Лі Ван Вален (12.08.1935 – 16.10.2010) — видатний американський біолог-еволюціоніст. До останніх днів свого життя він обіймав посаду почесного професора в Чиказькому університеті на факультеті екології та еволюції.

Дослідження та інтереси Одним із ключових досягнень Ван Валена став «Закон вимирання». Проаналізувавши палеонтологічні дані про десятки тисяч родів, учений виявив, що ймовірність зникнення споріднених груп організмів залишається відносно стабільною протягом тривалого часу. Для пояснення цього феномену він сформулював гіпотезу Червоної Королеви (1973). Згідно з нею, види перебувають у стані безперервної «гонки озброєнь»: щоб просто вижити й зберегти своє місце в екосистемі, вони мусять постійно еволюціонувати у відповідь на зміни своїх сусідів. Назва є метафорою з книги Льюїса Керролла, де Аліса мала бігти з усіх сил, щоб залишатися на місці.

Ван Вален також визначив екологічну концепцію виду в 1976 році, на відміну від біологічної концепції виду Ернста Майра . У 1991 році він запропонував визначити клітини HeLa як новий вид, який отримав назву Helacyton gartleri .

Ван Вален запропонував концепцію нечітких множин ще до формалізації цієї концепції Л. А. Заде . Він був редактором-засновником журналу «Еволюційна теорія», який він друкував на простому папері під девізом «Субстанція понад форму».

Він також цікавився галузями поза біологією, включаючи теорію міри, теорію ймовірностей, логіку, термодинаміку, епістемологію та філософію науки . Як біолог, Ван Вален вважав роль зоологічних та ботанічних садів у світі з деградуючим природним середовищем важливою для захисту зникаючої флори та фауни.

Біографія Ван Вален народився 12 серпня 1935 року в Олбані, штат Нью-Йорк, і був обраний «найакадемічнішим» у першому класі. Він отримав ступінь з зоології та ботаніки у віці 20 років у 1955 році в Університеті Маямі в Огайо . Будучи аспірантом Колумбійського університету, він навчався у Джорджа Гейлорда Сімпсона та Теодосія Добжанського, обох велетнів у вдосконаленні синтетичної теорії еволюції, яка поєднала ідеї Дарвіна про еволюцію з ідеями Менделя про генетику. Ван Вален познайомився та одружився з Фібі Мей Хофф, коли вони обидва були докторантами з біології в Колумбійському університеті. У них було двоє дітей, дівчатка Катріна та Діана, але вони розлучилися в 1984 році. Потім Ван Вален одружився з Вірджинією Майораною, зрештою розійшовся і з цими стосунками. На момент своєї смерті він був заручений з Товако Кацуно, японською професоркою геріатричної медсестринства, з якою познайомився, коли вона приїхала до Чикаго, щоб захистити докторську дисертацію.

Ван Вален помер 16 жовтня 2010 року від пневмонії в лікарні Святої Марії Назаретської в Чикаго, штат Іллінойс . Ван Вален перебував у лікарні понад три місяці з рідкісною формою грибкової пневмонії, ускладненою тривалою, але повільно прогресуючою формою лейкемії .

Опис роботи Ван Валеном На вебсайті Комітету з концептуальних та історичних досліджень науки Чиказького університету Ван Вален написав і опублікував про себе таке:

Публікації Публікації Ван Вален включають:

«Екологічні види, багатовидові рослини та дуби» (1976), Таксон, 25:233–239. « HeLa, новий вид мікробів». У співавторстві з Вірджинією К. Майораною (1991). Еволюційна теорія, 10:71–74. «Вимирання багатобульбових», Систематична зоологія 15 (1966), 261-278 (спільно з Р. Е. Слоуном). «Відбір у природних популяціях 7, немовлята Нью-Йорка (дослідження життя плода)», Annals of Human Genetics 31 (1967), 109–121 (спільно з Г.В. Мелленом). «Походження інверсійних поліморфізмів», American Naturalist 102 (1968), 5–24 (спільно з Р. Левінсом). «Новий еволюційний закон», Еволюційна теорія 1 (1973), 1–30. «Розмір мозку та інтелект у людини», Американський журнал фізичної антропології 40 (1974), 417–423. «Багатовимірна структурна статистика в природничій історії», Журнал теоретичної біології 45 (1974), 235–247. «Груповий відбір, стать та скам'янілості», Evolution 29 (1975), 87–94. «Індивідуалістичні класи», Філософія науки 43 (1977), 539–541. «Архебактерії та еукаріотичне походження», Nature 287 (1980), 248–250 (спільно з В. К. Майораною). «Чому неправильно розуміти еволюційну половину біології?» у книзі Е. Саарінена, ред., Концептуальні питання екології, Reidel, 1982, 323–343. «Гомологія та причини», Журнал морфології 173 (1982), 305–312. «Види, множини та похідна природа філософії», Біологія та філософія 3 (1988), 49–66. «Біотальна еволюція: маніфест», Еволюційна теорія 10 (1991), 1–13. «Походження плезіадапідних приматів та природа Пургаторія», Еволюційні монографії 15 (1994), 1–79. «Остання третина статті Менделя», Еволюційна теорія 12 (2001), 99–100. «Еволюція менопаузи», Еволюційна теорія 12 (2003), 131–153. «Статистика варіації», у: Варіація (ред. Б. Халлгрімссон та Б. Халл), Elsevier Academic Press (2005), 29–47. «Наскільки повсюдна адаптація? Критика епіфеноменістської програми», Біологія та філософія 24 (2009), 267–280. Вибрані публікації

Примітки

Зовнішні посилання

Домашня сторінка Чиказького університету Веб-сторінка, присвячена Лі Ван Валену