Талга́т Закі́рович Хурамшин (, село Ібрагімово, тепер Чишминського району Башкортостану, Російська Федерація — , місто Москва, Російська Федерація) — радянський діяч, голова Державного комітету СРСР із постачання нафтопродуктів. Депутат Верховної ради РРФСР 10-го скликання. Герой Соціалістичної Праці (20.04.1971).
Життєпис Народився в селянській родині.
У 1948—1951 роках — учень Черниковського нафтового технікуму Башкирської АРСР.
У 1951—1952 роках — машиніст насосів та компресорів, у 1952—1956 роках — механік установок каталітичного і термічного крекінга, начальник ремонтно-технічного цеху на Уфимському нафтоперегінному заводі міста Черниковська Башкирської АРСР.
Член КПРС з лютого 1954 до грудня 1985 року.
У 1956—1961 роках — старший механік цеху, в 1961—1964 роках — начальник цеху, в 1964—1965 роках — секретар партійного комітету Ново-Уфимського нафтопереробного заводу Башкирської АРСР.
У 1964 році закінчив без відриву від виробництва Уфимський нафтовий інститут за спеціальністю інженер-технолог.
У 1965—1977 роках — директор Ново-Уфимського нафтопереробного заводу Башкирської АРСР.
У 1973 році закінчив без відриву від виробництва Московський інститут управління народним господарством.
У 1977—1978 роках — директор Уфимського нафтопереробного заводу імені ХХІІ з'їзду КПРС Башкирської АРСР.
У травні 1978 — липні 1979 року — начальник Головного управління з транспорту та постачання нафти та нафтопродуктів при Раді міністрів РРФСР.
У липні 1979 — серпні 1981 року — голова Державного комітету Російської РФСР із постачання нафтопродуктів.
4 серпня 1981 — 5 грудня 1985 року — голова Державного комітету СРСР із постачання нафтопродуктів.
Заарештований 5 грудня 1985 року. Одночасно звільнений із посади «за зловживання службовим становищем з корисливою метою» та рішенням КПК при ЦК КПРС виключений із членів КПРС. Засуджений судовою колегією у кримінальних справах Верховного Суду СРСР 26 вересня 1986 року за одержання хабаря до 5 років позбавлення волі «із утриманням у виправно-трудовій колонії суворого режиму з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків протягом трьох років». Позбавлений всіх нагород 4 січня 1987 року.
Звільнений із виправно-трудової колонії у Свердловській області у грудні 1990 року.
У грудні 1990—1992 роках — головний спеціаліст, начальник технічного відділу, головний інженер Всеросійського науково-дослідного та проєктного інституту нафтопереробної та нафтохімічної промисловості Міністерства паливної енергетики Російської Федерації.
З 1992 року — генеральний директор-президент АТВТ «Башкирський будинок торгівлі та технології», голова Ради Регіональної громадської організації «Башкирське земляцтво» у Москві. У 1995—2004 роках — заступник повноважного представника Республіки Башкортостан при президенті Російської Федерації.
Указом Президента Російської Федерації від 7 грудня 2010 року права на державні нагороди СРСР для Хурамшина були відновлені.
Помер 3 березня 2019 року в Москві. Похований на Волковському цвинтарі (мусульманська територія, дільниця 8).
Нагороди і звання Герой Соціалістичної Праці (20.04.1971) орден Леніна (20.04.1971) орден Жовтневої Революції (16.06.1975) два ордени Трудового Червоного Прапора (28.05.1966, 6.04.1981) орден Дружби народів (Республіка Башкортостан) (2012) медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970) медалі премія Ради Міністрів СРСР (1974) Заслужений винахідник РРФСР
Примітки
Джерела Хурамшин Т. З. По нелёгким дорогам жизни. — Москва: Ист-факт, 2002. — 238 с. Государственная власть СССР. Высшие органы власти и управления и их руководители. 1923—1991 гг. Историко-биографический справочник / Сост. В. И. Ивкин. Москва, 1999.