Кліффорд Г'ю Дуглас (; 20 січня 1879 — 29 вересня 1952) — британський інженер, економіст та піонер руху за економічну реформу соціального кредиту.
Освіта та інженерна кар'єра Кліффорд Г'ю Дуглас народився або в Еджлі, або в Манчестері. Про його раннє життя та навчання відомо небагато. Ймовірно, він завершив інженерне навчання, перш ніж розпочати інженерну кар'єру, завдяки якій працював по всій Британській імперії, в різних електричних компаніях, залізницях та інших установахMartin-Nielsen, «An Engineer's View of an Ideal Society», p. 97. Він викладав у Стокпортській граматичній школі. Пізніше він вступив до Пемброк-коледжу в Кембриджі у віці 31 року, але пробув там лише чотири семестри та пішов, не закінчивши навчання.
Він працював у американській електричній корпорації Westinghouse, заступником головного інженера компанії Buenos Aires and Pacific Railway Company, залізничним інженером Лондонської пошти (метро) та помічником начальника Королівського авіаційного заводу у Фарнборо під час Першої світової війни, з тимчасовою посадою капітана Королівського льотного корпусу. Його другою дружиною була Едіт Мері Дуглас, президент Жіночого інженерного товариства.
Соціальний кредит Під час Першої світової війни, Дуглас реорганізував роботу Королівського авіабудівного заводу. В процесі роботи, він помітив, що щотижневі загальні витрати на вироблену продукцію перевищували суми, виплачені робітникам у вигляді заробітної плати, окладів та дивідендів. Це, здавалося, суперечило теорії класичної рікардіанської економіки, яка стверджувала, що всі витрати розподіляються одночасно як купівельна спроможність.
Зацікавившись очевидною різницею між способом руху грошей та цілями промисловості («постачання товарів і послуг»), Дуглас вирішив застосувати інженерні методи до економічної системи.
Дуглас зібрав дані про більше 100 великих британських підприємств і виявив, що всі, крім тих, що збанкрутували, витрачали на зарплати, заробітну плату та дивіденди менше, ніж вартість товарів і послуг, вироблених щотижня: робітникам не платили достатньо, щоб викупити в них те, що вони виробили. Він опублікував свої спостереження та висновки у статті в журналі English Review, де припустив: «Ми живемо в системі бухгалтерського обліку, яка робить постачання товарів і послуг країни самій собі технічно неможливим». Причина, дійшов висновку Дугласа, полягала в тому, що економічна система була організована таким чином, щоб максимізувати прибутки для тих, хто має економічну владу, створюючи непотрібний дефіцит. Між 1916 і 1920 роками він розвивав свої економічні ідеї, опублікувавши дві книги в 1920 році: « Економічна демократія» та «Кредитна влада та демократія», а в 1924 році — «Соціальний кредит».
Основою реформаторських ідей Дугласа було звільнення працівників від цієї системи шляхом приведення купівельної спроможності у відповідність до виробництва, що стало відомим як соціальний кредит. Його пропозиція мала два основні елементи: національний дивіденд для рівного розподілу грошей (кредит без боргів) між усіма громадянами, який більше ніж їх заробітки, щоб допомогти подолати розрив між купівельною спроможністю та цінами ; також механізм коригування цін, який називався «справедливою ціною», для запобігання інфляції.
Справедлива ціна фактично знизила б роздрібні ціни на відсоток, який би відображав фізичну ефективність виробничої системи. Дуглас зазначив, що вартість виробництва — це споживання; тобто точна фізична вартість виробництва — це загальна сума ресурсів, спожитих у процесі виробництва. Зі зростанням фізичної ефективності виробництва механізм справедливої ціни знижуватиме ціну на продукцію для споживача. Споживачі можуть купувати такий обсяг виробленого товару, який вони хочуть, і автоматично контролювати, що продовжує вироблятися через їх споживання. Індивідуальна свобода, первинна економічна свобода, була центральною метою реформи Дугласа.
Після закінчення Першої світової війни Дуглас залишив інженерну справи, щоб повністю присвятити себе просуванню своїх ідей реформ. І цим він займався до кінця свого життя. Його ідеї надихнули канадський рух соціального кредиту (який отримав контроль над урядом провінції Альберти в 1935 році). Дуглас також читав лекції про соціальний кредит у Сполучених Штатах, Великій Британії, Ірландії, Канаді, Франції, Німеччині, Італії, Японії, Австралії, Новій Зеландії та Норвегії.
У 1923 році він виступив як свідок перед Канадським банківським розслідуванням, а в 1930 році перед комітетом Макміллана. У 1929 році він здійснив подорож, як лектор, Японією, де його ідеї були з ентузіазмом сприйняті промисловістю та урядом. У його виданні «Соціального кредиту» 1933 року було посилання на «Протоколи сіонських мудреців», в яких, хоча й зазначалася сумнівна автентичність, писалося, що «цікавим у них є те, як точно методи, за допомогою яких може бути здійснене таке поневолення, відображаються у фактах повсякденного досвіду».
Смерть і спадщина Дуглас помер у своєму будинку у Фернані, Шотландія. Дуглас та його теорії кілька разів (неспівчутливо) згадуються в трилогії Льюїса Грассіка Гіббона «Шотландський квартал». Його також згадує, разом із Карлом Марксом та Сільвіо Гезеллом, Джон Мейнард Кейнс у своїй праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» (1936, с. 32). Теорії Дугласа пронизують поезію та економічні твори Езри Паунда.
Примітки