломонових островів, окрім 11-го повітряного флоту, що було перейменовано на Південно-Східне командування. Невдовзі після цієї зміни він захворів і був замінений віцеадміралом Дзін'їті Кусакою 1 жовтня 1942 року в Рабаулі.
Після одужання від хвороби Цукахара був призначений директором Військово-морського повітряного командування з 1 грудня 1942 року по 15 вересня 1944 року. Згодом він був головнокомандувачем Військово-морського округу Йокосука до 1 травня 1945 року.
Цукахара був підвищений до повного адмірала 15 травня 1945 року, ставши одним із двох останніх офіцерів, підвищених до цього звання. Він помер у 1966 році, а його могила знаходиться на кладовищі Тама Реєн у Футю.
Нагороди
Орден Золотого шуліки 2-го класу Орден Вранішнього Сонця 2-го класу Орден Священного скарбу 2-го класу Медаль Китайського інциденту 1937 Інші медалі
Примітки
Література
Online views of selections of the book:
Посилання