Тошіко МакАдам (уроджена Тошіко Хоріучі) — японська художниця з текстилю, яка живе та працює в , Нова Шотландія, Канада. Вона найбільш відома своїми масштабними текстильними структурами, зокрема «текстильними ігровими майданчиками» для дітей — яскравими сітчастими конструкціями з в'язаного та вузликового нейлону.

Життя та кар'єра

Тошіко Хоріучі МакАдам є провідною у Канаді та Японії. У своїй роботі вона використовує техніки в'язання спицями, гачком та вузлоплетіння. Наразі її творчість зосереджена на створенні масштабних інтерактивних текстильних середовищ.

МакАдам народилася в Японії у 1940 році, але невдовзі під час Другої світової війни переїхала з родиною до окупованої Японією Маньчжурії. Коли у 1945 році цю територію захопив Радянський Союз, МакАдам та її сім'я були змушені тікати й зрештою повернулися до Японії. Згодом МакАдам навчалася в Інституті образотворчого мистецтва Тама в Японії, а потім продовжила навчання в у Мічигані, де здобула ступінь магістра образотворчих мистецтв. Після закінчення навчання МакАдам працювала в Boris Kroll Fabrics, відомій компанії з дизайну текстилю в Нью-Йорку. Згодом вона викладала в університетах США та Японії, зокрема в , , Університеті Джорджії та Кіотському коледжі мистецтв.

Наразі МакАдам викладає курс із текстилю та моди під назвою «Fiber Fabric Fashion» в у Галіфаксі (Нова Шотландія), а також разом зі своїм чоловіком Чарльзом МакАдамом керує компанією Interplay Design and Manufacturing у Бріджтауні (Нова Шотландія).

Творчість

Ранні роботи

Творчість МакАдам часто описують як , яке набуло широкого визнання у 1970-х роках. «Текстильні колони / Романська церква» та «Атмосфера летючого куба» — дві ранні роботи мисткині, які суттєво вплинули на розвиток арт-текстилю та були представлені в таких книгах, як «Основні течії арт-текстилю» та . У цій праці автори описують її метод так: «Вона сплела сотні золотих і срібних ниток, розтягнула їх у увігнуті панелі й склала з них куб. Потім за допомогою потужних прожекторів на рівні колін вона перетворила всю цю конструкцію на сяюче ореолом світло», and . The Art Fabric: Mainstream. New York: Van Nostrand Reinhold, 1981.. У цих творах Хоріучі МакАдам утвердила свою схильність до роботи у великих масштабах, що вигідно вирізняло її з-поміж багатьох інших художників по текстилю того часу.

Текстильні ігрові майданчики

Найбільшу популярність МакАдам здобула завдяки масштабним текстильним конструкціям. На створення текстильних ігрових просторів для дітей її надихнув випадок, коли вона побачила, як діти залізають всередину тривимірної текстильної скульптури на її виставці. Це відкриття змусило її звернути увагу на брак парків та ігрових майданчиків у Токіо, де вона мешкала на той час, та на те, як негативно це впливає на дітей. У 1971 році вона створила свою першу роботу, призначену саме для дітей, яку згодом передала в дарунок одному з токійських дитячих садків, спроєктованому Хацуе Ямадою. Свою наступну роботу вона представила в Національному музеї сучасного мистецтва в Кіото.

На початку 1970-х років творчість МакАдам трансформувалася: від чистого арт-текстилю вона перейшла до створення інтерактивних просторів, а її палітра здійснила стрибок від стриманих кольорів до всіх барв веселки. Цей період збігся з народженням сина (коли їй було 44 роки) та переїздом у 1988 році до Нової Шотландії (Канада) — на батьківщину її чоловіка Чарльза.

У 1979 році МакАдам у співпраці з ландшафтним архітектором Фуміакі Такано створила ще один масштабний ігровий простір для нового національного парку в Окінаві. Згодом вона отримала замовлення на створення подібного об'єкта для в префектурі Канаґава. Саме ці замовлення дозволили їй почати роботу з нейлоном. В'язані структури ігрових майданчиків збираються секціями цілою командою, і на них можуть йти буквально «тонни» нейлону. Дослідження громадських просторів для відпочинку, які вона проводила переважно в Японії, вплинули на її бачення ролі ігрових майданчиків та парків у розвитку дітей. Її конструкції спроєктовані так, щоб діти мали простір для ризику та досліджень у безпечному середовищі. Ці простори покликані дати волю дитячій уяві.

У 1990 році МакАдам разом зі своїм чоловіком Чарльзом МакАдамом заснувала компанію Interplay Design and Manufacturing. Підприємство базується в (Нова Шотландія), де подружжя працює над проєктами на замовлення.

Текстильні ігрові простори МакАдам сьогодні встановлені в різних куточках світу, зокрема в Іспанії, Сінгапурі, Шанхаї, Новій Зеландії та Сеулі.

Матеріали та техніка

Для створення своїх ранніх робіт МакАдам використовувала матеріал японської розробки під назвою вінілон. Це міцний продукт, проте він поступається нейлону, який вона використовує у своїх пізніших роботах: його вона власноруч фарбує та в'яже у своїй студії в Бріджтауні (Нова Шотландія).

Ігрові структури МакАдам майже повністю виготовляються вручну, за винятком механічно зв'язаних елементів у деяких роботах. Кожен твір є оригінальним. Вона зазначає, що джерелом натхнення для її структурних текстильних робіт стали архітектура Антоніо Гауді та іранські мечеті.

Виставки

МакАдам експонувала свої текстильні роботи в музеях та галереях Азії, Північної Америки та Європи. Її виставки проходили в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку (США); (Японія); (Франція); Клівлендському музеї мистецтв у Клівленді (Огайо); у Манілі (Філіппіни); (Японія); Галереї Аліси Полі в Лозанні (Швейцарія); в Токіо (Японія); , Гаваї (США); Дитячому музеї OliOli в Дубаї (ОАЕ) та в Галереї Анни Леоновенс при у Галіфаксі (Нова Шотландія, Канада). Її текстильна скульптура під назвою «Атмосфера летючого куба», що належить Кіотському національному музею сучасного мистецтва, була включена до огляду найвпливовіших сучасних художників з текстилю Японії в Художньому музеї префектури Фукуока.

МакАдам також створювала дизайн текстилю на замовлення для театральних експозицій. У головній залі Культурного центру міста Ноноїті експонується створена художницею велика завіса під назвою «Luminous».

У 2013 році МакАдам разом із Чарльзом МакАдамом та конструктором Норіхіде Імагавою встановила ще одну інсталяцію під назвою «Гармонійний рух» () для виставки «Enel Contemporanea 2013» у Римському музеї сучасного мистецтва в Італії. Ця нещодавня робота звертається до теми взаємодії людського тіла з простором і матеріалами — ідеї, що простежується в багатьох її архітектурних проєктах.

Публікації

МакАдам також опублікувала кілька книг, зокрема «З лінії» () — двотомний довідник із текстильної скульптури, та «Вишивка та плетіння: японське ремесло» (), книгу про техніки вишивання, написану спільно з Каяко Айкавою. У цих виданнях вона створила сотні ілюстрацій, що демонструють техніки в'язання спицями, гачком та мистецтво створення вузлів, які вона вивчала у різних народів світу. Її внесок також представлений у двох європейських виданнях про громадські простори для дітей: «Дизайн для розваг: Ігрові майданчики» () та «Чудові дитячі простори» (). Крім того, вона написала серію статей під назвою «Сучасний японський текстиль» для журналу Shenshoku no Bi. Вона також співпрацювала з іншими виданнями в Японії та США.

Книги

«З лінії» (from a line). Кіото: Shenshoku to Seikatsu, 1986. «Вишивка та плетіння: японське ремесло», Том 2, Кіото: Tankosha, 1978 (спільно з Каяко Айкавою).

Примітки