Сюзанна Депре, справжнє ім'я Шарлотта Бувалле (, ; , Верден — , Париж) — французька акторка театру та кінематографа. Знана створенням образу Рижика в однойменному творі Жюля Ренара. Згодом грала переважно трагічні та драматичні ролі, зокрема Федри на сцені «Комеді Франсез», Нори в «Ляльковому домі» Ібсена та Гамлета у постановці Фірмена Жем'є. Також знімалася у кіно.

Біографія Народилася 1875 року у Вердені. У шестирічному віці переселилася з батьками до Парижа. Здобула лише початкову освіту, оскільки з раннього віку їй довелося почати працювати. Потай від батьків, котрі не схвалювали її бажання стати співачкою чи акторкою, ходила на спектаклі у Комеді Франсез. 1894 року друг сім'ї дав їй рекомендаційний лист до актора Орельєна Люньє-По, засновника і керівника театру Евр (). Вже за три місяці дебютувала на сцені цього театру, а пізніше стала дружиною Люньє-По.

За порадою чоловіка вступила до консерваторії (клас Густава Вормса), яку закінчила 1897 року. Учням консерваторії заборонялося виступати на сцені, проте Шарлотта продовжувала грати в театрі Евр, взявши псевдонім Сюзанна Оклер. Серед її ролей у цьому театрі були Гільда, Сольвейг («Будівничий Сольнес», «ПерҐінт» Ібсена), Раутенделейн («Потоплений дзвін» Гауптмана) тощо.

У наступні роки Сюзанна працювала в театрах «Водевіль» та «Жимназ», а 1900 року увійшла до трупи «Театру Антуана», заснованого Андре Антуаном. Першою виставою, в якій вона взяла участь, стала «Обдурена» Жоржа Ансе. Потім їй запропонували непросту роль-травесті: Рижика в однойменному творі Жюля Ренара. Сюзанні зовсім не подобався цей образ, проте, щоб вжитися в нього, вона щодня спостерігала за вуличними хлопчиками, копіюючи їх рухи, жестикуляцію та манеру мови. Відповідним був і її зовнішній вигляд: нечесане волосся, брудне обличчя, похмурий зацькований погляд. На генеральній репетиції був присутній сам автор; коли він спробував пояснити акторці, яким він бачить образ Рижика, вона не витримала і шпурнула в нього рукописом — на що Ренар заявив, що ось таким і має бути Рижик. Прем'єра вистави пройшла з величезним успіхом. Ренар був у захваті від того, як грала Сюзанна, і саме ця роль відразу зробила її знаменитою.

Грала в Театрі Антуана до 1902 року, коли її прийняли в трупу «Комеді Франсез». Того ж року втілила на сцені образ, про створення якого мріяла з часів навчання в консерваторії: Федри в однойменному творі Расіна. У неї було власне бачення цього образу: вона хотіла представити не класичну Федру, подібну до тієї, яку грала Сара Бернар, а узагальнений образ сповненої мук, зневіреної жінки, що мучить пристрасть. Прем'єра викликала бурхливу полеміку; критики називали гру актриси блюзнірської; серед нечисленних заступників був Еміль Фаґе. Виступивши на сцені «Комеді Франсез» всього 14 разів, за рік Депре пішла звідти.

Повернулася до Театру Антуана, з яким гастролювала Південною Америкою, а потім — до театру Евр, де 1903 року зіграла роль Нори в «Ляльковому домі» Ібсена. Ця роль стала її другим тріумфом і прославила не тільки у Франції, а й за її межами: загалом Депре грала її понад 300 разів. 1905 року Люньє-По зробив постановку п'єси Максима Горького «На дні». Депре грала у ній роль Наташі; на роль Василіси запросили Елеонору Дузе. Ще однією яскравою роллю Депре став Гамлет у постановці Фірмена Жем'є. Вистава викликала суперечки у пресі: не всі критики прийняли її. У наступні роки, аж до Другої світової війни, продовжувала грати в театрі Евр, а також гастролювала в Норвегії, Фінляндії, Росії (1915), Туреччині й інших країнах. Сучасники відзначали простоту та природність її гри. Анатолій Луначарський називав Депре «найтоншою і найскладнішою з акторок Франції»; Еміль Золя писав: «Її талант правдивий і ніжний … Але її ніжність не виключає ні бездоганності, ні сили».

Залишивши сцену у 1940-х роках, продовжувала виступати на радіо і зніматися в кіно. Загалом вона знялася у понад два десятки фільмів, зокрема «Les soeurs ennemies» (1915), «Le carnaval des vérités» (1920), «Le Tournoi dans la cité» (1928) і «Maria Chapdelaine» (1934). З 1946 року жила в Ніцці. 1950 року, під час поїздки до Парижа, у неї почалися головні болі. Лікарі не змогли їй допомогти, і з часом болі стали настільки нестерпними, що Депре спробувала накласти на себе руки. Її врятували і прооперували, видаливши згусток крові в головному мозку, який був причиною страждань. Депре зуміла відновитися і повернутися до нормального життя, проте 29 червня 1951 року у неї трапився внутрішньочерепний крововилив і 1 липня вона померла.

Примітки

Література

Посилання