Методи проєктування — це процедури, методи, допоміжні засоби або інструменти для проєктування. Вони пропонують різні види діяльності, які дизайнер може застосовувати в межах загального процесу проєктування. Традиційні процедури проєктування, такі як креслення, можна вважати методами проєктування, однак із 1950-х років були розроблені нові процедури, які зазвичай об'єднують під назвою «методи проєктування». Спільною рисою методів проєктування є те, що вони «є спробами зробити публічним те, що досі було приватним мисленням дизайнерів; винести процес проєктування назовні».
Методологія проєктування — це ширше дослідження методу в проєктуванні: вивчення принципів, практик і процедур проєктної діяльності.
Передісторія Методи проєктування виникли з нових підходів до розв'язання проблем, розроблених у середині ХХ століття, а також як відповідь на індустріалізацію та масове виробництво, що змінили сам характер проєктуванняCross, N. (1993) «A History Of Design Methodology», in de Vries, J., N. Cross and D. P. Grant (eds.), Design Methodology and Relationships with Science, Kluwer Press, The Netherlands. 15–27.. «Конференція з систематичних і інтуїтивних методів в інженерії, промисловому дизайні, архітектурі та комунікаціях», що відбулася в Лондоні у 1962 роціJones, J. C. and D. G. Thornley, (eds) (1963) Conference on Design Methods, Pergamon Press, UK., вважається ключовою подією, яка започаткувала те, що в дослідженнях дизайну стало відомим як «рух методів проєктування». Цей рух призвів до заснування () та суттєво вплинув на дизайн-освіту й практику. Провідними постатями цього руху у Великій Британії були з Манчестерського університету та з Королівського коледжу мистецтв.
Рух розвивався завдяки подальшим конференціям, присвяченим новим методам проєктування, у Великій Британії та США в 1960-х рокахGregory, S. A. (ed.) The Design Method. Butterworth, UK.Broadbent, G. and A. Ward (eds) (1969) Design Methods in Architecture, Lund Humphries, UKMoore, G. T. (ed.) (1970) Emerging Methods in Environmental Design and Planning, MIT Press, USA.. У цей самий період з'явилися перші книги з раціональних методів проєктуванняAsimow, M. (1962) Introduction to Design, Prentice-Hall, USA.Alexander, C. (1964) Notes on the Synthesis of Form, Harvard University Press, USA.Archer, L. B. (1965) Systematic Method for Designers, The Design Council, UK, а також з творчих методівGordon, W. J. (1961) Synectics, Harper & Row, USA.Osborn, A. F. (1963) Applied Imagination: Principles and Procedures of Creative Thinking, Scribener's Sons, USA..
Нові підходи до проєктування паралельно розвивалися і в Німеччині, зокрема в Ульмській школі дизайну () (1953—1968) під керівництвом . Навчання дизайну в Ульмі інтегрувало дизайн із наукою (включно з соціальними науками) та запроваджувало нові галузі знань, такі як кібернетика, теорія систем і семіотика, у дизайн-освітуKrampen, M. and G. Hörman (2003) The Ulm School of Design, Ernst & Sohn, Germany. p.85. також викладав в Ульмі, а ще одним впливовим викладачем був Rith, C. and Dubberly, H. (2007) «Why Horst W J Rittel Matters», Design Issues, 23, 72–91. У 1963 році Ріттель перейшов до Школи архітектури Каліфорнійського університету в Берклі, де допоміг заснувати Групу методів проєктування () — товариство, зосереджене на розробленні та поширенні нових методів, насамперед в архітектурі та плануванні.
Наприкінці 1960-х років були опубліковані дві впливові, але доволі різні праці: Наука про штучне (The Sciences of the Artificial) Герберта А. Саймона та Методи проєктування (Design Methods) Simon, H. A. (1969) The Sciences of the Artificial, MIT Press, USA.Jones, J. C. (1970) Design Methods: Seeds of Human Futures, Wiley, UK. Саймон запропонував «науку про дизайн» як «сукупність інтелектуально вимогливих, аналітичних, частково формалізованих, частково емпіричних і таких, що піддаються навчанню, доктрин про процес проєктування», тоді як Джонс систематизував різноманітні підходи до проєктування — як раціональні, так і творчі — у контексті широкого, системного бачення дизайну, спрямованого на формування майбутнього.
У 1970-х роках з'явилася критична реакція на раціональність методів проєктування, зокрема з боку двох піонерів руху — та Cross, N. (1984) Developments in Design Methodology, Wiley, UK.. Фундаментальні питання також порушив Ріттель, який охарактеризував проблеми дизайну й планування як «заплутані проблеми» (), непридатні для методів науки й інженерії, які мають справу з «простими» проблемамиRittel, H. and M. Webber (1973) «Dilemmas in a General Theory of Planning», Policy Sciences 4, 155—169. Ця критика спонукала частину руху відійти від раціоналізованих підходів до розв'язання проєктних проблем і звернутися до «аргументативних» процесів спільного проєктування, у яких дизайнери працювали в партнерстві з усіма зацікавленими сторонами (замовниками, клієнтами, користувачами, спільнотою). Це призвело до розвитку , дизайну, орієнтованого на користувача, а також до утвердження дизайн-мислення як творчого процесу в розв'язанні проблем та інноваціях.
Водночас інтерес до систематичних і раціональних методів проєктування продовжував активно розвиватися в інженерному дизайні у 1980-х роках; зокрема через серію конференцій з інженерного дизайну Товариства дизайну () та діяльність об'єднання у Німеччині, а також у Японії, де Японське товариство науки про дизайн було засноване ще у 1954 році. У Німеччині та Великій Британії були опубліковані книги з систематичних методів інженерного проєктуванняHubka, V. (1982) Principles of Engineering Design, Butterworth Scientific Press, UK.Pahl, G. and W. Beitz (1984) Engineering Design: a systematic approach, Springer/Design Council, UK.Hubka, V., Andreasen, M. M. and Eder, W. E. (1988) Practical Studies in Systematic Design, Butterworth, UKCross, N. (1989) Engineering Design Methods, Wiley, UK.. У США Американське товариство інженерів-механіків, зокрема його відділення Design Engineering Division, започаткувало напрям з теорії та методології проєктування в межах щорічних конференцій. Інтерес до систематичних, раціональних підходів до проєктування привів до формування та в інженерії та комп'ютерних науках.
Методи та процеси Розвиток методів проєктування був тісно пов'язаний із настановами щодо систематичного процесу проєктування. Такі моделі процесів зазвичай складаються з кількох фаз або етапів, що починаються з формулювання або усвідомлення проблеми чи потреби в новому проєкті й завершуються остаточною пропозицією рішення. У своїй праці «Систематичний метод для дизайнерів» () запропонував дуже докладну модель систематичного процесу проєктування для промислового дизайну, що налічувала 229 кроків, а також стислу модель із трьох фаз: аналітична фаза (програмування та збирання даних, аналіз), творча фаза (синтез, розроблення) та виконавча фаза (комунікація). Британська () створила модель , яка поділяє творчий процес проєктування на чотири фази: Відкриття (усвідомлення проблеми), Визначення (окреслення сфери фокусування), Розроблення (потенційні рішення) та Впровадження (працездатні рішення). Систематична модель інженерного проєктування Пала і Бейца включає фази уточнення завдання, концептуального проєктування, конструктивного опрацювання та детального проєктування. Менш нормативний підхід до формування власного базового процесу проєктування запропонував .
В систематичні моделі зазвичай мають лінійний характер, із послідовними кроками, але визнають необхідність ітерацій. В архітектурному проєктуванні моделі процесів, як правило, є циклічними або спіралеподібними, де ітерація є ключовою для поступу до остаточного проєкту. У промисловому та продуктовому дизайні процесні моделі зазвичай складаються з послідовності етапів дивергентного та конвергентного мислення. Dubberly Design Office зібрав приклади понад 80 моделей процесу проєктуванняDubberly, H. (2004) How do you design: a compendium of models. Dubberly Design Office, San Francisco, USA. http://www.dubberly.com/wp-content/uploads/2008/06/ddo_designprocess.pdf, хоча цей перелік не є вичерпним.
У межах цих моделей процесів може застосовуватися велика кількість методів проєктування. У своїй праці «Методи проєктування» (Design Methods) згрупував 26 методів відповідно до їхнього призначення в процесі проєктування: методи дослідження проєктних ситуацій (наприклад, формулювання цілей, вивчення поведінки користувачів, інтерв'ювання користувачів), методи пошуку ідей (наприклад, мозковий штурм, синектика, морфологічні таблиці), методи дослідження структури проблеми (наприклад, матриця взаємодії, функціональні інновації, сортування інформації) та методи оцінювання (наприклад, контрольні списки, ранжування та зважування)Jones, J. C. (1970) Design Methods: seeds of human futures. Wiley, UK..
окреслив вісім етапів процесу інженерного проєктування продукту, кожен із відповідним методом: виявлення можливостей — користувацькі сценарії; уточнення цілей — дерево цілей; встановлення функцій — функціональний аналіз; визначення вимог — специфікація характеристик; визначення властивостей — розгортання функції якості; генерування альтернатив — морфологічна таблиця; оцінювання альтернатив — зважені цілі; удосконалення деталей — інженерія цінностіCross, N. (2008) Engineering Design Methods: Strategies for Product Design. Wiley, UK..
Багато методів проєктування, що використовуються і сьогодні, походять із руху методів проєктування 1960–1970-х років і були адаптовані до сучасних проєктних практик. Останні розробки відзначаються впровадженням більш якісних технік, зокрема етнографічних методів, таких як та ситуативні методиSimonsen, J. et al. (2014) Situated Design Methods. MIT Press, USA..
Становлення дизайн-досліджень і вивчення дизайну Рух методів проєктування справив глибокий вплив на формування академічного інтересу до дизайну та проєктування, а також на становлення і Bayazit, N. (2004) «Investigating Design: A Review of Forty Years of Design Research.» Design Issues 20, 1, 16-29.. Безпосередньо після Конференції з методів проєктування 1962 року у Великій Британії в 1966 році було засновано (Design Research Society DRS). Метою цього товариства є сприяння «вивченню та дослідженню процесу проєктування в усіх його численних галузях»; воно має міждисциплінарний характер і об'єднує представників багатьох професій.
У США подібну організацію — Групу методів проєктування (Design Methods Group, DMG) — було засновано того ж 1966 року та його колегами в Каліфорнійському університеті в Берклі. У 1968 році DMG провела конференцію в Массачусетському технологічному інституті (MIT)Moore, G. T. (ed.) (1970) Emerging Methods in Environmental Design and Planning. MIT Press, USA., зосереджену на питаннях екологічного проєктування та планування, що згодом привело до створення (Environmental Design Research Association, EDRA), яка провела свою першу конференцію в 1969 році. На початку 1980-х років у MIT сформувалася група дослідників, зацікавлених у методах і теорії проєктування в архітектурі та інженерії; до неї входив, зокрема , який вивчав професійні практики архітекторів, інженерів та інших фахівців і розробляв свою теорію Schön, D. A. (1983)The Reflective Practitioner: How Professionals Think in Action. New York: Basic Books. .. У 1984 році Національний науковий фонд США створив програму «Теорія та методологія проєктування» з метою підтримки досліджень методів і процесів в інженерному проєктуванні.
Тим часом у Європі Володимир Губка заснував семінар Workshop Design-Konstruction (WDK), що започаткував серію Міжнародних конференцій з інженерного проєктування (International Conferences on Engineering Design, ICED), перша з яких відбулася в 1981 році; згодом на цій основі постало Товариство дизайну (Design Society).
Паралельно розпочалося видання академічних наукових журналів у галузі дизайну. У 1979 році DRS започаткувало журнал Design Studies, у 1984 році з'явився журнал Design Issues, а в 1989 році — Research in Engineering Design.
Вплив на професійну дизайнерську практику