Девід Дандас (; 1735, Единбург — 18 лютого 1820, Кенсінгтон і Челсі) — британський воєначальник шотландського походження, генерал (1802), Головнокомандувач сил британської армії (1809—1811), Генерал-квартирмейстер сил (1796—1803). Лицар Великого Хреста ордена Лазні (1815). Учасник Семирічної та Французьких революційних війн. Автор важливих текстів про засади військових маневрів.

Біографія

Девід Дандас народився у 1735 році в родині Роберта Дандаса, шотландського купця, та Маргарет Дандас (уродженої Вотсон). Здобув військову освіту в Королівській військовій академії у Вуліджі, отримавши 1 березня 1755 року звання лейтенанта-феєрверка Королівської артилерії. У складі 56-го піхотного полку брав участь у бойових діях Семирічної війни, бився в операціях проти французьких портів Сен-Мало та Шербур і у битві при Сен-Касті у вересні 1758 року.

21 березня 1759 року Девід Дандас отримав звання капітана. Згодом перейшов до 15-го драгунського полку та брав участь у битві при Варбурзі в липні 1760 року, битві при Клостер-Кампені в жовтні 1760 року та битві при Віллінгхаузені в липні 1761 року. В серпні 1762 року Дандас брав участь в облозі Гавани. 31 грудня 1777 року став генерал-квартирмейстером в Ірландії, на якій посаді він був підвищений до бревет полковника 12 лютого 1782 року.

31 серпня 1783 року Дандас залишив полкову службу та став прихильником підготовки офіцерів у Британській армії, написавши багато посібників на цю тему, перший з яких — «Засади військових маневрів», опублікований у 1788 році. Він вирішив применшувати значення тактики легкої піхоти, якій такі генерали, як лорд Корнволліс або Вільям Хоу, віддавали перевагу під час Американської війни за незалежність. Натомість, після того, як став свідком маневрів прусської армії в Сілезії в 1784 році, Дандас віддав перевагу армійській моделі, запровадженій Фрідріхом Великим. Використання тренованих батальйонів лінійної піхоти, що марширували у строю, різко контрастувало з легкими бригадами, які воювали невеликими незалежними групами та під прикриттям під час Американської війни за незалежність.

23 червня 1789 року Девід Дандас став генерал-ад'ютантом в Ірландії, де зміг застосувати свої ідеї щодо військової підготовки. 1 травня 1790 року його підвищено до генерал-майора. Коли Британія втрутилася у Французькі революційні війни, з вересня 1793 року його призначили другим командувачем під час облоги Тулона під командуванням О'Хари та лорда Малгрейва, де 30 листопада 1793 року він командував невдалою атакою на Аренські висоти. Дандас став командиром під орудою лорда Худа після взяття О'Хари в полон у цій битві. 17 грудня 1793 року він втратив форт Малгрейв і гору Фарон після 3-денного бомбардування. Дандас командував першою експедицією на Корсику в 1794 році, висадившись 7 лютого 1794 року та захопивши башти Мартелло. Далі він захопив порт Сан-Фіоренцо та Бастію, що стало важливим першим кроком, який зрештою призвів до захоплення острова та створення недовговічного Англо-Корсиканського королівства силами під командуванням Худа та адмірала лорда Нельсона.

Худ змусив Дандаса піти у відставку 10 березня 1794 року. Дандас перейшов служити під командуванням герцога Йоркського у Фландрійській кампанії. Призначений командиром 2-ї кавалерійської бригади після смерті Джона Манселя в Бомонті 26 квітня 1794 року, він відзначився в бою під Віллемсом 10 травня і був приєднаний до колони Отто в Туркуені пізніше того ж місяця. Дандас замінив сера Роберта Лорі на чолі його бригади під час відступу до Антверпена. 30 грудня, командуючи британським правим полком під командуванням Харкорта, він очолив атаку під Тюїлем та 5 січня 1795 року керував ар'єргардними діями під Гельдермальсеном. У квітні 1795 року його призначили командувачем британських військ (переважно кавалерії), залишених у Бремені. 2 травня 1795 року йому було присвоєно місцеве звання бревет генерал-лейтенанта, поки він залишався в Європі.

26 грудня 1795 року Дандас став полковником 7-го легкого драгунського полку. 8 листопада 1796 року Девід Дандас призначений генерал-квартирмейстером сил, на цій посади він запровадив офіційну книгу армійських навчань для кавалерійських офіцерів.

Дандас командував 3-ю дивізією під командуванням герцога Йоркського в Гельдерській кампанії 1799 року, беручи участь у боях під Ден-Гелдером 27 серпня, Зейпом 10 вересня, Бергеном 19 вересня, Алкмаром 2 жовтня та Кастрікумом 6 жовтня. 15 лютого 1800 року отримав почесне призначення губернатора форту Ландгард.

24 квітня 1802 року Девід Дандас отримав звання генерала, а з 1803 року призначений командувачем у Кенті та Сассексі. 28 квітня 1803 року Дандас став лицарем ордена Лазні і вийшов у напіввідставку в 1805 році. У січні 1806 року він очолював війська, які брали участь у державному похороні Гораціо Нельсона. У 1807 році став командувачем Північного округу і на цій посаді брав участь у придушенні страйку кілерів на Тайнсайді.

З 1809 по 1811 рік Дандас перебував на вищій посаді Британської армії головнокомандувача сил, під час періоду опали герцога Йоркського після скандалу. Дандас також був таємним радником з 22 березня 1809 року та полковником 1-го драгунського гвардійського полку з 27 січня 1813 року.

З 3 квітня 1804 року до своєї смерті Дандас був губернатором Королівського шпиталю у Челсі. 4 січня 1815 року удостоєний звання кавалера Великого хреста Ордена Лазні. 18 лютого 1820 року він помер у Королівському шпиталі Челсі та похований на його території.

Див. також Джордж Монк, герцог Альбемарль Принц Джордж, герцог Кембриджський Генрі Сеймур Конвей Джефрі Емгерст, 1-ий барон Емгерст Джейкоб Браун Людвіг Йорк фон Вартенбург

Примітки Джерела

Виноски

Література Haythornthwaite, Philip J. (2008). British Napoleonic Infantry Tactics 1792—1815. Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-222-6. Thoumine, Reginald (1968). Scientific Soldier, A Life of General Le Marchant 1766—1812. Oxford University Press.

Посилання

Dictionary of National Biography, 1885—1900/Dundas, David (1735—1820) General Sir David Dundas, 1st Baronet, GCB

! colspan="3" style="background:#7BA05B;" | Командування військовими формуваннями (установами)Великої Британії