Арбале́т ( від — «аркбаліста»), самостріл, заст. діал. ку́шаКуша // () — вид зброї дальнього бою, розвиток конструкції лука, до якого додані ложе і механізм спуску, а також часто й механізм зведення. Арбалет переважає лук у точності та дальності стрільби, але має меншу скорострільність. Відомі ручні арбалети та їх збільшені станкові варіанти, що використовували при обороні фортець.
Для стрільби з арбалета використовували болти — особливі арбалетні стріли, які зазвичай були товстішими і коротшими ніж стріли лука, і, іноді, кулі (такий арбалет називався балістер або шнеппер). На війні використовували як ручні арбалети, так і їх збільшені станкові варіанти.
Історія
Однією з найбільших незручностей лука була необхідність під час прицілювання утримувати тятиву в натягнутому стані. Природно, виникала думка якось закріпити її, — запасти енергію. Але, мало було винайти механізм здатний надійно утримувати в натягнутому стані тугу тятиву, а потім, при натисканні на спуск, звільняти її, треба було ще й налагодити масове виробництво таких механізмів.
Античність Вперше ці проблеми були вирішені, напевно, у Стародавній Греції (Сиракузах) у V столітті до нашої ери. В Античності вже були відомі машини у вигляді великого лука з механізмом натягання і спуску (балісти, кейробалісти, оксибели, скорпіони), але вони були надто громіздкими для використовування однією людиною. Грецький арбалет називався гастрофетом (черевним луком), оскільки його конструкція передбачала вже не тільки спусковий механізм, а й важільний механізм зведення (а на важіль треба було навалитися животом). У II столітті до н. е. (а за іншими даними ще в IV столітті до н. е.) незалежно арбалети були винайдені в Китаї.
Таким чином, арбалети мають дуже давню історію. Проте доля цього винаходу виявилася дуже непростою. У Китаї арбалет, зігравши помітну роль в боротьбі з гунами в період династії Хань, пізніше був забутий, що дозволило з великою помпою знову винайти його в XI столітті.
Середньовіччя Знову арбалети починають згадуватися в Європі вже в епоху хрестових походів (очевидно, вони були запозичені в мусульман). Однак присутність зображення арбалетника на мініатюрі ще X століття — з біблії монастиря Сен-Жермен — вказує, що, принаймні, поодинокі випадки використання цієї зброї мали місце і раніше. Останнє, втім, не дивно, оскільки війни з арабами були частими і до хрестових походів. Так, «Хроніка Лівонії» (так звана «Хроніка Генріха Латвійського», вперше видана вона була Йоганном Даніелем Грубером за рукописом XVI ст.), описує активну участь арбалетників під час німецького завоювання Лівонії в перші роки XIII століття. На Русі арбалети відомі з 991 року: в новгородців.
У 1139 році церква накладає заборону на використання арбалета проти християн, називаючи його «смертоносною зброєю», проте на «невірних» ця заборона не розповсюджувалася. У Німеччині містяни використовували арбалет проти лицарів, які вважали арбалет підступною зброєю, негідною справжнього лицаря. Починаючи з XIV століття вірним супутником арбалетника стає щитоносець-павезьєр, що захищає його під час бою.
Поряд з ручними арбалетами використовували й великі польові, фортечні та облогові арбалети — аркбалісти, призначені для метання як стріл, так і каменів.
У XV—XVI століттях найкращими виробниками арбалетів вважали іспанців, голландців і німців, найвлучнішими ж арбалетниками показала себе генуезькі арбалетники.
Окремо треба зазначити китайські магазинні арбалети (чо-ко-ну). З'явилися вони в XII столітті і китайська армія використовувала їх до кінця XIX століття. Вони були досить слабкими — енергія не перевершувала 90 Дж, зате ефективний важіль дозволяв зводити їх швидко і докладаючи невелику силу. Болти в кількості 8-12 штук розташовувалися у верхньому магазині і скочувалися в жолоб під власною вагою. Скорострільність з прицілюванням досягала 8 пострілів на хвилину. На невеликій відстані магазинний арбалет був досить ефективний проти не захищених обладунками людей.
З розвитком ручної вогнепальної зброї (аркебуз і мушкетів) у XV—XVI століттях бойові арбалети починають виходити з ужитку. Але арбалет залишався поширеною мисливською зброєю, і в цій ролі досі зберігає своє значення.
Арбалети в XX—XXI ст Під час Першої світової війни німецькі війська використовували арбалет як гранатомет.
В XX ст. арбалети використовували як бойову зброю у національно-визвольних війнах, частіше всього як самостріл-пастку.
З 1950-х років почав розвиватися арбалетний спорт. Одночасно були створені бойові арбалети сучасної конструкції, які використовують останні досягнення техніки, наприклад, лазерні приціли тощо. Таку зброю використовують сили спеціального призначення.
У вересні 2021 року в Полтаві 19-річна дівчина прийшла в школу з арбалетом і поранила двох вчителівДівчина прийшла в школу з арбалетом і підстрелила двох вчителів , УП, 6 вересня 2021.
Будова
Базовою частиною арбалета є ложе, усередині якого кріпиться спусковий механізм. На верхній поверхні ложа знаходиться напрямний паз для болтів, а на кінці ложа встановлювалися стремено і хрестовина із закріпленими на ній пружними елементами (плечима), які зазвичай виготовляються із сталі, дерева або рогу. Дуга військового арбалета робилася спочатку із звичайного лучного композиту, а пізніше з пружної сталі.
Типовий спусковий механізм складався із спускового важеля, горіха (шайби з прорізом для хвостовика стріли і з зачепом для тятиви) і фіксуючої пружини. Коротше плече спускового важеля впиралося у виступ горіха, пружина тиснула на довге плече і утримувала механізм у зведеному положенні. Коли арбалетник натискав на спусковий важіль (аналог спускового гачка або шептала), коротке плече виходило із зачеплення з горіхом, який своєю чергою прокручувався навколо осі під дією тятиви і вивільняв її з зачепу.
Залежно від способу зведення тятиви середньовічні європейські арбалети поділялися на два основні типи — без спеціального механізму зведення (з ручним зведенням) і зі звідним механізмом
Арбалет без механізму натягання У найпростіших арбалетах тятиву натягували просто руками. Такі арбалети робилися з дерева та рогу, були не дуже потужні і через менші ніж в лука плечі поступалися йому потужністю. Їх єдиною перевагою була простота та зручність прицілювання. Пізніше в Європі було винайдено спосіб заряджання за допомогою поясного гака (варіант з подвійним ременем і рухомим блоком, що здійснював виграш у силі удвічі, відомий під назвою «самсонів пояс»). Цей гак висів на товстому широкому шкіряному поясі. Гаком чіпляли тятиву, присідали і ногою упиралися в стремено на кінці ложі за луком, а потім вставали і зводити арбалет в бойове положення. Перевагою цього способу була простота, а також те, що при цьому працювали м'язи ніг та корпусу, які помітно сильніші, ніж на руках. Відповідно арбалети почали робити потужнішими. Гачкова система зведення поширилася в Європі з XIII століття, до того арбалети зводилися руками. Руками ж зводився і найдавніші китайські арбалети, хоча в Середньовіччі китайці перейшли на систему важеля.
Конструкція деяких сучасних блокових арбалетів (з блоками на плечах і подвійною тятивою) передбачає можливість їх зведення руками, хоча вони й споряджені встановленим на задньому кінці ложа механічним натягачем.
Арбалет з механізмом натягання Однак класичними вважаються важкі арбалети з сталевими луками та механічними пристроями заряджання. Останніх відомо три — важільний (з механізмом типу «козяча нога»), «англійський» з коловоротом з двома рукоятками і «німецький» або кранекін із зубчасто-рейковим механізмом. Від випадкових пострілів захищав запобіжник, а спеціальна клямка не дозволяла стрілі випадати з арбалета при опусканні його вниз. У будь-якому випадку важкі арбалети були дорогою зброєю, що вимагала багато часу на перезарядження, бо важіль, блок або кранекін слід було надіти на арбалет, звести тятиву, зняти зарядний пристрій, вкласти стрілу і лише після цього стріляти. Однак незважаючи на усі недоліки, важкі арбалети були вельми потужною зброєю з натягом у кількасот кілограмів. Втім не слід забувати, що у луків робота пропорційна не лише накопиченій енергії, але і довжині ходу тятиви. Тому хоч важкі арбалети і були на порядок потужніші, ніж луки, що натягувалися руками, але внаслідок того, що хід стріли в луків був помітно більший, різниця в реальній силі пострілу була не настільки значна, як можна було б подумати, порівнюючи лише натяг зброї. Кожен наступний з названих типів був досконаліший попереднього, але вимагав більше часу на перезарядження. Тому чисельно переважали простіші арбалети.
Важільний механізм Арбалет з важільним механізмом використовував для виграша в силі при натяганні принцип важеля. Сам важіль міг являти собою простий брусок, що кріпився заднім кінцем на ложі під тятивою і рухом дозаду зводив її в бойове положення; складніші варіанти включали конструкцію з двох з'єднаних брусків, один з яких кріпився гаком до переднього кінці ложі, другий нижнім кінцем упирався у тятиву. Досконалішим був металевий важіль («козяча нога»), який укладався ніжками на поперечні штифти ложі і чіплявся гаками за тятиву.
Коловоротний механізм Потужніші арбалети зводилися коловоротним механізмом з двома руків'ями. Цей тип механізму з'явився, як вважається, в XV столітті, разом із початком застосування сталі для дуг лука. При заряджанні стрілець вставав ногою в стремено, чіпляв подвійним гаком тятиву і обертав коловорот обома руками. Подальше вдосконалення цього типу привело до додання двох блоків, які ще більше підвищували виграш у силі. Коловоротні механізми часто робили знімними: їх надівали на задній кінець ложа під час заряджання і знімали перед прицілюванням і пострілом.
Кранекін Кранекі́н, кранеке́н () був потужнішим, але помітно дорожчим. Складався з пари зубчастих коліс, зубчастої рейки-кремальєри та руків'я (за принципом дії він нагадував важільний таль). Оснащений кранекеном арбалет можна було звести однією рукою.
Гвинтовий механізм Рідшим є механізм натягання, в якому застосовується принцип гвинта.
Використання
Складна доля арбалета була зумовлена тим, що, рішуче перевершуючи лук в дальності і точності пострілу, а головне — в пробивний силі, він мав і вагомі недоліки — високу вартість і складність заряджання, значний у порівнянні з луком час перезаряджання.
Висока вартість обмежувала поширення арбалетів соціальними рамками — лише заможні ополченці могли дозволити собі таку зброю.
Однак у арбалета була незаперечна перевага. Лучникам доводилося роками навчатися стрільбі з лука, коли арбалетнику було досить зрозуміти механізм перезарядки і прицілювання.
Крім того, хоч пробивна сила арбалетних болтів і була велика, але сталевих кірас важільний арбалет не пробивав, а швидкість снаряда, хоча і була більшою, ніж у лука, але в абсолютному обчисленні залишалася незначною. Арбалетні болти, точно так само, як і стріли з лука, застрягали в щитах — навіть якщо наконечник і пробивав щит, держак все одно застрявав в ньому.
Виключаючи окремий випадок порівняно масового озброєння арбалетами піхоти династії Хань, справжнє визнання ця зброя отримала тільки в Європі з XIV століття, коли численні загони арбалетників стали неодмінною приналежністю лицарських армій. Вирішальну роль у піднятті популярності арбалетів зіграло те, що з XIV століття їх тятива стала натягатися коловоротом. Таким чином, обмеження, що накладаються на силу натягу, фізичними можливостями стрільця, були зняті, і легкий арбалет став важким — його перевага в пробивний силі над луком стала величезною — болти почали пробивати навіть суцільний обладунок. При цьому коловорот дозволяв зводити арбалет без особливих зусиль.