Кевін Річард Паркер (нар. 20 січня 1986 р.) — австралійський співак, автор пісень, музикант, продюсер і діджей, найбільш відомий своїм музичним проєктом Tame Impala, для якого він пише, виконує, записує та продюсує музику. Паркер випустив п'ять альбомів Tame Impala: Innerspeaker (2010), Lonerism (2012), Currents (2015), The Slow Rush (2020) та Deadbeat (2025). Музикант виграв 13 музичних премій ARIA, дві премії APRA, одну премію Brit Award та одну премію Греммі з п'яти номінацій.
Окрім роботи над своїм проєктом Tame Impala, Паркер був барабанщиком гурту Pond з 2009 по 2011 рік; був співпродюсером студійних альбомів гурту Beard, Wives, Denim (2012), Hobo Rocket (2013), Man It Feels Like Space Again (2015), The Weather (2017) та Tasmania (2019). Як продюсер, Паркер співпрацював з такими артистами, як Марк Ронсон, Леді Гага, Ріанна, Каньє Вест, Дуа Ліпа, The Weeknd, Gorillaz, Тревіс Скотт, Дон Толівер, Melody's Echo Chamber, Justice та the Flaming Lips.
Раннє життя та початок кар'єри Кевін Річард Паркер народився 20 січня 1986 року в Сіднеї, але більшу частину свого життя провів у Західній Австралії. Батько Паркера, Джеррі Паркер, був родом із Зімбабве, а мати, Розалінд Паркер, — з Південної Африки. Його батько працював фінансовим директором гірничодобувної компанії Gold Fields, а це означало, що протягом раннього дитинства сім'я Паркера жила у віддаленому Калгурлі. Пізніше родина переїхала до Перту, де Паркер провів решту своєї юності. Його батьки розлучилися, коли йому було три роки, і після переїзду до Перту Паркер жив переважно з матір'ю, а пізніше з вітчимом у Маунт-Лоулі, в той час, як його батько переїхав до Коттеслоу. Розкол його сім'ї призвів до хаотичного виховання.
Паркер з юних років захоплювався музикою. Його батько «багато грав як аматор» і був «значну роль у музичному вихованні Кевіна». Першим музичним досвідом Паркера була гра на гітарі, коли він акомпанував своєму батькові. Він згадував: «Я навчився грати на гітарі, акомпануючи йому на ритм-гітарі, поки він виконував соло гурту The Shadows». Він хотів виконувати соло The Shadows, бо обожнює Хенка Марвіна, тож змушував мене грати акорди на фон. Батько Паркера також грав музику The Beatles, The Beach Boys та Supertramp у кавер-гурті, і Паркер вважає, що саме там він «отримав свою любов до мелодії», яка була значною частиною музики Паркера. Паркер також згадує, як «розважався, підспівуючи пилососу, коли його мама прибирала». Пізніше батько Паркера купив йому першу гітару.
У віці 11 років Паркер, наслідуючи брата, почав освоювати барабани. Згодом, між 12 та 15 роками, він створював "надмірно мелодійну музику", яку сам називав "дійсно дивною, повторюваною та майже безжанровою". Він записував свої ударні партії, а потім накладав на них гітару та інші інструменти, створюючи свої перші lo-fi експерименти. Згадуючи це, Паркер казав: «Я записував музику завжди. Коли мені було 12, я ставив поруч два магнітофони й самотужки робив багатодоріжкові записи. Спочатку я записував біт на барабанах, потім вмикав цю касету й переписував її на інший магнітофон, одночасно підігруючи на клавішних; потім брав уже цей запис і накладав партію бас-гітари зверху на барабани та клавіші. Я продовжував нашаровувати інструменти. Так тривало досить довго, аж поки батько не купив мені 8-доріжковий магнітофон. Після цього я продовжував записувати музику сам, навіть коли паралельно грав у гуртах». Це хобі перетворилося на справжню одержимість: Паркер «просто весь час займався музикою і ніколи не робив домашніх завдань — він щоночі пропадав у гаражі за записами». Свій перший восьмидоріжковий рекордер Паркер отримав у 16 років.
У 13 років Паркер зустрів на музичному занятті в коледжі Джона XXIII у Перті свого майбутнього колегу по гурту Tame Impala — Домініка Сімпера, з яким він знайшов музичний зв'язок. Паркер і Сімпер почали грати кавери на пісні Rage Against the Machine, Unwritten Law, Sunk Loto та Korn разом із Деном Дебуфом, який зараз є ведучим на 2Day FM. У пізньому підлітковому віці Паркер відкрив для себе багатьох психоделічних рок-виконавців 1960-х і 1970-х років, які мали величезний вплив на його музику, як він згадував: «Я дуже захопився такими гуртами, як Cream та Jefferson Airplane, мені неймовірно подобалося звучання їхніх платівок. Мої друзі слухали Brainticket та Demon Fuzz — ці гурти відкрили мені очі на те, наскільки по-різному можна будувати структуру пісні. Манера побудови вокальних партій у дусі The Beatles часто проникала в мої записи, бо їхній стиль унікальний. На відміну від інших елементів, які ми запозичуємо у гуртів зі схожим звучанням, підхід "бітлів" неможливо ні з чим сплутати». Він також сказав, що слухав The Doors, Colour Haze та Black Sabbath, а основним джерелом натхнення для нього були The Doors та Jefferson Airplane.
Рання кар'єра До 18 років Паркер «грав у пабному середовищі » та на той час писав «важкі пісні в стилі 70-х, майже прогресивний рок, такі як Blue Cheer ».
У ранньому підлітковому віці Паркер переживав періоди, коли почувався розгубленим і самотнім. Він згадував:
«У мене не було міцної родини. Не було того надійного фундаменту, на який можна було б спиратися, тому мені доводилося з усім розбиратися самотужки. Я почувався абсолютно загубленим. Пам'ятаю, як думав: "У мене нікого немає". Якось, коли мені було років 15, я чистив зуби й раптом просто розридався. Я відчував себе неймовірно самотнім». Паркер також вважав, що альбом Tame Impala 2012 року Lonerism «підтверджує» багато почуттів, які він мав у підлітковому віці. Він сказав: «У ньому є ця дивна надія. Можливо, в цьому його чарівність. Можливо, тому він так добре зроблений».
Пізніше Паркер працював юридичним клерком, доставляючи судові документи в Перті. Працюючи там, він писав пісні в голові, відчуваючи нудьгу. Пізніше він звільнився з цієї роботи.
Батько Паркера завжди застерігав його від роботи в музичній індустрії. Кевін згадував: «Мій тато завжди попереджав мене, щоб я не обирав музику як професію. Він дуже хвилювався і казав: "Якщо ти зробиш музику своєю роботою, способом заробляти на шматок хліба, це миттєво зруйнує її магію. Вона перестане бути загадковою та веселою, вона стане просто рутиною"». Паркер вірив словам батька, тому певний час навчався в університеті на інженерному факультеті. Він зізнався: «Я хотів бодай якось догодити татові. Тоді я зовсім не знав, чим хочу займатися, адже мені не подобалося нічого, крім музики». Паркер згадував: «Я терпіти не міг це навчання, тому одного дня вирішив перевестися на астрономію. Я розумів, що буду бідним, але просто хотів займатися тим, що приносить мені задоволення». Під час лекції з астрономії Паркер побачив слайд, який він пізніше намалював для оформлення мініальбому Tame Impala . Однак Паркер не відмовився від своєї початкової мрії, сказавши: «Я навчався в університеті, і за пару місяців до підписання контракту я змирився з тим, що насправді не стану відомим музикантом і мені просто потрібно продовжувати свою кар'єру. Тож саме тоді я почав зосереджуватися на справді складних справах в університеті. Але водночас я ніколи не міг пристрасно присвячувати свою увагу чомусь, окрім музики. Це була якась хвороба. Я не міг вислухати жодного слова на лекціях, бо думав лише про свою нову пісню».
Дорогою на свій останній іспит з астрономії Паркер отримав дзвінок від лейблу Modular Recordings, який запропонував Tame Impala контракт. Почувши новину, Паркер одразу після іспиту розвернув машину і поїхав додому, щоб остаточно присвятити себе музиці.
Поки Паркер працював над записом дебютного альбому, його батько пішов із життя після року боротьби з раком. Смерть Джеррі справила «колосальний» вплив на Кевіна, який згадував: «Це були дивні часи, надзвичайно заплутані; я насправді не знав, як із цим впоратися».
Музична кар'єра Паркер є частиною великої та різноманітної музичної сцени Перта, де, окрім свого основного проєкту Tame Impala, він грає у багатьох інших гуртах. Коментуючи це, Паркер зазначив: «Це справді згуртована спільнота — спокійна й відокремлена від решти Австралії». та «Tame Impala — це лише один шматочок величезної кількості шуму, який ми створюємо, як коло друзів. Паркер пояснив: «Мені не важко записуватися самостійно, адже я не очікую подібного внеску від учасників інших гуртів... для нас Tame Impala — це просто проєкт Кевіна Паркера, і в кожного з нас є свій власний проєкт».
Tame Impala
Tame Impala — це психоделічний рок-проєкт Паркера. Він сам пише та записує майже всю музику Tame Impala, а також грає на гітарі та співає наживо.
Після того як Tame Impala розіслали різним лейблам близько 20 пісень (багато з яких Паркер записав ще у 2003 році, і згодом вони з'явилися на YouTube), гурт підписав контракт із Modular Recordings. Після виходу дебютного мініальбому (EP) у 2008 році Паркер так описав свої початкові наміри: «Більшість пісень із цього EP ніколи не призначалися для публіки в Перті, не кажучи вже про весь світ. Я записував їх виключно для себе — щоб записати на диск, слухати в машині чи роздати друзям».
Після численних гастролей у 2008 та 2009 роках, дебютний альбом Tame Impala «Innerspeaker» був випущений у 2010 році та отримав широке схвалення критиків, отримавши премії J Award та Rolling Stone Award за альбом року, а також 5 номінацій на ARIAs. Здатність Паркера взяти багато елементів психоделічного року 1960-х років та надати йому виразно сучасного відтінку, створюючи нове та оригінальне звучання, була високо оцінена. Паркер також отримав премію WAMI як найкращий гітарист та премію APRA як прорив автора пісень року.
Демонструючи вражаючу працездатність Паркера, робота над наступним альбомом Tame Impala, Lonerism, розпочалася ще до офіційного виходу Innerspeaker. Lonerism побачив світ 5 жовтня 2012 року і здобув широке визнання критиків, отримавши численні титули «Альбом року» від таких видань, як NME, Rolling Stone та Triple J. Платівка стала новим етапом у творчості Паркера: музика збагатилася використанням синтезаторів та поп-мелодій, а саме звучання стало більш розкішним, соковитим та масштабним. Коментуючи новознайдене звучання, Паркер сказав, що Lonerism буде саме тим типом музики, який, як мені здавалося, я хотів би створити під час Innerspeaker, але я відчував, що це занадто великий стрибок. Коли я працював над Innerspeaker, я відчував, що маю зробити альбом лише з гітарами, і не використовувати синтезатори, тому що я відчував, що це компроміс до того, що ми робимо. Але тепер я знаю, що це не так». На церемонії вручення премії ARIA Music Awards 2015 року він отримав два трофеї: «Звукорежисер року» та «Продюсер року» за роботу над альбомом Tame Impala «Currents» (липень 2015 року); на церемонії гурт переміг ще в трьох категоріях: «Альбом року», «Найкращий гурт» та «Найкращий рок-альбом». 30 березня 2019 року гурт виступив наживо в Saturday Night Live. 13 квітня 2019 року Tame Impala виступили хедлайнерами музичного та мистецького фестивалю Coachella Valley. 28 червня 2019 року гурт виступив хедлайнером на Other Stage на фестивалі Glastonbury. Четвертий альбом проєкту Tame Impala, The Slow Rush, вийшов 14 лютого 2020 року.
Pond Паркер приєднався до гурту Pond наживо, граючи на барабанах, наприкінці 2009 року після того, як його завербували інші учасники Tame Impala, Джей Ватсон та Нік Олбрук. Пізніше Паркер приєднався до Pond у студії на барабанах для альбому Beard, Wives, Denim, а також продюсував його, додавши до альбому своє особливе продюсерське звучання. Пізніше Кемерон Ейвері замінив Паркера під час живих виступів у турі гурту Pond 2012 року, поки сам Паркер вносив останні штрихи до другого альбому Tame Impala — Lonerism. 28 червня 2012 року Паркер приєднався до Pond для спільного виступу з легендарним фронтменом гурту Can Дамо Судзукі. Під час цього єдиного у своєму роді, повністю імпровізованого перформансу з одним із своїх музичних кумирів, Паркер спочатку грав на барабанах, а згодом на гітарі. Паркер також продюсував альбоми Pond Hobo Rocket, Man It Feels Like Space Again, The Weather та Tasmania.
Інші колаборації