Копальня Райбль – колишній гірничовидобувний майданчик на північному сході Італії, у долині Ріо-дель-Лаго.
Найдавніші сліди гірничих робіт в районі майбутньої копальні відносяться до часів кельтів або римлян, а до XV століття належать перші письмові згадки, одна з яких від 1456 року дає дозвіл єпископа Бамберзького на видобуток цинкового купоросу (сульфату цинку) на ділянці між озером та землею якогось Освальда Рабля (Rabel). Черговий єпископський документ від 1506 року згадує вже свинцевий рудник Rabl і невдовзі свинець з Райбля став доволі відомим товаром, який експортували до Венеції та навіть Іспанії. Також в якийсь момент каламін (силікат цинку) з Райбля став сировиною для продукування латуні.
Станом на середину XIX століття на родовищі Райбль існувало одразу дві копальні – державна та приватна. Власники останньої в 1871-му вперше в Каринтії встановили на руднику насосну станцію для відкачування підземних вод, а у 1898-му – гідроелектростанцію потужністю 300 кВт. Відносно обсягів видобутку відомо, що вже станом на середину XIX століття поставки з Райбля на один із заводів дозволяли виплавляти 400 тонн свинцю на рік.
На початку 1900-х років реалізували масштабний інффраструктурний проєкт, що дозволив організувати ефективне здреновування підземних вод із нижньої частини родовища, зменшивши потребу у дороговартісній постійній роботі насосів. В основу проєкту поклали різницю абсолютних висот між долиною Ріо-дель-Лаго та розташованою на схід від неї по інший бік хребта долиною річки Коритниця (Koritnica). Завершений в 1905 році тунель Еретто проходив на 260 метрів нижче дна Ріо-дель-Лаго та забезпечував скид води до Коритниці, що одночасно означало перекидання води між басейнами двох морів – по Ріо-дель-Лаго проходить верхня течія річки Сліцца, що належить через Гейл та Драву до сточища Дунаю (басейн Чорного моря), тоді як Коритниця є притокою Сочі (у італійців – Ізонцо), яка впадає до Адріатичного моря поблизу Монфальконе. Тунель мав довжину 4860 метрів, поперечний переріз 2,5х2 метра та рівномірний ухил 2%, а доступ до нього забезпечував обладнаний підйомником шахтний ствовбур.
Перетин тунелю був достанім щоб прокласти по ньому вузькоколійну заліницю, що стало в нагоді австрійцям під час Першої світової війни. До поразки Австро-Угорщини і Ріо-дель-Лаго, і верхня частина сточища Сочі належали саме їм, при цьому після нападу Італії в зоні досяжності італійської артилерії опинився перевал Преділь, що веде з Ріо-дель-Лаго в долину Коритниці. Оскільки протягом більш ніж двох років італійці намагались прорватись через нижню течію Ізонцо до Трієста, короткий логістичний маршрут до сточища Ізонцо набув великого значення. У підсумку через недоступний ворожій зброї дренажний тунель до кінця війни перекинули 600 тисяч військових, а також великий обсяг зброї, амуніції та інших військових матеріалів.
За результатами війни Ріо-дель-Лаго опинилась в руках італійців, тоді як долина Коритниці відійшла новоствореній Югославії (наразі у складі Словенії). Дренажний тунель поділили між новими сусідами, так що шахтарі, які прибували на роботу з Югославії, проходили під землею прикордонний контроль.
Італійці об’єднали обидва рудника в один та в 1923 – 1924 роках передали його англо-італійській компанії Società Anonima Miniere del Predil. Під її керівництвом виробництво зросло з 125 тисяч тонн руди в 1924 році до 215 тисяч тонн в 1929-му.
У 1931-му році на тлі потужної світової економічної кризи рудник зупинився і зміг відновити роботу лише після 1933-го, коли його віддали в оренду на 30 років компанії Raibl - Predil Mining Company Ltd, що повністю належала британським власникам. Остання обставина призвела в 1940-му до конфіскації рудника з його передачею державній Azienda Mineraria Metallurgica Italiana (AMMI), проте по завершенню Другої світової війни Райбль повернули британському орендатору. Саме в цей період копальня пройшла велику модернізацію, що, зокрема, включала спорудження шахтного стовубуря Клара, який у підсумку досягнув глибини 520 метрів.
По завершенні строку оренди в 1963-му власником Райбль стала вже згадана вище AMMI, а на 1964 рік припав рекордний в історії копальні видобуток у 590 тисяч тонн руди (є відомості, що вона містила 8–12% цинку та 1–2% свинцю).
Тим часом італійська гірничодобувна промисловість вже вступала до періоду кризи, спричиненої падінням цін на метали та конкуренцією зі сторони виробників із країн з нижчим рівнем оплати праці. В 1977-му Райбль перейшла до компанії Societe Azionaria Minerario Metallurgica (Samim) зі складу групи Eni, а в 1986-му остання відокремила металургійний сектор від гірничодобувного та створила для управління останнім Società Italiana Miniere (SIM). Саме SIM в 1990 році остаточно закрила Райбль.
За час існування копальні розробки охопили зону у майже кілометр по вертикалі – від рівня у 450 метрів вище дна долини до глибини у 480 метрів, а загальна довжина виробіток перевищила 100 (за іншими даними – навіть 150) кілометрів. Розробка велась на сульфіди цинку та свинцю і окислену цинкову руду.RAIMONDO DOMENIG BREVE STORIA DELLA MIMERA DI RAIBL
Примітки