Ірен Карсвелл Педен ( народилася 25 вересня 1925 року – 22 серпня 2025 року, Топіка, штат Канзас, США) — американська інженерка електротехніки, відома як перша американська жінка-інженерка або науковиця, яка жила та працювала у внутрішніх районах Антарктики. Там вона розробила нові методи аналізу глибокого льодовикового льоду, вивчаючи його вплив на радіохвилі. Вона була членкинею Інституту інженерів з електротехніки та електроніки, у межах якого подолала низку інституційних бар’єрів і здобула значне професійне визнання. Серед її численних нагород — премія Товариства жінок-інженерів за досягнення 1973 року та обрання до Національної інженерної академії.
Раннє життя та освіта Народившись 25 вересня 1925 року в місті Топіка, штат Канзас, Ірен була найстаршою з трьох дочок. Її мати також була найстаршою дитиною з чотирьох у родині шведських іммігрантів. Мати працювала шкільною вчителькою математики та музичної освіти, батько — в автомобільному бізнесі. Ірен закінчила Центральну середню школу в Канзас-Сіті, штат Міссурі. Вищу освіту вона розпочала в молодшому коледжі Канзас-Сіті — єдиному навчальному закладі, який її родина могла собі дозволити. Саме там у неї сформувався інтерес до фізики. Один із професорів порадив їй здобути чотирирічну освіту з електротехніки. Вирішивши, що Університет Колорадо розташований відносно близько до дому, вона вступила до нього й 1947 року здобула ступінь бакалавра з електротехніки.
Професійна кар'єра та докторська освіта Після завершення навчання 1947 року Ірен разом із першим чоловіком переїхала до Вілмінгтона, штат Делавер. Після численних спроб вона влаштувалася на роботу молодшою інженеркою в компанію Delaware Power and Light. 1949 року, коли її чоловік вступив до аспірантури Стенфордського університету, подружжя переїхало до Каліфорнії. Педен отримала посаду в Антенній лабораторії Стенфордського дослідницького інституту — одному з небагатьох на той час місць, де були готові наймати жінок-інженерів
Працюючи за фахом, Педен вирішила продовжити освіту й почала навчання в аспірантурі за сумісництвом. Взявши відпустку, вона завершила магістерську програму 1958 року та здобула ступінь доктора філософії 1962 року; обидва ступені — з електротехніки. Її докторські дослідження виконувалися у Стенфордській мікрохвильовій лабораторії та були присвячені методам вимірювання для мікрохвильових періодичних схем.
На той час уже розлучена, Педен 1961 року переїхала до Сіетла, штат Вашингтон, де обійняла посаду доцентки кафедри електротехніки Вашингтонського університету. Після прибуття вона усвідомила необхідність зміни напряму досліджень — від роботи з мікрохвильовими системами до вивчення верхніх шарів атмосфери й полярних регіонів Антарктики в контексті поширення радіохвиль. Вона стала спів дослідницею гранту Національного наукового фонду, спрямованого на вивчення впливу льоду на сигнали антен.
Антакричні експедиції Політика Національного наукового фонду вимагала, щоб головні дослідники антарктичних проєктів особисто працювали на місці, аби краще розуміти регіон, кліматичні умови та практичні труднощі проведення досліджень. Водночас Військово-морські сили США виступали проти присутності жінок в Антарктиді. Педен подолала численні заперечення та інституційні перешкоди й 1970 року стала першою американською жінкою-інженеркою або науковицею, яка проводила дослідження в Антарктиці.
Її робота в Антарктиці була зосереджена на характеристиці льодовиків. Під час польових досліджень вона та її колеги часто працювали до 12 годин на добу за температур, що сягали –50 °C.
Педен і її студенти першими виміряли багато важливих електричних властивостей льодовиків. Шляхи поширення сигналів у льоді досліджувалися за допомогою радіохвиль дуже низьких частот. Споруди та інші об’єкти під льодовим покривом виявлялися з використанням радіохвиль дуже високих частот.
Ці результати були досягнуті завдяки розробленню математичних моделей для аналізу експериментальних даних. У пізніший період кар’єри, зосередившись на методах підповерхневих досліджень із використанням дуже високочастотних радіохвиль, вона знову застосувала математичне моделювання для інтерпретації зібраних даних.
1979 року вона провела цілу зиму на Південному полюсі, ставши першою жінкою, яка це зробила. Через значення її роботи Консультативний комітет з антарктичних назв (US-ACAN) назвав лінію скель поблизу льодовика Родс на честь її наукового внеску, яка тепер називається скелями Педен (74°57′ пд. ш. 136°28′ зх. д.).
Решту своєї професійної кар’єри Педен провела у Вашингтонському університеті. 1971 року її було підвищено до професорки. У 1973–1977 роках вона обіймала посаду заступниці декана інженерного факультету.
У 1983–1986 роках — заступниці голови кафедри електротехніки. Вона також працювала директоркою Відділу електричних та комунікаційних систем у Національному науковому фонді. 2002 року Педен вийшла на пенсію з посади почесної професорки електротехніки Вашингтонського університету.
Членство Педен брала активну участь у діяльності професійних організацій. Вона була надзвичайно активною та обіймала керівні посади в більшості з них. Вона була членкинею Товариства жінок-інженерів (Society of Women Engineers), сприяла формуванню студентської секції цього товариства в Вашингтонському університеті (University of Washington), працювала її факультетською радницею, а також брала участь у діяльності місцевої професійної секції Товариства жінок-інженерів — Тихоокеанської північно-західної секції, зокрема обіймала посаду її президентки.
Вона була піонеркою в Інституті інженерів з електротехніки та електроніки (Institute of Electrical and Electronics Engineers, IEEE), активно працюючи як на місцевому, так і на національному рівнях. Педен стала першою жінкою-президенткою IEEE і, відповідно, першою жінкою, яка увійшла до складу його ради директорів. У певний період генеральний директор IEEE охарактеризував її як «жінку номер один в IEEE». Вона також працювала в редакційних колегіях цієї організації
Педен входила до складу національних консультативних комітетів, а також до консультативного комітету Інженерної школи Стенфордського університету (Stanford University School of Engineering). Вона була членкинею консультативної ради Академії торгівельного флоту США (United States Merchant Marine Academy). Крім того, вона входила до складу Наукової ради армії США (U.S. Army Science Board), а згодом очолювала цю раду. Вона також була членкинею Комісії губернатора з питань становища жінок.
Педен брала активну участь у діяльності Ради з акредитації інженерних і технологічних програм (Accreditation Board for Engineering and Technology, ABET), очолювала Комісію з акредитації інженерів ABET, а також входила до складу Ради директорів ABET.
Особисте життя та смерть Після прибуття до Сіетла, штат Вашингтон, 1961 року вона познайомилася з адвокатом Лі Педеном і згодом вийшла за нього заміж. Лі Педен був розлучений і мав двох дочок-підлітків.
Ірен Карсвелл Педен померла 22 серпня 2025 року у віці 99 років.
Нагороди та почесні відзнаки 1973 року Педен отримала нагороду Товариства жінок-інженерів (Society of Women Engineers) за досягнення — «на знак визнання її значного внеску в галузі досліджень поширення радіохвиль та освіти в галузі електротехніки». Вона була обрана членкинею Товариства жінок-інженерів, а також членкинею Інституту інженерів з електротехніки та електроніки (Institute of Electrical and Electronics Engineers, IEEE), Американської асоціації сприяння розвитку науки (American Association for the Advancement of Science, AAAS), Американського товариства інженерної освіти (American Society for Engineering Education, ASEE), Ради з акредитації інженерних і технологічних програм (Accreditation Board for Engineering and Technology, ABET) та Клубу дослідників (The Explorers Club).
1987 року вона була нагороджена Медаллю Армії США за видатну цивільну службу (Army Distinguished Civilian Service Medal) за свої дослідження та роботу в Антарктиці.
1993 року Педен була обрана до Національної інженерної академії США (National Academy of Engineering) за лідерство в інженерній освіті у сфері антен і поширення хвиль, а також за внесок у радіонауку в полярному регіоні. Того ж року Національний науковий фонд США (National Science Foundation) назвав її Інженеркою року. Серед інших численних відзнак вона була введена до Зали слави інженерних викладачів ASEE.
Інститут інженерів з електротехніки та електроніки вшанував її Нагородою за видатні досягнення, Медаллю сторіччя 1984 року, Нагородою Харадена Пратта 1988 року та Медаллю третього тисячоліття 2000 року. 2018 року Ірен Педен отримала Діамантову нагороду Вашингтонського університету (University of Washington Diamond Award), яку присуджують випускникам та іншим особам за видатні досягнення в галузі інженерії. Вона також була відзначена численними нагородами випускників і отримала почесні докторські ступені.
Адвокація Протягом десятиліть Педен активно виступала за права жінок у галузях науки, технологій, інженерії та математики. Вона послідовно відстоювала принципи рівного ставлення до жінок, зокрема шляхом ініціювання та проведення опитувань щодо рівня оплати праці в Вашингтонському університеті (University of Washington). Вона також працювала над розширенням програм довузівської інженерної освіти. Педен наполегливо боролася за рівні можливості для своєї професійної діяльності та наукових досліджень.
Спадщина Педен була першою американською жінкою-інженеркою або науковицею, яка жила та працювала в Антарктиді. Вона стала першою жінкою, яка здобула ступінь доктора філософії з електротехніки в Стенфордському університеті (Stanford University), і, ймовірно, першою жінкою, яка здобула ступінь доктора філософії в будь-якій інженерній галузі цього університету. Вона була першою жінкою-викладачкою інженерних дисциплін у Вашингтонському університеті, а також першою жінкою, яка увійшла до ради директорів Інституту інженерів з електротехніки та електроніки. Крім того, Педен стала першою жінкою, обраною до Консультативної ради Академії торгівельного флоту США (United States Merchant Marine Academy Advisory Board).
Наукові праці Протягом своєї кар’єри Ірен Карсвелл Педен опублікувала низку наукових праць і брала участь у дослідженнях, що були оприлюднені в провідних технічних журналах і збірниках, зокрема з питань радіонауки, антен, поширення електромагнітних хвиль і підповерхневого віддаленого зондування. Її роботи зосереджувалися на експериментальних і теоретичних дослідженнях властивостей льоду та його впливу на радіохвилі, а також на пошуку методів вимірювання та моделювання для інженерних застосувань у складних середовищах.
Основні наукові публікації та виступи Роботи, опубліковані в журналі Radio Science — міжнародному виданні з радіонауки, що присвячене дослідженню електромагнітних явищ та їх застосувань у природних середовищах.
Статті в IEEE Transactions on Antennas and Propagation — рецензованому журналі Інституту інженерів з електротехніки та електроніки, що охоплює теорію, дизайн та застосування антен і хвильових систем.
Публікації в IEEE Transactions on Geoscience Electronics — журналі IEEE, присвяченому електронним методам та приладам для геонаукових досліджень, включно з радіолокацією та дистанційним зондуванням.
Бібліографія NAE (1993). «Доктор Ірен К. Педен». Довідник членів. Національна інженерна академія. .
SWE (13 березня 2008 р.). «Ірен Педен». Піонери інженерії. Товариство жінок-інженерів..
Педен, Ірен К. (1998). «Якщо ви зазнаєте невдачі, на Антарктиді не буде жодної жінки протягом цілого покоління». У Ротблюм, Естер Д.; Вайнсток, Жаклін С.; Морріс, Джессіка Ф. (ред.). Жінки в Антарктиці. Бінгемтон, Нью-Йорк: The Haworth Press. С. 17–30. ISBN 0-7890-0247-7.
Педен, Ірен (2 березня 2002 р.). «Піонерки SWE» (PDF). Товариство жінок-інженерів (інтерв'ю). Інтерв'ю взяла Ката, Лорен.