Canis lupus orion (Гренландський вовк) — підвид сірого вовка (Canis lupus), поширений у Гренландії та на острові Елсмір у Канаді. Історично зазнавав інтенсивного переслідування з боку людини, однак нині перебуває під повною охороною.

Близько 90 % ареалу гренландського вовка розташовано в межах Національного парку Північно-Східної Гренландії. Упродовж більшості років чисельність популяції, що мешкає в Гренландії, оцінюють у межах 30–40 особин.

Таксономія та еволюція У 1935 році британський зоолог Реджинальд Інес Покок надав підвидову назву C. l. orion зразку з мису Йорка на північному заході Гренландії. Того ж року він також застосував назву Canis lupus arctos (арктичний вовк) до зразка з острова Мелвілл у сусідньому архіпелазі Острови Королеви Єлизавети, Канада. Обидва вовки визнаються окремими підвидами Canis lupus у таксономічному авторитетному виданні Mammal Species of the World (2005).

Найдавніші рештки вовків у Гренландії датуються приблизно 7 600 роками тому; однак імовірно, що вони з’явилися там раніше, оскільки їхня основна здобич — карібу — відома в регіоні вже близько 8900 років тому. Р. М. Новак припустив, що під час пізнього плейстоцену на вільній від льодовика півночі під час вісконсинського зледеніння еволюціонували два типи вовків: один у рефугіумі земля Пірі на крайньому півночі Гренландії, інший — на території Аляски. Після відступу льоду вовки із землі Пірі поширилися по Гренландії та островах Королеви Єлизавети. Аляскинські вовки поширилися та сформували північні популяції, відомі як C. l. arctos. Інші вовки з півдня льодовикового щита згодом мігрували на північ і взаємодіяли з північними вовками.

Деякі автори не погоджуються з виокремленням гренландського вовка як окремого підвиду C. lupus, вказуючи на близьке прилягання його ареалу до ареалу арктичного вовка. Один із дослідників висловив припущення, що гренландський вовк мігрував із Канади, перетинаючи замерзлі морські льоди між регіонами, а інший задокументував перебування вовків на кризі під час замерзання протоки Нерса.

У 2016 році дослідження, засноване на аналізі 582 пар основ мітохондріальної ДНК, показало, що гренландські вовки належать до одного гаплотипу, раніше виявленого серед інших північноамериканських вовків, що свідчить про походження їхньої материнської лінії з Північної Америки. У 2019 році опубліковано дослідження з повним секвенуванням мітохондріального геному гренландського вовка, яке підтвердило його належність до виду C. lupus.

У 2018 році повногеномне дослідження більшості північноамериканських популяцій вовків виявило три окремі популяції у Високій Арктиці, зокрема одну нову й генетично виразну популяцію вовків, яка населяє як острів Елсмір у Канаді, так і Гренландію. Це вже було запропоновано в морфологічному огляді 1983 року, де вовків островів Королеви Єлизавети (головним островом є Елсмір) разом із вовками Гренландії було віднесено до C. l. orion.

У 2021 році з метою подальших досліджень було повністю секвеновано геном гренландського вовка.

Опис Гренландського вовка описують як тварину невеликого або середнього розміру, завдовжки близько 155 см, але з надзвичайно малою масою тіла — приблизно 26 кг; однак ці показники ґрунтуються лише на п’яти зразках, виловлених на північному сході Гренландії взимку 1906 року, і можуть бути наслідком недостатнього живлення.

Середній розмір зграї становить 3,3 особини; зграї чисельністю чотири й більше трапляються рідко. Вид перебуває під загрозою зникнення через винятково низьку щільність популяції, малі розміри зграй, нерегулярне розмноження та низьку плодючість.

Вовки Гренландії та острова Елсмір полюють на будь-яку доступну здобич, при цьому важливим джерелом живлення є заєць. Зафіксовано випадки полювання вовків на тюленів як у Гренландії, так і на островах Королеви Єлизавети. Також існують задокументовані свідчення очевидців убивства вівцебиків на островах Королеви Єлизавети та в Гренландії, зокрема випадок, коли пара вовків убила двох телят вівцебика.

Популяція Вовки перебувають під повною охороною в Гренландії з 1988 року. У Гренландії близько 90 % ареалу вовка розташовано в межах Національного парку Північно-Східної Гренландії, де в 1998 році чисельність популяції оцінювали приблизно у 55 особин через нестачу кормової бази.

Однак у 1997 році в арктичній Канаді спостерігалося скорочення чисельності як вовків, так і їхньої основної здобичі — вівцебиків (Ovibos moschatus) та арктичних зайців (Lepus arcticus). Це було зумовлено несприятливими погодними умовами в літній період, що тривали протягом чотирьох років. Відновлення чисельності вовків відбулося після повернення літніх погодних умов до норми.

У 2018 році загальну чисельність гренландського вовка оцінювали приблизно у 200 особин, однак із суттєвим рівнем невизначеності через віддаленість і важкодоступність його ареалу. Як і очікується для настільки малої популяції, генетичні дослідження показали, що гренландський вовк має високий рівень інбридингу.

У східній Гренландії У східній Гренландії в період між 1899 і 1939 роками невелику популяцію вовків, яка, за оцінками, налічувала близько 38 особин, було повністю знищено шляхом отруєння.

До 1899 року європейці не займалися промисловим винищенням гренландських вовків. Занепад і повне знищення популяції вовків у східній Гренландії вивчали в період між 1899 і 1939 роками. Там вовча популяція зосереджувалася переважно в центральній частині ареалу, що робило її вразливою для данських і норвезьких мисливців, які винищили цих вовків за допомогою отрути. Арктичні вовки вважалися мисливцями менш цінними з економічної точки зору через їхню низьку чисельність, тоді як основним об’єктом хутрового промислу були арктичні лисиці. Мисливці прагнули максимізувати прибутки, знищуючи якомога більше вовків. У період між 1899 і 1939 роками було зафіксовано 252 спостереження вовків або їхніх слідів. Із 112 вовків, помічених на початку зими, 31,3% були одинаками, 23,2% — у парах, а решта трималися разом у більших групах. У період між 1920 і 1932 роками в основному ареалі було вбито 35 вовків, що спричинило стрімке скорочення популяції аж до повного зникнення.

Вовки не змогли відновитися в східній Гренландії в період між 1939 і 1978 роками через такі чинники, як географічні умови та обмежені ресурси. Кормової бази було недостатньо, а шлях для розселення був перекритий на 79-й паралелі північної широти, що обмежувало доступ до східної Гренландії. У 1979 році пара вовків прибула на історичний ареал виду, а протягом 1980 року військові патрулі повідомляли про кілька вовчих пар по всій східній Гренландії. Мігруючі вовки почали повторно заселяти цей регіон і сформували нову популяцію. Станом на 2011 рік вони відновили популяцію чисельністю 23 вовки завдяки поодиноким особинам і парам, які слідували за військовими патрулями на собачих упряжках з північного сходу, долаючи відстані до 560 км до східної Гренландії.

Примітки