Лінь Хуеїнь (, у США її називали Phyllis Lin або Lin Whei-yin, — ) — китайська поетка і письменниця, перша жінка-архітекторка Китаю. Донька китайського політика Лінь Чанміня; дружина архітектора Лян Сичена, невістка філософа Лян Цічао. Здобула освіту архітектора та художника-оформлювача у Великій Британії та США. Як дизайнерка й архітекторка працювала разом зі своїм чоловіком над проєктуванням кількох університетських містечок і музеїв у Пекіні, Шеньяні, Цзиліні та Нанкіні. Найвідоміші її самостійні проєкти — Герб КНР й оформлення Пам'ятника народним героям. Розробляла періодизацію історії традиційної китайської архітектури, творчо розвинену Лян Сиченом; 1937 року виявила і датувала найстарішу дерев'яну будівлю на території Китаю — храм Фоґуан, споруджений у IX столітті. Померла від наслідків багаторічного захворювання на туберкульоз.
Протягом 1930-х років опублікувала роман «Дев'яносто дев'ять градусів», відзначений впливом західного модернізму, шість новел, дві п'єси та понад 60 ліричних віршів. Ще за життя вважалася однією з найкрасивіших жінок Китаю, і ця оцінка неодноразово повторювалася в різних біографіях і періодичних виданнях аж до XXI століття. Зокрема, 2009 року гуанчжоуський тижневик «Наньфан женьу чжоукань» включив її до 12 найкрасивіших жінок сучасного Китаю з характеристикою: «краса і мудрість, які ніколи не повторяться».
Біографія
Походження, дитячі роки (1904—1912) Родина Лінь походила з повіту Міньсянь провінції Фуцзянь. Дід — — в молодості практикував як лікар, служив приватним вчителем і 1889 року ушанований найвищим конфуціанським ступенем цзіньши, став членом Академії Ханьлинь; 1890 року подав у відставку і перевівся до провінції; дослужився до начальника повіту Хайнін. Вершиною його кар'єри була посада виконувача обов'язків градоначальника Ханчжоу. У його дружини, уродженої Ю, було семеро синів і дочок. У родині культивувалися традиційні дисципліни, включно з музикою і каліграфією, існувала сімейна школа. Первісток — , народився 1876 року і здобув освіту в Японії (право і політичні науки). Його молодший брат також навчався в Японії електротехніці і став інженером. Старший з братів одружився з Хе Сюеюань (何雪媛, 1882—1972) — неосвіченою дочкою купця; шлюб мав договірний характер, і стосунки між подружжям були складними. Дід володів сімейною садибою в Ханчжоу, в провулку Люгуань; саме в цьому будинку 10 червня 1904 року народилася старша дочка, яку назвали Хуеїнь (林徽音, що одночасно означає «Прекрасна музика», «Добра репутація» або «Добра новина»). Попри те, що в стародавньому Китаї до дочок ставилися зневажливо, Лінь Сяосюнь склав вірш, що відсилає до канону Ши цзин, в якому висловлював надію, що онука успадкує видатні чесноти. 1909 року сім'я переїхала в будинок у провулку Цайгуань, де 5-річна Хуеїнь жила під наглядом діда, бабусі та тітки, оскільки її батько в цей час закінчував курс в університеті Васеда (він мав і нижчий конфуціанський ступінь сюцая). Тітка — Лінь Цземінь (на вісім років старша за Чанміня) — також була освіченою жінкою і старанно займалася навчанням племінниці. В Японії Чанмінь близько зблизився з просвітитниками і конституціоналістами, особливо та и . Після повернення до Китаю Лінь Чанмін оселився у Фучжоу, де разом з однокурсником заснував школу політичних наук і з часом став її директором. Після початку Синьхайської революції Лінь Чанмінь активно долучився до боротьби; його найближчим союзником став Лян Цічао. Після того як Лінь Чанмінь очолив Сенат Республіки Китай, його овдовілий батько переїхав до Шанхаю, де 8-річну Хуеїнь віддали відразу до другого класу школи з європейською програмою. Лінь Сяосюй вклав кошти у видавничу справу; для вченого-конфуціанця він відрізнявся надзвичайною відкритістю до інновацій. Для Хуеїнь найняли домашніх вчителів сучасної історії та географії (їх викладала жінка з Канади), японської та англійської мов. Уже в шестирічному віці вона опанувала китайську грамоту і листувалася з батьком; серед усіх дітей клану Лінь саме Хуеїнь виділялася найкращими здібностями і пам'яттю. Судячи з листування, Лінь Чанмінь відразу став сприймати дочку як рівну собі особистість і виявляв повну відвертість.
У шлюбі у Лінь Чанміна було троє дітей, зокрема син, але з них вижила тільки Хуеїнь. У шість років вона перехворіла на вітряну віспу, що певною мірою позначилося на її поетичних інтересах. Її мати зазнавала утисків у родині, оскільки не могла народити спадкоємця. 1912 року Лінь Чанмінь взяв собі наложницю, на ім'я Чен Гуйлінь (程桂林), уродженку Фуцзяні, з якою познайомився в Шанхаї. У них було п'ятеро дітей, зокрема син Лінь Хуан, який згодом став художником; другий син Лінь Хен став військовим льотчиком і загинув під час війни з Японією. Сюй Чжимо, який спілкувався з родиною Лінь, використав особисту колізію Чанміна в оповіданні «Неістотний спогад», опублікованому в газеті «Нулі чжоубао» 11 лютого 1923 року; згодом перероблений в новелу «Рана кохання» (春痕). Судячи з відомостей, наведених біографами, Лінь Хуеїнь налагодила стосунки з Чен Гуйлінь і називала обох дружин свого батька «матерями», що викликало гнів Хе Сюеюань. Мати і доньку поселили у флігелі на задньому дворі, а великий будинок був зайнятий сім'єю Лінь Чанміня і Чен Гуйлінь. На думку письменника і літературознавця Мен Сеяна, психологічне навантаження на Лінь Хуеїнь не відповідало її віку: для батька вона залишалася улюбленою дочкою, покинута мати всіляко намагалася відвернути її від нових родичів і постійно лаяла. Водночас це привчило Хуеїнь прямо висловлювати свої думки і почуття і виховало в ній твердість характеру.
Шкільні роки. Європа (1914—1923)
Заручини Після смерті Лінь Сяосюня (1914 рік) Лінь Чанмінь, зайнятий політичною діяльністю в Пекіні, перевіз сім'ю до британської концесії в Тяньцзіні, і 12-річній Лінь Хуеїнь довелося займатися організацією перевезення багажу. Після смерті тітки психологічна атмосфера в родині стала ще складнішою. Малолітній брат Лінь Хен плакав ночами, і Хуеїнь доводилося його заспокоювати, про що неухильно повідомлялося в листуванні з батьком. Нарешті, 1916 року Лінь Чанмінь перевіз свою велику родину до Пекіна; Лінь Хуеїнь віддали до англіканської місіонерської школи Пейхуа, до якої потім вступили і четверо її братів. Вчителі всі були іноземцями, і весь навчальний процес відбувався англійською мовою; суворою була і дисципліна. Вдома її продовжували навчати каліграфії. 1918 року батько, вирушаючи до Японії, хотів взяти з собою і доньку, але обставини тоді не дозволили цього зробити; у листах, адресованих Хуеїнь, Лінь Чанмінь, описуючи різні визначні пам'ятки, шкодував, що вона не супроводжувала його. Поки батько був відсутній, донька склала каталог домашньої колекції живописних і каліграфічних творів.
Починаючи з 1917 року найближчим політичним соратником Лінь Чанміня став Лян Цічао. Згодом політичний союз вирішили доповнити сімейним: було організовано зустріч 17-річного Лян Сичену та 14-річної Лінь Хуеїнь, щоб вони могли познайомитися один з одним. Жінка американського синолога , яка спілкувалася з ними, зазначала, що «це було помітним відходом від традиційної практики, коли обрані через посередників наречений і наречена вперше бачили один одного тільки на весіллі». Втім, Лян Цічао явно дав зрозуміти, що хоча батьки і домовилися між собою, остаточне рішення за молоддю.
Подорож до Європи Протягом 1919 року відбулося багато подій: Лян Цічао був присутній на Паризькій мирній конференції, і його повідомлення спонукали Лінь Чанміня розгорнути широку кампанію в пресі, результатом якої став Рух четвертого травня. Оскільки він не зміг просунути свою позицію в діалозі з військовою владою, то 1920 року вирушив до Європи, щоб вивчити її економічне і політичне становище на місці, а також представляти Китай в Лізі Націй. З собою він взяв доньку; морська подорож з Шанхаю до Франції тривала близько двох місяців. 7 травня батько і донька Лінь прибули до Лондона. Далі Хуеїнь влаштували в коледж Сент-Мері, в якому вона досконало опанувала англійську мову й остаточно стала двомовною. Під час літніх вакацій вона разом з батьком побувала в Парижі, Женеві, Римі, Франкфурті, Берліні, Брюсселі й інших містах. Після того як Лінь Чанмінь надовго оселився в Лондоні, його 16-річна донька (англійською її називали «Філліс») стала господинею салону, який став центром тяжіння для великої китайської колонії та західних знаменитостей. У будинку Лінь бували Герберт Веллс і Томас Гарді, , Цзінь Юелінь, й інші. Вона зацікавилася поезією вікторіанської епохи (особливо Теннісоном і Браунінгом), з сучасних письменників оцінила драматургію Бернарда Шоу; спочатку читання розглядалося лише як засіб навчання мови, але поступово Лінь Хуеїнь переконалася в неадекватності китайських уявлень про західну культуру і неправильності перекладів Лінь Шу. Під впливом англійської поезії почала писати власні вірші. Батько додатково найняв для Хуеїнь вчителів англійської мови (якогось Філіппа) і фортепіано, які жили в тому ж будинку 27, Альбіон-гейт, Вест-Енд.Вакації 1921 року провели в Брайтоні, родина Лінь зупинилося в будинку доктора Берріта, який мав п'ятеро дочок-погодок, двоє з яких були ровесницями Хуеїнь. За сімейним переказом, коли китаянку навчили будувати замки з піску, її нова подруга — 20-річна Дейзі Берріт — почала розпитувати Лінь про китайську архітектуру і пояснила, що архітектура та будівництво — не те саме. Познайомили Хуеїнь і з архітекторкою, яка приїжджала до Брайтона на етюди.
Сюй Чжимо та Лян Сичен
Знайомство з 24-річним поетом Сюй Чжимо відбулося 16 листопада 1920 року, коли він, студент-економіст, вперше відвідав салон Лінів. Спочатку знайомство підтримувалося з Лінь Чанміном, який високо оцінював таланти Сюя, але поступово стосунки з 16-річною Лінь Хуеїнь стали самостійною частиною їхнього життя. У Брайтоні вони почали епістолярний роман, в якому Сюй Чжимо листувався від імені одруженої жінки Чжун Чжао, а Лінь Хуеїнь — одруженого чоловіка; граничною умовою розвитку сюжету стало те, що обидва невільні і можуть спілкуватися лише через листування. Сюй Чжимо був одружений і покинув дружину з новонародженою дитиною. Лінь Чанмінь теж повіряв Сюю свої сердечні переживання (вони бачилися за післяобіднім чаєм практично щодня), через що навіть виник скандал, коли поет надрукував їх. Іноді, коли Лінь Чанміна не було, Сюй і Хуеїнь могли спілкуватися наодинці; Лінь-донька говорила на пекінському говорі з фуцзяньським акцентом, англійською ж говорила з оксфордським акцентом. Почуття, що виникли, сприяли поетичним інтересам обох і становленню Сюй Чжимо і Лінь Хуеїнь як самостійних поетів-ліриків Китаю. У Брайтоні для листування Сюй навіть поставив біля свого будинку спеціальну поштову скриньку. Освідчення в коханні Сюй Чжимо також оформив у поетичну форму.
У біографії Мен Сеяна стверджується, що від зізнань Сюй Чжимо Лінь Хуеїнь розгубилася і звернулася до батька за допомогою. Враховуючи домовленості з Лян Цічао і статус самого Сюя, Лінь Чанмінь вважав його дії недоречними, що висловили у листі у відповідь. До того ж дружина Сюй Чжимо — Чжан Юї (сестра банкіра Чжан Цзяао, яка жила в Берліні), чекала на другу дитину. Сюй заявив про наміри розлучитися з Чжан заради стосунків з Лінь Хуеїнь. Судячи зі свідчень Вільми Фербенк, Лінь Хуеїнь не сприймала Сюя як предмет романтичних устремлінь, до того ж вона вважала, що той набагато старший і іменувала його в листуванні «дядечко Сюй». На цьому він не заспокоївся, посварився з власним батьком і наполягав на пріоритеті своїх почуттів і бажань. Вільма Фербенк стверджувала, що Лінь Хуеїнь не схотіла стати причиною руйнування іншої сім'ї, пам'ятаючи про переживання своєї матері. Тим часом місія Лінь Чанміня в Європі закінчилася, і 14 жовтня 1921 року батько і донька залишили Лондон. Після повернення Лінь Чанмінь залишився у справах у Шанхаї, а Лінь Хуеїнь 1922 року закінчувала середню освіту в колишній школі Пейхуа під опікою Лян Цічао. Витримавши іспити, отримала половинну стипендію для навчання за кордоном.