Чумні лікарі в Європі під час спалахів бубонної чуми використовували комплект одягу, що мав захистити їх від зараження.

Всупереч поширеній думці, немає жодних доказів того, що спеціальний костюм та маску із «дзьобом» використовували під час Чорної смерті чи взагалі у Середньовіччі. Чумні костюми поширилися у XVII столітті, коли лікарі вивчали та лікували хворих на чуму.

Костюм складався з маски, довгого пальта (зазвичай чорного кольору, зі шкіри або вощеного льону) з капюшоном, шкіряних капелюха, рукавичок та чобіт. Також до спорядження чумного лікаря входила спеціальна палиця.

Опис

Типова маска мала закриті склом отвори для очей та характерний виступ у формі пташиного дзьоба із двома невеличкими «ніздрями», який утримувався перед носом лікаря на шнурках, що зав'язувалися на потилиці. Цей «дзьоб» виконував функцію примітивного респіратора. Його наповнювали ароматичними речовинами — це могли бути сухі квіти (зазвичай троянди та гвоздики), трави (зазвичай лаванда і перцева м'ята), часник, а також прянощі, такі як ягоди ялівцю, амбра, гвоздика, , смирна та . Зазвичай всередину також клали губку з камфорою, оцтом або так званим (настій на оцті трав, часнику і спецій). Призначенням маски було запобігання неприємним запахам, особливо від мертвих тіл. У ті роки вірили, що основною причиною хвороби є  — особливе «шкідливе повітря». Лікарі вважали, що аромати трав і прянощів протидіють цим «злим» запахам чуми та запобігають зараженню. Хоча конкретно ця теорія про природу чуми була хибною, костюм імовірно справді забезпечував певний захист носія: одяг покривав тіло, захищаючи його від бризок крові, лімфи та крапель слини при кашлі, а вощений халат не дозволяв блохам (справжнім переносникам чуми) причепитися до тіла або білизни лікаря. Втім, від повітряно-крапельної передачі інфекції «дзьоб» захищав слабко, і при роботі з пацієнтами, хворими на легеневу форму чуми, лікарі часто все ж заражалися.

Шкіряний капелюх із широкими полями вказував на професію чумного лікаря. Також лікарі використовували дерев'яні тростини, щоб вказати на ділянки, що потребують уваги, та оглядати пацієнтів, не торкаючись їх руками, зокрема щоб розсувати чи знімати одяг, перевіряти наявність пульсу і в разі потреби тримати людей на відстані.

Історія

Точне походження цих костюмів неясне, оскільки більшість їх зображень походять із сатиричних творів та політичних карикатур. Найдавніша відома згадка про чумні маски датується 1373 роком, коли Йоганнес Якобі рекомендує їх використання для чумних лікарів. Але жодного опису того, який вигляд мали ці маски, він не надає.

Вперше детально описав костюм чумного доктора лікар короля Франції Людовика XIII Шарль де Лорм (1584—1678). Під час спалаху чуми в Парижі 1619 року, він писав про власноруч розроблений костюм за зразком солдатської парусинової шинелі, що сягала від шиї до щиколотки, Костюм де Лорма, виготовлений з сап'яну, включав чоботи, бриджі, довге пальто, капелюх та рукавички. Костюм мав маску із «дзьобом» близько 15 см завдовжки, у якому були парфуми (зокрема камфора), і з двома «ніздрями». Одяг також був просочений тими ж ароматичними речовинами, що й наповнювали «дзьоб». Втім, недавні дослідження показали, що твердження де Лорма нерідко бували сумнівними.

Женевський лікар у своїй роботі 1721 року «Трактат про чуму», написаній одразу після Великої Марсельської чуми, описав костюм, який нібито використовували чумні лікарі під час епідемій у Неймегені у 1636—1637 та в Римі у 1656, і зобразив його на фронтиспісі до трактату. Халати, легінси, капелюхи та рукавички у цих костюмів також були виготовлені з сап'яну. Такі ж костюми носили чумні лікарі під час Неаполітанської чуми 1656 року, яка забрала 300 000 життів у Неаполі і 145 000 у Римі.

У своїй роботі «Трактат про чуму» (повна назва  — «Трактат про чуму, або короткий, простий і майстерний метод лікування чуми»), опублікованому в Тулузі у травні 1629, ірландський лікар згадує захисний одяг, який носили чумні лікарі, що включав шкіряні пальта, рукавиці та довгі маски з наповненими фумігантами дзьобами.

Протягом XVIII століття чумні маски поступово вийшли зі вжитку. Відомі лише дві артефактні чумні маски, обидві датовані XVII століттям і обидві знайдені в Німеччині (хоча немає жодних історичних свідчень про спалахи чуми в Центральній Європі в цей період, попри те, що відомо про епідемії в інших регіонах, таких як Італія). Ці маски мають скло над очима та вигнуті шкіряні «дзьоби».

Театр і карнавали

Костюм чумного лікаря часто розглядають як символ смерті та хвороб. Нерідко чумний лікар був останнім, кого пацієнт бачив перед смертю (існують історії, що деякі хворі помирали від страху, побачивши в гарячці лікаря в його лякаючому вбранні), тому появу чумного лікаря забобонно сприймали як передвістя смерті, що надало характерному моторошному образу відповідного трактування.

Чумний лікар () у костюмі зі «дзьобом» є персонажем італійської «комедія дель арте» як символ загального жаху та смерті, можливо як memento mori. Цікаво, що деякі історики наполягають на тому, що спочатку такий костюм з'явився у театрі, та вже пізніше його почали використовувати справжні чумні лікарі.

Дзьобата чумна маска — одна з характерних масок, які використовують під час Венеційського карнавалу. Карнавальна маска зазвичай біла, з порожнистим дзьобом та круглими отворами для очей, покритими кришталевими дисками, що створює ефект окулярів. Традиційно такий костюм носили майже виключно чоловіки, але на сучасних карнавалах він популярний і серед жінок.

Інтерес до масок чумного лікаря різко зріс у 2020 році, під час пандемії COVID-19, з огляду на актуальність теми смертоносної епідемії. Люди у костюмах чумного лікаря з'являлися у громадських місцях, не кажучи вже про численні косплеї в соціальних мережах.

Примітки