Фридерик Тот

Фридерик Тот (; 19 серпня 1896, Бережани — 20 травня 1982, Краків) — польський скульптор, капітан піхоти Війська Польського.

Життєпис Народився 19 серпня 1896 року у Бережанах (нині — Тернопільської області) в родині вчителя Віктора Тота та Марії з Баськевичів. Фридерик навчався у IV вищій гімназії імені Яна Длугоша у Львові (нині — Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки Національного університету «Львівська політехніка»). 3 квітня 1919 року склав іспит на отримання атестату зрілостіKsięga pamiątkowa 50-lecia Gimnazjum im. Jana Długosza we Lwowie…. — S. 116..

Сильний та атлетичний (в пізніші роки захоплювався поїздками у гори та риболовлею), в молоді роки грав у футбол та катався на лижах. Футбольна кар'єра Фридерика Тота була пов'язана грою за другий або третій склад львівської «Погоні», у 1934 році брав участь в управлінні клубомKsięga pamiątkowa poświęcona 35-leciu działalności Lwowskiego Klubu Sportowego «Pogoń»…. — S. 258 oraz wykaz członków klubu..

17 квітня 1919 року вступив на правничий відділ Львівського університету, де навчався до 1922 року. Під час навчання два півріччя поспіль мав заліки з військової справи: за рішенням Міністерства релігії та освіти Польської республіки від 18 лютого 1916 року (залік отримав 27 травня 1920 року) та на підставі ухвали Ради правничого відділу Львівського університету від 18 травня 1921 року (залік отримав 24 листопада 1921 року). Обидві перерви у навчанні вказують на участь Фридерика Тота у польсько-радянській війні.

Військовий шлях Фридерика Тота розпочався на хвилі мобілізації до австрійського війська. Від 1918 року служив у Війську Польському. У 1921 році він в чині підпоручника служив у 40-му полку піхотиSpis oficerów służących…1921…. — S. 921.; подальша його кар'єра пов'язана з військом. 1 липня 1925 року підвищений у званні до капітана піхоти. В «Roczniku oficerskim» за 1928 рік подається інформація, що Фридерик Тот тоді був приписаний до Повітової команди поповнення у БучачіRocznik oficerski 1928…. — S. 137, 215..

У 1932 році для проходження подальшої служби в чині капітана піхоти, був направлений в розпорядження командування округу корпусу № 6 у ЛьвовіRocznik oficerski 1932…. — S. 57, 468.. Згодом звільнився з військової служби і вже як цивільна особа працював в Дирекції державних залізниць у Львові, не втрачаючи зв'язків з давнім колом колег та знайомих, з чого виходить його відданість ідеї будівництва пам'ятника єпископу Владиславу Бандурському у Львові. Як представник комітету з будівництва цього пам'ятника спілкувався з більш відомою скульпторкою Яніною Райхерт, щодо погрудь Юзефа Пілсудського у головній будівлі Польського кадетського корпусу № 1 (нині — Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного) у Львові та пам'ятника полеглим солдатам 51 піхотного полку у Бережанах.

Для обох ця зустріч виявилася поворотним моментом в їх житті та початком взаємного почуття. Ситуація була не типовою: майже сорокарічна Яніна, яка з впевненістю прагнула до певної емоційної стабільності. Фридерик від 1920 року був одружений з Пракседою Валерією, до шлюбу Колтун, а також мав доньку Терезу, що народилася у цьому шлюбі в Бережанах 21 червня 1926 року. Настав болісний та важкий для всіх період, що закінчився розлученням Фридерика та Пракседи Тотів. 26 грудня 1935 року Фридерик та Яніна взяли шлюб в Євангельсько-реформатському костелі у Вільно, що вимагало від Фридерика зміни віросповідання.

У спогадах Яніни Райхерт виявлена інформація, що вона читала лекції зі скульптури Фридерику Тоту, що давно захоплювався цим напрямком мистецтва, але не мав протягом тривалого часу умов для його провадження. Найдавніші скульптури Фридерика Тота — гіпсові голівки дівчинки та хлопця, датовані 1935 роком, були передані місту Новий Сонч 14 жовтня 1983 року та дотепер ніде не експонувалися. Однак, мабуть, були й раніші роботи, наразі невідомі, адже у 1935 році Фридерик вже був членом Львівської професійної спілки польських художників-пластиків і на Весняній виставці Товариства любителів витончених мистецтв в палаці Дідушицьких у Львові (березень—квітень 1935 року) представив три скульптури: «Портретне дослідження» (гіпс), «Голівка» (гіпс) та Юзефа Пілсудського (камінь). З наданих на виставку 172 робіт, 139 було призначено на продаж, щодо робіт Фридерика Тота, то призначені до продажу були скульптури «Голівка» (200 злотих) та Юзеф Пілсудський (150 злотих). Усі роботи Фридерика Тота тоді отримали схвальні відгуки критиків.

1936 рік приносить Яніні та Фредерику визнання у вигляді будівництва власного будинку з просторою майстернею на вул. Одровонжів, 4 (нинішня вулиця Літня). Душею та головним організатором побуту став Фридерик Тот. У 1938 році він також допомагав старшій сестрі Яніни — Марії Петеровій в будівництві власного літнього будинку у селі Дубина поблизу міста Сколе. Також у 1936 році Фридерик та Яніна розпочали спільну роботу над пам'ятником сілезьким повстанцям та Юзефу Пілсудському. Слід також відмітити участь Фридерика у виставці, що відкрилася 21 лютого 1937 року у залах Львівської професійної спілки художників-пластиків, що розташовувалася на вулиці Дідушицьких, 1 (нинішня вулиця Вірменська). Це була виставка робіт трьох митців: Артура Клара, Станіслава Грабовського та Фридерика Тота.

Черговою виставкою, на якій виставлялися роботи Фридерика Тота, став Перший Весняний салон Львівської професійної спілки художників-пластиків, що відбувся у червні 1939 року. Ця спілка постала завдяки злиттю художніх угрупувань «Артес», «Нова генерація» і «Група десяти» та на початку свого існування налічувала 70 членів, серед них були також художники Анджей Пронашко й Людвік Тирович.

Повертаючись до митецької біографії Фридерика Тота, слід підкреслити, що від 1936 року він був співавтором проєктів пам'ятників, створених спільно з Яніною Райхерт та представлених на конкурсах в Катовицях та Вільно. На Міжнародному конкурсі, що відбувся 12 січня 1936 року в Катовицях, був представлений спільний проєкт пам'ятника Юзефу Пілсудському та сілезійським повстанцям, який планувалося встановити на площі між будівлями Сілезького воєводства і Сейму та Сілезького музею. В конкурсі брало участь 49 проєктів. Першу нагороду отримав проєкт хорватського скульптора Анте Августинчича, другу нагороду виборов спільний проєкт групи польських скульпторів, у складі: Фридерика Тота, Яніни Райхерт, Збігнєва Взорека та Анелі Взорек-Рафаловської.

У 1937 році Фридерик та Яніна здійснили першу, та можливо, єдину свою митецьку подорож до Парижа, де відвідали Всесвітню виставку мистецтв і технік сучасного життя. Для Яніни це був період інтенсивної роботи над пам'ятником Марії Конопницької, де використана ідея «Орача землі», у чому вона, безсумнівно, скористалася допомогою свого чоловіка. У спогадах доньки Фридерика, Терези, та в його листах до Марії Петерової, новини про його допомогу в цьому проєкті, поїздках до Варшави, де скульптура була відлита в бронзі, та його участь у перемовинах зі співавторами. Влітку 1937 року Громадський комітет з будівництва пам'ятника єпископові Владиславові Бандурському у Львові уклав з Яніною Райхерт-Тот угоду на виконання протягом року у формі, придатній для виготовлення бронзового литва. Той самий комітет ще у червні 1935 року ухвалив рішення, що авторкою пам'ятника має бути Яніна Райхерт, а одним з членів комітету, що вів перемовини з мисткинею, був капітан Фридерик Тот. Також в роботі над пам'ятником Бандурському — монументальна постать заввишки 5,6 метри мала бути відлита у Варшаві — Яніна користувалася допомогою та технічними знаннями чоловіка. Глиняні моделі пам'ятників Марії Конопницької та Владиславові Бандурському були знищені німцями під час окупації Варшави у 1939 році.

У 1939 році подружжя Фридерик та Яніна брали участь у престижному конкурсі проєктів пам'ятника Юзефу Пілсудському у Вільно, на який було надіслано 54 роботи різних мистців. Журі конкурсу, очолюване генералом Казімєжем Соснковським, 19 квітня 1939 року визнало переможцем проєкт позначений емблемою «Праця»: була це власне спільна робота Яніни Райхерт-Тот, Фридерика Тота та Кристини Ружиської-Толлочко, за яку автори отримали грошову винагороду у розмірі 5000 злотих. Два проєкти пам'ятника інших мистців, що брали участь у конкурсі отримали грошову винагороду у розмірі 3000 та 2000 злотих відповідно. Жодний з проєктів не був скерований до реалізації, остаточне рішення мала подати комісія, очолювана Мілошем Котарбінським, завданням якого також була розробка умов конкурсу. Отже, попри високу винагороду та величезне задоволення всієї команди, досі не було жодної впевненості щодо реалізації проєкту. Фридерик Тот 4 травня 1939 року писав Марії Петеровій про радість і задоволення, а також про поїздки до Вільна та Варшави, а також повідомляв їй, що готує чотири скульптури для виставки.

Літню відпустку 1939 року Тоти проводили у мальовничому селі Жаб'є, поблизу Ворохти, але відпочинок був перерваний завчасно. Вибух другої світової війни застав їх у Львові: великий будинок та майстерня на вул. Одровонжів, 4 став сховком декількох десятків людей, що втікали після початку війни на безпечний, як вони вважали схід Польщі. На жаль немає інформації, чи та в якому званні воював Фридерик Тот під час битви за Львів у вересні 1939 року.

Окупація Львова радянськими військами, арешти та вивезення польських офіцерів, чужа та ворожа влада, величезні побутові проблеми та проблеми із забезпеченням всім необхідним — усе це спонукало до цілковитих змін у житті та необхідність адаптуватися до нових складних реалій. Фридерику Тоту, як капітану резерву Війська Польського та працівнику Дирекції державних залізниць у Львові, загрожував арешт та вивезення на заслання, але статус мистця, який міг би його захистити, попри відсутність постійної роботи, дозволило їм обом врятуватися від вивезення на заслання; не уникнули вивезення його найближчі друзі та колеги. Так, Збігнєв Взорек та Анеля Взорек-Рафаловська були вивезені на спецпоселення.

Про творчу діяльність та щоденне життя Яніни і Фридерика у 1939—1941 роках збереглося мало інформації та й вони неохоче поверталися в розмовах або в листуванні, щодо згадок про цей період. Відомо, що вони вступили до Спілки радянських художників України, в якому Фридерик керував відділом скульптури. Подружжя Тотів у 1940 році брали участь у Виставці художників Західної України, що проходила у Києві, де Фридерик презентував свої роботи — «Портрет дружини» (бронза) та «Портрет художника» (дерево). Пізньої осені 1940 року поїхали до Москви як представники Спілки радянських художників України, для обговорень, що тривали з 26 по 29 листопада. Їхні роботи були представлені на Виставці художників Західної України, що пройшла у грудні 1940 року у Москві. Тож ціною за перебування у Львові було занурення у вирій радянського мистецького життя. Яніна у 1940 році виконала проєкт пам'ятника Олександрові Пушкіну (не відомо чи був десь встановлений); за її спогадами, це мало бути ціною за порятунок чоловіка від арешту органами НКВС. Чутки про арешт Фридерика дійшли листом й до сестер Яніни — Феліції Петерової у Томашові-Любельському та Марії Петерової у Кракові.

Вступ німецьких військ до Львова у червні 1941 року приніс звільнення від страхів пов'язаних з висилкою до Сибіру та діями НКВС, але приніс інші страхи — ймовірність арешту та вивезення до концентраційного табору або ж страту, як-от розстріл польських професорів на Вулецьких пагорбах. Цього разу Тоти не уникнули великих проблем. Спочатку в їхньому будинку на вулиці Одровонжів було заселено німецького офіцера, а після нього — гестапівця, котрий їх виселив, хоча й дозволив залишити скульптури в майстерні. Тоді Тоти повернулися у квартиру на вулиці Курковій, 25 (нинішня вулиця Лисенка), а до будинку на вулиці Одровонжів вони повернулися лише після вступу радянських військ до Львова у липні 1944 року.