Йоганн Август Ернесті (нар. 4 серпня 1707, Теннештедт — пом. 11 вересня 1781, Лейпциг) — німецький протестантський теолог, філолог, педагог та ректор Школи Святого Томи в Лейпцигу часів Просвітництва.

Біографія Ернесті, батько якого був пастором і завідувачем школи в Зальці та Зангерхаузені, вступив до школи Пфорта у віці 16 років. У 20 років він почав вивчати математику у Йоганна Маттіаса Хазе, філологію у Йоганна Вільгельма фон Бергера, філософію у Фрідріха Філіпа Шлоссера та Фрідріха Августа Вольфа, а також теологію у Йоганна Георга Ноймана та Ернста Фрідріха Вернсдорфа в Університеті Віттенберга. Він продовжив своє навчання в Лейпцизькому університеті. У Лейпцигу його вчителями були Крістіан Фрідріх Бернер, Саломо Дейлінг, Йоганн Крістоф Готтшед та Крістіан Август Гаузен Молодший. У 1730 році він завершив навчання на філософському факультеті. Наступного року він став приватним репетитором у бургомістра Лейпцига Крістіана Людвіга Штігліца та обійняв посаду заступника директора школи Святого Томи в Лейпцигу, де тоді директором був Йоганн Маттіас Геснер. У 1734 році Ернесті змінив Геснера. Він розробив шкільні правила для княжих шкіл курфюршства Саксонії та латинських шкіл.

У 1742 році його було призначено доцентом античної літератури в Лейпцизькому університеті, а в 1756 році — професором риторики (наступник Йоганна Ерхарда Каппа). Того ж року він отримав ступінь доктора богослов'я в Лейпцигу, захистивши дисертацію «Виправдання божественного арбітражу у встановленні релігії» («Vindiciae arbitrii divi in religione constituenda»), а в 1759 році став професором відповідного факультету. Цей богослов епохи Просвітництва співпрацював із Зігмундом Якобом Баумгартеном з університету міста Галле, щоб звільнити панівні богословські догми лютеранської ортодоксії від їхніх уявних схоластичних та містичних надмірностей, тим самим прокладаючи шлях для реформи богослов'я. Наприкінці свого життя він був старшим членом «Майсенської нації», каноніком у Майсені, ефором стипендіатів курфюрста, оцінювачем Саксонської консисторії курфюрста в Лейпцигу, членом Геттінгенського товариства наук та, з моменту його офіційного заснування в 1774 році, президентом Яблоневого товариства (Societas Jablonoviana).

Він помер після нетривалої хвороби на 74-му році життя.

Йоганн Август Ернесті є дядьком Йоганна Крістіана Готліба Ернесті.

Доробок Окрім власних творів, Ернесті відомий у Німеччині своїм впливом на текстологічну критику. Він співпрацював з Йоганном Саломо Землером над реформою лютеранської теології, а разом з Геснером заснував нову школу думки про класичну літературу. Він відкрив граматичні тонкощі латинської мови щодо послідовності часів, які не були розглянуті попередніми дослідженнями. Завдяки своїм знанням він був відомий як «Цицерон німців» (Germanorum Cicero).

Як редактора класичної грецької літератури, його годі порівнювати з його голландськими сучасниками Тіберіусом Гемстергайсом, Лодевиком Каспаром Валькенаером, Давидом Рункеном чи його колегою Йоганом Якобом Рейске. Він навіть не намагався досягти висот текстологічної критики. Але саме завдяки йому та Геснеру виховувалися філологи, які перевершували своїх вчителів, розпалюючи національний ентузіазм щодо античних знань.

Ернесті може претендувати на значення як теолог, насамперед у герменевтиці. Тут його заслуги справді є видатними, У його праці «Institutio Interpretis NT» (1761) можна знайти загальні принципи інтерпретації, розроблені без допомоги будь-якої філософії, але що складаються зі спостережень і правил, які, хоча раніше були описані та використані світськими авторами, ніколи не застосовувалися суворо до біблійної екзегези. Він був засновником історико-граматичної школи, яка допускала лише одне значення як у священних, так і в класичних писаннях, значення, що також мало бути послідовним у граматиці, логіці та історії. Його богословські праці можна класифікувати як такі, що належать до школи неології.

Ернесті послідовно критикував погляди тих, хто все в тлумаченні Святого Письма приписує натхненню Святого Духа, а також тих, хто нехтує всіма лінгвістичними знаннями та прагне пояснити кожне слово за допомогою предметів. Він суворо обмежує правило тлумачення «аналогії віри», навчаючи, що воно ніколи не може дати пояснення, а лише вибір можливих значень.

Водночас, однак, він, здається, не усвідомлював невідповідності між звичайною доктриною біблійного натхнення та своїми герменевтичними принципами.

Вибрані праці

Класична література

Initia doctrinae solidioris. Wendler, Leipzig 1745. (Digitalisat der 2. Auflage) (Erschien seit 1736, mit vielen Ausgaben.) Initia rhetorica. Wendler, Leipzig 1758. (Digitalisat der 2. Auflage) (Erschien seit 1750 mit vielen Ausgaben.) Ausgabe, zumeist kommentiert, von Xenophons Memorabilia (1737) Cicero (1737—1739) Sueton (1748) Tacitus (1752) die Wolken des Aristophanes (1754) Homer (1759—1764) Kallimachos (1761) Polybius (1764) die Quaestura des Corradus das griechische Lexikon des Benjamin Hederich die Bibliotheca Latina des Johann Albert Fabricius (nicht vollendet) Archaeologia litteraria (1768) De particulis des Horatius Tursellinus (1769) Clavis Ciceroniana. Waisenhaus, Halle 1769, (Digitalisat)

Теологічна література

Antimuratorius sive confutatio disputationis Muratorianae de rebus liturgicis (1755—1758) Neue theologische Bibliothek, Band I bis X (1760—1769) Institutio interpretis Nov. Test. (3. Ausgabe., 1775) Neueste theologische Bibliothek, Band I bis X (1771—1775).

Окрім цих основних праць, він опублікував понад сто другорядних творів, багато з яких були зібрані в таких виданнях: Opuscula oratoria (1762); Opuscula philologica et critica (1764); Opuscula theologica (1773).

Примітки

Література

G. Heinrici: Ernesti, Johann August. In: Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche (RE). 3. Auflage. Band 5, Hinrichs, Leipzig 1898, S. 469—474.

Friedrich Wilhelm Bautz: ERNESTI, Johann August. In: Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 1, Bautz, Hamm 1975. 2., unveränderte Auflage. Hamm 1990, ISBN 3-88309-013-1, Sp. 1535—1536 Johann Georg Meusel: Lexikon der vom Jahr 1750 bis 1800 verstorbenen teutschen Schriftsteller. Gerhard Fleischer der Jüngere, Leipzig, 1804, Bd. 3, S. 156. Jonas Flöter: Bildungsreformer im Kontext von Aufklärung und Neuhumanismus: Johann August Ernesti (1707—1781), Johann Heinrich Ludwig Meierotto (1742—1800) und Friedrich Gedike (1754—1803) im sächsisch-preußischen Vergleich. In: Georg Eckert, Carola Groppe, Ulrike Höroldt (Hrsg.): Preußische Staatsmänner. Herkunft, Erziehung und Ausbildung, Karrieren, Dienstalltag und Weltbilder zwischen 1740 und 1806. Duncker & Humblot, Berlin 2023 (Veröffentlichungen aus den Archiven Preußischer Kulturbesitz. Forschungen; 21,1), ISBN 978-3-428-18869-7, S. 17–38. Jonas Flöter: Auf dem Weg zum Neuhumanismus. Johann August Ernesti und die Reform des gelehrten Schulwesens in Sachsen. In: Wolfgang Huschner, Beate Kusche, Franziska Menzel: Fürsten — Gelehrte — Gesellschaften. Forschungen zur Fürstenherrschaft, Beziehungs- und Bildungsgeschichte in Deutschland und Europa (13. bis 20. Jahrhundert). Franz Steiner, Stuttgart 2023, ISBN 978-3-515-13606-8, S. 477—486.

Посилання

Martin Mulzer: Ernesti, Johann August. In: Michaela Bauks, Michael Pietsch, Stefan Alkier (Hrsg.): Das wissenschaftliche Bibellexikon im Internet (WiBiLex), Stuttgart 2006 ff., abgerufen am 12. November 2023. Johann August Ernesti im Professorenkatalog der Universität Leipzig