Arbeiter-Zeitung (скорочено AZ; з початку вересня 1970 року AZ як назва газети, з початку 1961 року спершу лише як додатковий логотип) протягом майже всього часу свого існування була «рупором» австрійської соціал-демократії та виходила — з часто змінюваними підзаголовками — у 1889—1938 і 1945—1991 роках
Після заборони диктатурою австрофашистського станово-корпоративного режиму у зв'язку з Лютневим повстанням, після останнього регулярного випуску 12 лютого 1934 року (№ 41, 47-й рік) газета виходила як емігрантське видання до 15 березня 1938 року, і лише після відновлення Республіки Австрія змогла з серпня 1945 року знову з'явитися у 47-му році як № 1; від першого випуску 1889 року і до 1989 року (після продажу 90 % часток у приватні руки) газета прямо чи опосередковано перебувала у власності австрійських соціал-демократів — спочатку засновників з партійного середовища, згодом під історично адаптованими назвами нинішньої Соціал-демократичної партії Австрії; подальші заходи з реструктуризації вже не змогли зупинити занепад видання, і 31 жовтня 1991 року Arbeiter-Zeitung закрили після понад 100 років мінливої історії.
Історія Перше періодичне видання з назвою Arbeiter-Zeitung уперше вийшло 12 липня 1889 року, спочатку кожної другої та четвертої п'ятниці місяця, з назвою видання Arbeiterzeitung. — Organ der österreichischen Sozialdemokratie (із кінцевими крапками; Arbeiterzeitung ще без дефіса / подвійного дефіса). Заснована у Відні газета, за одностайними свідченнями джерел, була створена Віктором Адлером. Згідно з вихідними даними, засновниками були і Рудольф Покорни як видавці, а Людвіг Аугуст Бретшнайдер — як відповідальний редактор. Починаючи з першого номера, друк здійснювався у кооперативній друкарні на Альзерштрассе 32 у 9-му районі Відня — Альзергрунд, і тривав там до лютого 1893 року. Редакція, як і у попереднього видання Gleichheit, містилася на Гумпендорферштрассе 73. З лютого 1893 року до 24 квітня 1900 року друк відбувався вже на 6–8, а редакція та експедиція були перенесені за адресою Шварцшпанієрштрассе 10 / Ферштельґассе 6. У цей період газета мала наклад близько 24 000 примірників.
Уперше з 18 жовтня 1889 року назву видання було змінено на Arbeiter⸗Zeitung. (із кінцевою крапкою; вперше з подвійним дефісом, тоді як у внутрішніх матеріалах ще певний час зберігалася форма Arbeiterzeitung), а також запроваджено щотижневий вихід щоп'ятниці. З 31 жовтня 1893 року з'явився додатковий вівторковий випуск. У випуску від 19 грудня 1889 року крапку після Arbeiter-Zeitung було вилучено.
З 1 січня 1895 року — цю дату на наступні десятиліття проголошено датою заснування газети, хоча попри це нумерація річників і далі велася від 1889 року — за власників Юліуса Поппа та Якоба Роймана й за Віктора Адлера як видавця було здійснено перехід до щоденного виходу під назвою видання (і надалі з кінцевою крапкою) Arbeiter-Zeitung — Zentralorgan der österreichischen Sozialdemokratie.
Перед Першою світовою війною Arbeiter-Zeitung вважалася органом класової боротьби. Після оголошення Австро-Угорщиною війни Сербії 5 серпня 1914 року з'явилася стаття, написана головним редактором , у якій він за допомогою пафосних німецько-націоналістичних формулювань висловив своє захоплення війною. Хоча партійне керівництво й критикувало мову цього широко обговорюваного матеріалу, підтримка війни спочатку залишалася партійною лінією. Також з 17 вересня 1914 року до 30 березня 1918 року додатково виходило вечірнє видання AZ am Abend. Починаючи з 1915 року воєнний ентузіазм згасав, тріумфальних повідомлень з фронту ставало менше, а з 1917 року дедалі частіше з'являлися критичні репортажі про жорстокість воєнної юстиції та погіршення матеріального становища цивільного населення й робітників. Під час війни газета зазнавала жорсткої цензури, що стало однією з причин зміни ставлення соціал-демократів до війни. На цей поворот у поглядах також вплинули вбивство міністра-президента Карла Штюрґка Фрідріхом Адлером у 1916 році та висвітлення судового процесу, а також Лютневої революції 1917 року.
У міжвоєнний період Arbeiter-Zeitung була офіційним центральним органом соціал-демократії Австрії. Завдяки відмові від підтримки війни в останні воєнні роки та потребі в політичній орієнтації після перелому Arbeiter-Zeitung перетворилася на провідну політичну газету республіки. Також на міжнародному рівні вона стала найбільш уважно читаним виданням — статусом, який у Габсбурзькій монархії мала Neue Freie Presse. Поряд із цим виходили наближені до партії регіональні газети, а з 1927 року — популярне мале за форматом видання , задумане як соціал-демократична відповідь таблоїдній журналістиці.
Австрофашизм На шляху уряду до австрофашистської станово-корпоративної держави воєнно-економічною надзвичайною постановою від 7 березня 1933 року було встановлено, що всі газети, які до того часу вже хоча б раз конфісковувалися, могли за розпорядженням федерального канцлера бути зобов'язані подавати обов'язкові примірники видання до органів влади вже за дві години до розповсюдження. З 24 березня цей захід було застосовано до Arbeiter-Zeitung. Як зазначалося у випуску від 4 липня 1933 року, це — під усталеною назвою «попередня цензура» — слугувало поліцейсько-пресовій, прокурорській та судовій перевірці з метою, як це визнавали самі органи влади, у разі потреби полегшити конфіскацію відреагувала на ситуацію у властивий їй спосіб, розміщуючи у випусках з 26 березня до 3 липня 1933 року вгорі титульної сторінки напис «Під попередньою цензурою» (). Ще того ж 3 липня поліція надіслала редакції розпорядження, згідно з яким Arbeiter-Zeitung заборонили надалі розміщувати вгорі газети цей напис. Тому, починаючи з наступного випуску від 4 липня 1933 року, газета виходила з видозміненим дописом «Під посиленим обов'язком подання» () у верхній частині титульної сторінки.
Після цього, 9 жовтня 1933 року, сталася заборона розносної торгівлі: продаж газети на вулицях і в пунктах розповсюдження заборонили, дозволявся лише поштовий розсил абонентам. Однак газета ще раніше здобула імена та адреси майже всіх своїх покупців і відтоді розсилала видання поштою майже на 90 000 адрес.
Еміграційна газета в умовах нелегальності Після того як 12 лютого 1934 року розпочалися Лютневе повстання, а номер Arbeiter-Zeitung того дня ще вийшов, як зазвичай, без будь-якої згадки про це, після заборони газети було остаточно вирішено долю як щоденного видання, так і редакції у Відні. Ще того самого дня приміщення видавництва в будівлі Vorwärts було зайняте формуваннями Heimwehr.
Редактори Arbeiter-Zeitung разом із Das Kleine Blatt відіграли ключову роль в організації нелегальної партійної діяльності. Редакція почала видавати Arbeiter-Zeitung з 25 лютого 1934 року в еміграції в Брно, розпочавши з «№ 1», з новою нумерацією як «1-й рік» і з додатком «Виходить щотижня». У вихідних даних як видавця було зазначено Вацлава Кованду, а як відповідального редактора — Йозефа Шрамека. Однак тексти писалися й редагувалися (ALÖS), яке Отто Бауер і заснували після своєї втечі до Брно, причому більшість статей належала перу Отто Бауера. Спочатку газету виготовляли в Чехословаччині й контрабандою переправляли до Австрії, а згодом готовий набір іноді друкували в нелегальних друкарнях у Відні. Наклад газети в умовах нелегальності становив близько 25 000 примірників. Оскільки поштове пересилання ставало надто небезпечним для отримувачів, розповсюдження було переведено на безпосередню доставку до сховищ у Відні та подальшу передачу з рук у руки.
У брненському випуску від 22 листопада 1936 року редакція повідомила, що Чехословаччина у зв'язку зі зміною своєї зовнішньої політики більше не дозволяє подальший вихід газети, водночас заявивши, що Arbeiter-Zeitung має виходити й надалі. Попри це, згідно з вихідними даними наступних номерів, газета й надалі видавалася в Брно. До остаточного припинення виходу з'явилися ще випуски 25 листопада, 12 і 20 грудня 1936 року, а також понад 20 номерів упродовж 1937 року з нерегулярною періодичністю.
З випуском від 3 березня 1937 року, у 4-му році видання як Arbeiter-Zeitung, уже без будь-яких титульних додатків, випуск газети було «офіційно» перенесено до Парижа. З випуску від 31 березня 1937 року місце видання також почали зазначати на титульній сторінці («Paris, [дата]»), а ціну номера підвищили з 20 шилінгів до 50 французьких сантимів. У Парижі газета виходила — за змінних адрес редакції та переважно раз на два тижні як середовий випуск (іноді як суботній) — до свого останнього номера від 20 листопада 1937 року, на першій шпальті якого був заголовок: "RS [= ] — до робітничого класу. Насправді ж у Парижі виготовлявся лише наклад, призначений для закордону, тоді як примірники для Австрії друкувалися нелегально в Беміш-Трюбаві, а з осені 1937 року знову нелегально у Відні. Остаточно соціалістичний опір і вихід Arbeiter-Zeitung були припинені не режимом австрофашизму, а режимом націонал-соціалістів. Останній номер, підготовлений ще до аншлюсу, має дату 15 березня 1938 року.
Відновлення в повоєнний період Після Другої світової війни, у відродженій Республіці Австрія, щоденна газета знову вийшла 5 серпня 1945 року з номером 1 у (згідно з титульною сторінкою) 47-му році видання і спочатку — як і раніше з 1895 року — як «центральний орган» під назвою Arbeiter-Zeitung — Zentralorgan der Sozialistischen Partei Österreichs. Власницею була Соціалістична партія Австрії, а пов'язаними з SPÖ підприємствами виступали Sozialistischer Verlag Ges. m. b. H. як видавець і редактор та видавничо-друкарська установа (друкарня і видавництво «Vorwärts», ), що здійснювала друк.
Під керівництвом головного редактора , який повернувся з еміграції, газета в окупованій повоєнній Австрії могла дозволяти собі поодинокі випади проти американської медійної політики (зокрема проти надання переваги ), оскільки її публікації водночас були послідовно антикомуністичними та антирадянськимиOliver Rathkolb: US-Medienpolitik und die «neue» österreichische Journalistenelite. In: Hans-Heinz Fabris, Fritz Hausjell (Hrsg.): Die Vierte Macht. Zur Geschichte und Kultur des Journalismus in Österreich seit 1945. (= Österreichische Texte zur Gesellschaftskritik. Band 53). Verlag für Gesellschaftskritik, Wien 1991, ISBN 3-85115-134-8, S. 65.. Завдяки рішучим публікаціям проти насильницьких дій окупаційних солдатів, яких за аналогією з поліцейськими звітами («невідомі злочинці») називали «Невідомими», газета здобула добру репутацію. Її наклад зріс до 300 000 примірників, що зробило її не лише провідною партійною газетою, а й наймасовішою щоденною газетою Австрії.
Після укладення Державного договору 1955 року та переходу газет окупаційних держав в австрійські руки незалежні видавці почали здобувати успіх, і з'явилася перша таблоїдна журналістика. У керівних органах SPÖ цей розвиток викликав занепокоєння, що Arbeiter-Zeitung може втратити вплив. Зменшення накладу та прагнення до реформ зрештою наприкінці 1961 року призвели до зміни головного редактора. За розпочали модернізацію: назву Arbeiter-Zeitung, виконану фрактурним шрифтом, зменшили, а поруч розмістили ініціали AZ. Згодом назву газети змінили на AZ — Tagblatt für Österreich (часто також цитували як A.Z. або A. Z.), а позначення «центральний орган» і назва партії як титульний додаток зникли.
Занепад і спроби реструктуризації