Хімічний завод у Феррарі (Solvay) – колишнє підприємство хімічної промисловості на північному сході Італії, діяльність якого пов'язана з бельгійською компанією Solvay.
В другій половині 1930-х років Solvay, що володіла потужним заводом кальцинованої соди в Розіньяно на західному узбережжі Італії, придбала компанію Società Chimica dell'Aniene, якій доручили створення та експлуатацію електролізних виробництв. Перше з них з’явилось у тому самому Розіньяно, услід за чим почали розвивати майданчик у Феррарі. В 1942 році тут ввели в дію завод, що споживав хлорид натрію та продукував хлор, каустичну соду та водень, при цьому, за первісним проєктом, базовим споживачем хлору мала бути сусідня паперова фабрика. Також відомо, що в якийсь момент до асортименту майданчику увійшли гіпохлорит натрію (результат реакції хлору та каустичної соди), гіпохлорит кальцію (отримують з хлору та гашеного вапна) та соляна кислота (результат спалювання хлору та водню). Сировину постачали з соляних промислів Комаккьо, розташованих за півсотні кілометрів на схід від Феррари (в дельті По неподалік від узбережжя Адріатичного моря).
Під час Другої світової війни майже всі підприємства у індустріальній зоні Феррари постраждали від бомбардувань, проте в 1947-му завод Società Chimica dell'Aniene відновив роботу. Тоді ж запустили продукування інсектицидів на основі гексахлорциклогексану, який отримували з хлору та бензену.
В першій половині 1950-х завод відкрив два нові напрями:
- продукування хлорометанів (необхідний для цього метан ще з 1930-х років видобували неподалік від Феррари на родовищі Полезіне, а після закриття останнього було можливе отримувати ресурс по газопроводу, прокладеному в 1942 – 1943 роках для поставок ресурсу з Полезіне до Болоньї та Падуї, який тепер міг живитись від родовища Мінербіо та газопроводу Кортемаджоре – Болонья, а потім Равенна – Мінербіо);
- виробництво полівінлхлориду (ПВХ) з мономеру вінілхлориду, постаченого нафтохімічним заводом у Розіньяно (первісно планувалось випускати мономер, виробничий ланцюжок якого також потребує хлору, у самій Феррарі, проте в підсумку вирішили обмежитись хлорометанами). Цей напрям вирізнявся особливою небезпекою через, як з’ясувалось, канцерогенні властивості вінілхлориду, що без використання належних засобів захисту призвело до аномально великої кількості померлих серед працівників.
Окрім власного використання, певні обсяги хлору постачали на сусідній нафтохімічний комплекс компанії Montecatini, який потребував його для випуску дихлоретану (втім, після відкриття в 1960-х роках нафтохімічного комплексу в Бриндизі, Montecatini закрила напрям дихлоретану в Феррарі).
В 1982-му Solvay (що в першій половині 1960-х поглинула Società Chimica dell'Aniene) закрила виробництво хлорометанів, а в 1998-му припинили випуск ПВХ.
Примітки