Національна рада Ірану (), офіційно Національна рада Ірану за вільні вибори, — це політична група іранської опозиції уряду Ісламської Республіки Іран, зі штаб-квартирою в Парижі, Франція, речником якої є Реза Пехлеві. Пехлеві, який живе в Сполучених Штатах, є колишнім кронпринцем Ірану та сином поваленого шаха, а раніше, у 1980 році, після революції 1979 року та смерті свого батька, оголосив себе новим «Резою Шахом II» у вигнанні.
Національна рада стверджує, що отримала підтримку «десятків тисяч прихильників демократії як з Ірану, так і поза його межами». Також вона стверджує, що представляє релігійні та етнічні меншини, а також монархістів та республіканців. За словами Кеннета Кацмана, у 2017 році група, яка була створена з понад 30 груп у 2013 році, зазнала переходу, і рівень її активності здавався мінімальним.
Пехлеві неодноразово відмовлявся від монархії та виступав за вільні вибори для формування установчих зборів, які могли б визначити майбутню форму правління в Ірані, незалежно від того, чи це передбачає відновлення монархії, чи встановлення нової республіки. Із понад 390 тис. прихильників петиції change.org, яка проголошує Пехлеві «моїм представником», багато хто наголосив, що вони підтримують його лише як «тимчасову фігуру», яка допоможе здійснити демократичний перехід від Ісламської Республіки, а не відновити повалену монархію.
У липні 2025 року в Мюнхені, Німеччина, відбулася «Конвенція національної співпраці заради порятунку Ірану», в якій взяли участь понад 500 осіб .
Цього разу було обговорено широкий спектр організованої іранської опозиції, метою якого було створення єдиного, широкомасштабного фронту опозиції та розробка плану переходу для постісламського Ірану.
Метою було створити асамблею, яка, за словами Рези Пехлеві, «має бути за своєю природою різноманітною та інклюзивною... щоб показати собі та світові, що ми можемо зібратися разом і працювати разом над спільним проєктом... з представниками наших етнічних громад, релігійних громад та різних політичних організацій з різними поглядами: лівими, центристськими, правими, монархістськими, республіканськими...» – широким колом учасників, які працюють над спільним порядком денним».
Politico назвало це «безпрецедентним моментом єдності серед іранських дисидентів, якого не було за 46-річне правління режиму аятол». Велика кількість учасників підписала заключну заяву, що включала основоположні принципи:
Територіальна цілісність Ірану; Захист індивідуальних свобод та рівність усіх громадян; Відокремлення релігії від держави; та Право іранського народу визначати майбутню демократичну форму свого правління.
Було представлено детальний план створення надзвичайного перехідного уряду, розроблений для нагляду за демократичним переходом Ірану, який включав тимчасову виконавчу групу, що виконуватиме виключно тимчасові адміністративні обов'язки до створення перехідного уряду; Національну раду повстання, яка розглядалася як стратегічний дорадчий та тимчасовий законодавчий орган до скликання першого вільно обраного парламенту Ірану; та «особисте зобов'язання Пехлеві залишатися поза межами офіційної політичної посади, підкреслюючи свою роль як посередника демократичного процесу».
Див. також
Іранська опозиція Уряд у вигнанні
Примітки
Зовнішні посилання
Національна рада Ірану. Реза Пехлеві