У Сполучених Штатах право на зберігання та носіння зброї регулюється різними державними та федеральними законами. Загалом вони регулюють виробництво, торгівлю, володіння, передачу, ведення обліку, транспортування та знищення вогнепальної зброї, боєприпасів та аксесуарів до неї. Контроль забезпечується державними, місцевими та федеральними агентствами, включаючи Бюро з контролю за алкоголем, тютюном, вогнепальною зброєю та вибуховими речовинами ().

Приватне право на зберігання та носіння зброї захищене Другою поправкою до Конституції Сполучених Штатів. Цей захист набув чіткого правового змісту, коли Верховний суд США у справі округ Колумбія проти Хеллера () (2008) постановив, що поправка визначає та захищає індивідуальне право, не пов'язане зі службою в ополченні. У подальшому рішенні у справі Макдональд проти міста Чикаго () (2010) Суд постановив, що Друга поправка включена до положення про належну правову процедуру Чотирнадцятої поправки і, таким чином, застосовується до законів штату та місцевих законів. У справі Національної стрілецької асоціації штату Нью-Йорк проти Бруена () (2022) Суд скасував політику Нью-Йорка щодо видачі ліцензії на приховане носіння зброї за законом, який вимагав доведення «поважної підстави» (), але дозволяв штатам запроваджувати обов'язкові дозволи, якщо заявники відповідають певним об'єктивним критеріям, зокрема проходження перевірки біографічних даних. Крім того, було сформульовано підхід, згідно з яким будь-яке регулювання обігу вогнепальної зброї в США вважається неконституційним доти, доки держава не доведе, що воно ґрунтується на тексті, історії та правовій традиції країни. У справі "Сполучені Штати проти Рахімі" () (2024) цей критерій було уточнено, оскільки Суд підтримав федеральні закони, що обмежують право на носіння зброї для осіб, обвинувачених у домашньому насильстві, та заявив, що низові суди не повинні шукати точних історичних аналогів, а радше керуватися подібними прецедентами й загальними принципами правової традиції.

Ключові федеральні закони про контроль за зброєю

Більшість федеральних законів про зброю знаходяться в наступних актах:

Національний закон про вогнепальну зброю () (1934): Регулює оподаткування виробництва та передачі зброї, що належить до зброї Розділу II, такої як кулемети, короткоствольні гвинтівки, дробовики, важка зброя, вибухові пристрої, глушники, замаскована або саморобна вогнепальна зброя і встановлює обов’язкову їх реєстрацію. Федеральний закон про вогнепальну зброю 1938 року (): Вимагає, щоб виробники зброї, імпортери та особи, які професійно займаються обігом вогнепальної зброї, мали федеральну ліцензію на вогнепальну зброю (). Він забороняє передачу вогнепальної зброї певним категоріям осіб, таким як засуджені злочинці. Закон 1968 року про комплексний контроль над злочинністю та безпечні на вулиці (: Забороняє міжштатну торгівлю пістолетами та збільшив мінімальний вік для купівлі короткоствольної зброї до 21 року. Закон про контроль над вогнепальною зброєю 1968 року (): Зосереджується на регулюванні міжштатної торгівлі вогнепальною зброєю шляхом загальної заборони міжштатної передачі зброї, за винятком операцій між ліцензованими виробниками, дилерами та імпортерами. Закон про захист прав власників вогнепальної зброї () (1986): Переглянув та частково скасував Закон про контроль над зброєю 1968 року. Закон заборонив продаж цивільним особам автоматичної вогнепальної зброї, ⁣ виготовленої після дати набрання чинності законом. Вимагав обов’язкове схвалення Бюро з контролю для передачі автоматичної вогнепальної зброї. Закон про невиявлювану вогнепальну зброю (1988): Фактично криміналізує, за деякими винятками, виготовлення, імпорт, продаж, пересилання, доставку, володіння, передачу або отримання вогнепальної зброї з вмістом металу менше ніж 3,7 унції. Закон про шкільні зони, вільні від зброї () (1990): Забороняє не уповноваженим особам свідомо володіти вогнепальною зброєю в місці, яке особа знає або має розумні підстави вважати шкільною зоною. Закон Брейді про запобігання насильству із застосуванням пістолетів () (1993): Вимагає перевірки біографічних даних більшості покупців вогнепальної зброї, залежно від продавця та місця продажу. Федеральна заборона штурмової зброї () (1994–2004): Заборона напівавтоматичної зброї, схожої на штурмову зброю, та магазинів великої місткості. Термін дії закону закінчився у 2004 році. Закон про безпеку співробітників правоохоронних органів () (2004): Надає чинним та колишнім співробітникам правоохоронних органів право на приховане носіння вогнепальної зброї на всій території США, незалежно від законів штатів чи місцевих норм, з певними винятками. Закон про захист законної торгівлі зброєю () (2005): Унеможливлює притягненню виробників вогнепальної зброї та ліцензованих дилерів до відповідальності за недбалість, у разі вчинення злочинів із використанням їхньої продукції. Двопартійний закон про безпеку громад () (2022): Розширює перевірку біографічних даних покупців віком до 21 року, включаючи їх неповнолітні записи, вимагає, щоб більша кількість продавців мала федеральну ліцензію на обіг вогнепальної зброї (FFL), фінансує державні програми кризового втручання, додатково криміналізує торгівлю зброєю та придбання через підставну особу, а також здебільшого усуває так звану «лазівку для хлопців».

Огляд чинних нормативних актів Особам у розшуку, особам засудженими за тяжкий злочин зі строком покарання понад один рік, у минулому чи теперішньому часі, та особам, які були примусово госпіталізовані до психіатричної лікарні, заборонено купувати вогнепальну зброю, якщо їхні права не були відновлені. У своїх конституціях сорок п'ять штатів мають положення, аналогічні Другій поправці до Конституції Сполучених Штатів, які гарантують право на зберігання та носіння зброї. Винятками є Каліфорнія, Меріленд, Міннесота, Нью-Джерсі та Нью-Йорк. Водночас у штаті Нью-Йорк закони про цивільні права містять норму, практично ідентичну Другій поправці. Крім того, Верховний суд США у справі Макдональд проти Чикаго () (2010) постановив, що гарантії Другої поправки щодо зберігання та носіння зброї для самооборони у власному домі застосовуються також до урядів штатів та їх політико-адміністративних підрозділів.Liptak, Adam (June 28, 2010). "Justices Extend Firearm Rights in 5-to-4 Ruling", The New York Times. Retrieved February 21, 2015. У справі Національної стрілецької асоціації штату Нью-Йорк проти Бруена Верховний суд постановив, що штати не можуть вимагати «поважної причини» () або «особливої потреби» () під час видачі ліцензії на приховане носіння.

Історія Важливі події щодо законодавства про зброю відбулися в наступні роки.

У 1791 році було ратифіковано Білль про права Сполучених Штатів, який включав Другу поправку до Конституції Сполучених Штатів, він проголошував, що «належним чином врегульоване ополчення, необхідне для безпеки вільної держави, не повинно порушувати право народу зберігати та носити зброю».

У 1934 році за часів адміністрації президента Франкліна Д. Рузвельта було підписано Національний закон про вогнепальну зброю () метою якого було стримування насильства, що поширилося в США в період «сухого закону». Між 1920 і 1933 роками рівень вбивств у Сполучених Штатах зростав з року в рік, що вказувало на непередбачувані наслідки прийняття сухого закону та супутнього насильства, пов'язаного зі забороною нелегально затребуваного продукту. NFA вважається першим федеральним законом, що встановив контроль над обігом вогнепальної зброї у США, запроваджуючи податок у розмірі 200 доларів США, що еквівалентно приблизно 3942 доларам США у 2022 році, на виробництво та передачу зброї Розділу II. Він також передбачав обов'язкову реєстрацію кулеметів, короткоствольних гвинтівок та дробовиків, важкої зброї, вибухових боєприпасів, глушників та замаскованої або саморобної вогнепальної зброї. Після остаточного скасування заборони алкоголю у 1933 році та ліквідації монополії на алкоголь, яку підтримувала організована злочинність, рівень вбивств суттєво знизився. Фактично, «...кількість вбивств продовжувала зменшуватися щороку протягом одинадцяти років поспіль [після скасування сухого закону]».

У 1938 році президент Франклін Д. Рузвельт підписав Федеральний закон про вогнепальну зброю 1938 року (), який зобов’язав, щоб усі підприємства, пов'язані зі зброєю, мали федеральну ліцензію на вогнепальну зброю ().

У 1939 році, у справі «Сполучені Штати проти Міллера» (), Верховний суд Сполучених Штатів постановив, що Конгрес може регулювати міжштатний продаж обрізів відповідно до Закону про національну вогнепальну зброю 1934 року, визнавши, що така зброя не має розумного зв'язку з ефективністю добре регульованого ополчення.

У 1968 році, після серії політичних вбивств, включаючи: вбивство Джона Ф. Кеннеді, вбивство Роберта Ф. Кеннеді та вбивство Мартіна Лютера Кінга-молодшого, президент Ліндон Б. Джонсон наполягав на прийнятті Конгресом Закону про контроль над зброєю 1968 року (). Він скасував і замінив Федеральний закон про вогнепальну зброю (), запровадив регулювання обігу «руйнівних пристроїв» (такі як бомби, міни, гранати та інші вибухові речовини), розширив визначення кулемета, вимагав серійного номера виготовленої або імпортованої зброї, та встановив мінімальний вік у 21 рік для купівлі пістолета у продавців, що мають федеральну ліцензію FFL. GCA також забороняв продаж вогнепальної зброї злочинцям та психічно хворим.

У 1986 році, всупереч попередньому законодавству про зброю, Закон про захист власників вогнепальної зброї 1986 року (), ухвалений за часів адміністрації Рональда Рейгана, запровадив захист власників зброї. Він заборонив створення національного реєстру власників зброї, обмежив перевірки Бюро з контролю проведенням планових щорічних перевірок (за умови відсутності задокументованих численних порушень), дозволив ліцензованим дилерам продавати вогнепальну зброю на «збройових виставках» у межах свого штату та пом’якшив правила продажу та передачі боєприпасів. Водночас FOPA також заборонив цивільне володіння або передачу кулеметів, виготовлених після 19 травня 1986 року, та перевизначив поняття «глушник», включивши до нього деталі для глушника.

У 1993 році за президентства Білла Клінтона було підписано Закон Брейді про запобігання насильству із застосуванням вогнепальну зброю (), названий на честь прессекретаря Білого дому, який отримав інвалідність після замаху на Рональда Рейгана. Закон вимагав проведення перевірки особи покупця зброї та створення системи перевірки кримінального минулого, при підтримці ФБР.

У 1994 році за президентства Білла Клінтона було підписано Закон про контроль над насильницькими злочинами та правоохоронну діяльність (), який запровадив федеральну заборону штурмової зброї, фактично заборонив виробництво, продаж та володіння певними видами штурмової зброї військового зразка, зокрема такими як гвинтівки типу AR-15,⁣ а також магазини великої місткості, що вміщували понад 10 патронів. Зброя, якою власники законно володіли на момент ухвалення закону, залишалася в їх власності. Термін дії заборони завершився у вересні 2004 року.

У 2003 році поправка Тіарта (), запропонована представником Канзасу Тоддом Тіартом, обмежила можливості Бюро з контролю, щодо розкриття інформації з бази даних відстеження вогнепальної зброї, дозволивши доступ до неї лише правоохоронним органам або прокуратурі у зв’язку з конкретними кримінальними розслідуваннями.

У 2005 році за президентства Джорджа Буша-молодшого було підписано Закон про захист законної торгівлі зброєю (). Цей закон захищав виробників зброї від звинувачень у федеральних або штатних цивільних позовах з боку осіб, які стали жертвами злочинів, скоєних із використанням зброї, виготовленої цією компанією.