Просперо Колонна (1452 – 30 грудня 1523) — італійський кондотьєр. Брав активну участь в Італійських війнах, служачи Франції, Іспанії, Священній Римській імперії та різним італійським державам.
Його військова кар'єра тривала 40 років, протягом яких він служив французьким королям, королям Неаполя, герцоґам Мілана, Папам Римським, іспанським Католицьким монархам та імператору Карлу V. Разом зі своїм суперником Бартоломео д'Альвіано він вважається найкращим італійським полководцем свого часу.Guicciardini, Storia d'Italia, IV, p. 212 За свою майстерність в оборонній та контрнаступальній війні його вважали новим Квінтом Фабієм Максимом, за що він отримав прізвисько «Кунктатор» (Зволікач). Його зв'язки та кар'єра дозволили йому стати великим феодалом в іспанському віцекоролівстві Неаполя.
Ранні роки Представник давнього шляхетного роду Колонна, він народився в Чівіта-Лавінії, поблизу Веллетрі (Лаціо), у 1452 році. Був двоюрідним братом Фабріціо Колонни.
Кар'єра Початок
Першою помітною дією Просперо як військового лідера була оборона родинного замку Паліано в 1484 році від нападу ворожих родів Орсіні та Ріаріо. Після кількох інших військових сутичок Просперо, який приєднався до партії кардинала Джуліано делла Ровере, був ув'язнений у Замку Сант-Анджело в Римі Папою Олександром VI. Після звільнення його незабаром знову ув'язнили за вірність Карлу VIII під час його вторгнення в Італію. Зрештою, король Франції здобув перемогу над Папою і в 1495 році увійшов до Рима за підтримки Просперо та Фабріціо Колонни.
Під час короткого французького правління в Неаполітанському королівстві Просперо отримав герцоґство Траетто та графство Форлі. Однак, коли Карл повернувся за Альпи, Просперо допоміг королю Фердинанду II вигнати французького віцекороля з Неаполя.
Ситуація знову змінилася з новим французьким вторгненням Людовіка XII. У той час як неаполітанський король Фредерік IV втік на острів Іскія, Фабріціо та Просперо Колонна намагалися захистити королівство, але зазнали поразки й були ув'язнені в Кастель-Нуово в Неаполі. Їх також відлучив від церкви Олександр VI, який захопив їхні замки в Лаціо. Згодом, після викупу, обидва кузени представилися іспанському генералу Ґонсало Фернандесу де Кордові, «Великому Капітану», і перейшли на службу до іспанських Католицьких монархів. За ними пішов Дієґо Ґарсія де Паредес, іспанець, що служив родині Колонна.Hernán Pérez del Pulgar, Coronica llamada las dos conquistas del reino de Nápoles, incluida en las Crónicas del Gran Capitán, p. 97-98.
Третя італійська війна
Просперо та Фабріціо стали важливою частиною армії Великого Капітана. Вони брали участь у другому Виклику в Барлетті в 1503 році, де італійські солдати під проводом Етторе Ф'єрамоска перемогли французьких лицарів на чолі з Шарлем де Торґом, а також були частиною іспанського контингенту під час швидкої битви при Руво. Після того як Фернандо де Андраде розбив французів біля Семінари, Великий Капітан залишив Барлетту, перетнув річку Офанто і заснував у Черіньолі табір, який Колонна допоміг укріпити. Під час наступної битви при Черіньолі французький генерал Луї д'Арманьяк був убитий аркебузирами, після чого кавалерія довершила розгром французької армії.Franca Petrucci, Dizionario Biografico degli Italiani - Volume 27 (1982) Колонна з частиною важкої кавалерії переслідував залишки французів до їхнього табору, де він та його оточення дозволили собі заночувати в наметі д'Арманьяка, викликавши занепокоєння серед іспанців, коли вони не повернулися до наступного ранку.Viage ilustrado en las cinco partes del mundo, 1853
Після взяття Капуї та Неаполя Кордова обложив Ґаету, але зняв облогу і стратегічно відійшов до Моли. Через смерть Папи Олександра VI у серпні, Колонна та Дієґо де Мендоса були відправлені висловити співчуття та вести переговори з Чезаре Борджіа, який запропонував союз з Іспанією. Борджіа таємно перейшов на бік Франції і спробував обманом змусити Колонну та Мендосу потрапити в полон до французів, але вони розгадали хитрість і приготувалися до бою, змусивши Борджіа вести переговори, щоб забезпечити їм вільний прохід.Crónica manuscrita del Gran Capitán, volume 11, chapter I
Він повернувся, щоб приєднатися до Великого Капітана після того, як французька та іспанська армії зайняли позиції по обидва боки річки Ґарільяно. Іспанців підсилив Бартоломео д'Альвіано, кондотьєр з роду Орсіні та давній суперник Колонни, який допомагав Великому Капітану та Просперо атакувати французькі позиції під час битви при Ґарільяно. Французи незабаром здалися, і Колонна повернув собі свій колишній феод у Фонді. Він отримував пропозиції від Флорентійської республіки очолити їхні армії, але залишився на службі в Іспанії, і йому було доручено доставити полоненого Чезаре Борджіа на півострів. Він також виступав посередником у стосунках з іншою союзницею Великого Капітана, Ізабеллою Араґонською, герцоґинею Міланською.
Проміжні роки
Його дружба з Великим Капітаном, тепер віцекоролем Неаполя, зіпсувалася через присутність Бартоломео д'Альвіано, якого Кордова тримав як радника. Після смерті королеви Ізабелли, головної покровительки Кордови при іспанському дворі, Колонна таємно обмовив його перед королем Фердинандом, попереджаючи про величезну підтримку віцекороля в Італії та про те, як легко йому було б підняти повстання і захопити Неаполь для себе. Коли Кордова дізнався про це, він дистанціювався від Колонни.Crónica manuscrita, volume 11, chapter I Тим не менш, після того як Дієґо Ґарсія де Паредес кинув виклик двом анонімним наклепникам Великого Капітана, Колонна заявив, що він та Бартоломео д'Альвіано битимуться на боці Паредеса, а не проти нього. Двоє інших джентльменів, присутніх на тій сцені, незабаром померли за підозрілих обставин.Crónica manuscrita, volume 11, chapter XX
У 1506 році Бартоломео д'Альвіано був вигнаний з іспанської армії після нападу на землі родини Колонна, а з відкликанням Великого Капітана в 1507 році Колонна залишився головним місцевим представником короля Фердинанда в Італії. Приблизно в цей час він додав до своїх феодів Ітрі, Сперлонґу, Чеккано та Сонніно, а також зміг повернути свої території в Лаціо після смерті Папи, знову ставши великим феодалом у південній Італії.
Війна Камбрейської ліги
У 1508 році, з утворенням Камбрейської ліги проти Венеційської республіки, Колонна знову опинився в протистоянні з Бартоломео д'Альвіано, якого найняли венеційці. Сам Просперо мав спокусу приєднатися до Венеції в обмін на герцогство Урбіно, на яке Фабріціо Колонна мав права через шлюб, але вони залишилися на службі у Фердинанда. Після нищівної поразки Венеції в битві при Аньяделло, Колонна допомагав новому віцекоролю Неаполя, Рамону де Кардоні, захопити венеційські колонії Монополі, Молу, Поліньяно та Трані. У 1510 році Колонна також примирився з Великим Капітаном, якого відвідав у Кордові.
Коли в 1511 році Камбрейська ліга змінила свою мету на Францію, Колонна відмовився служити в іспансько-папській армії під командуванням Кардони, оскільки король Фердинанд спочатку обіцяв Колонні верховне командування своїми арміями в Італії. Колонна відійшов у Дженаццано і не брав участі в подіях, включаючи битву при Равенні, де Кардона зазнав поразки, а Фабріціо потрапив у полон. Зрештою, восени він повернувся під великим тиском Папи Юлія II та кардинала Франсиско де Ремолінса, приєднавшись до іспанців на річці По і був призначений генерал-капітаном Мілана під керівництвом Массіміліано Сфорца.
Наступного року Франція та Венеція уклали союз, але перша армія вторгнення була розбита швейцарськими та міланськими військами в битві при Новарі, після чого Колонна приєднався до свого племінника Фернандо д'Авалоса та віцекороля Рамона де Кардони, щоб вторгнутися до Венеції. Посилена німецьким контингентом під командуванням Ґеорґа фон Фрундсберґа, коаліція змусила Бартоломео д'Альвіано відступити до Падуї і спустошила венеційські околиці, аж до обстрілу стін міста, але, не маючи засобів для облоги, вони повернули назад до Бартоломео, де виявили, що він чекає на них з великою засідкою. Однак за допомогою Колонни союзницька армія розкрила засідку і перемогла Бартоломео в битві при Ла-Мотті.
У серпні 1514 року Колонна очолив іспанську армію разом з міланськими силами під командуванням Сільвіо Савеллі, щоб обложити Крему, венеційську колонію, але захисники на чолі з Ренцо да Чері знищили міланський табір і змусили Колонну відступити до Романенґо. Однак у листопаді Савеллі та Колонна змусили да Чері здатися в Берґамо.
Після смерті короля Фердинанда, Колонна та Кардона вирушили до Інсбрука, щоб зустрітися з імператором Священної Римської імперії Максиміліаном I, онук якого Карл успадкує трони Іспанії та Неаполя. Король Франції Людовік XII також помер, і його наступником став Франциск I, що призвело до поновлення союзу проти Франції.
Полон і звільнення
У 1516 році Колонна командував міланськими та папськими силами на північному заході Італії поблизу Віллафранки, блокуючи гірські проходи до Мілана за допомогою Швейцарської конфедерації. Однак французький генерал Жак де Ла Паліс здивував його, пройшовши через перевал Арджентера, який вважався непрохідним для будь-якої значної армії, але став доступним для нього за допомогою міланського кондотьєра Джан Джакомо Трівульціо. Зі своєї позиції Колонна виявив французів і помилково вирішив, що це лише невеликі групи, але решта з них, під командуванням П'єра Террайля, сеньйора де Баярда, здійснили двосторонню атаку на нього і в дивовижному та принизливому рейді захопили Колонну та його штаб у його власному будинку.
Трівульціо, якого Колонна раніше переміг в одній з їхніх сутичок на протилежних сторонах, глузував з його долі, коли Колонну везли до Франції, на що Колонна жартома відповів: «Це країна, яку я завжди хотів відвідати». Тим часом Франциск I переміг швейцарців у битві при Маріньяно і взяв під контроль їхню конфедерацію.
Колонна був звільнений у березні наступного року, причому сам Франциск I заплатив половину його викупу в 45 000 дукатів як жест поваги до такого відомого генерала. Італієць прагнув відновити бойові дії в Ломбардії, але війна наближалася до кінця, і він не зміг помститися за свій полон. Наступні два мирні роки він провів, займаючись європейською політикою з Неаполя, де був коханцем Ізабелли Араґонської. У 1518 році, у зв'язку з домовленістю про шлюб між королем Польщі Сиґізмундом I та дочкою Ізабелли Боною Сфорца, Колонна організував церемонію в Неаполі, а пізніше супроводжував пару до Кракова. Він також відвідав Карла V в Іспанії, представляючи неаполітанську шляхту.
Чотирирічна війна
У 1521 році Карл V та Папа Лев X обрали його командувачем об'єднаних імперсько-іспанських та папських військ під час Чотирирічної війни, очоливши боротьбу проти Франції та Венеції. Колонна мав об'єднати сили з д'Авалосом та папським представником Федеріко II Ґонзаґою, герцоґом Мантуанським, а також з Джованні делле Банде Нере. Спочатку координація між чотирма командирами була складною, аж до того, що Колонна дійшов до виклику на дуель значно молодшого Джованні. Коли вони досягли згоди, Колонна та його лейтенанти відтіснили французького генерала Оде де Фуа, віконта де Лотрека, до Мілана після битви при Вапріо-д'Адда, і там завоювали герцоґство, захопивши в полон венеційця Теодоро Трівульціо (племінника Джан Джакомо) і звівши на трон Франческо II Сфорца як нового герцоґа Міланського.