Ернестина Папер (до шлюбу Ернестина Пуріц-Манассе; 1846, Одеса, Російська імперія — 14 лютого 1926, Флоренції, Італія) — італійська лікарка. Стала першою жінкою, яка 1877 року здобула ступінь з медицини та хірургії в Італії.
Життєпис
Ернестина народилася у сім'ї Мішеля Пуріца-Манассе та Сари Ріттер. З 1870 по 1872 рік, протягом трьох семестрів, вона вивчала медицину у Цюрихському університеті. У німецькомовних країнах Цюрихський університет став першим закладом освіти, який у 1867 році прийняв жінок на навчання, тоді як у Російській імперії, після тимчасового зарахування на навчання між 1859 і 1863 роками, жінок знову виключили з закладів вищої освіти.
У листопаді 1872 року Пуріц-Манассе вступила на другий курс медичного факультету Пізанського університету, де в 1875 році отримала свій перший диплом. Того ж року вона переїхала до Флоренції, щоб пройти дворічну медичну спеціалізацію в Інституті вищих наук Флоренції. Між 9 та 11 липня 1877 року там вона склала іспити на подальші та випускні іспити.
Вийшовши заміж за адвоката Якова Папера, який жив в Одесі й помер в 1881 році у Санкт-Петербурзі, вона взяла його прізвище та підписувалася як Ернестина Пуріц-Манассе Папер.
У Флоренції Ернестина познайомилася з російським лікарем Олександром Олександровичем Герценом, який переїхав до Флоренції в 1863 році, щоб обійняти посаду асистента з фізіології та порівняльної анатомії в Інституті вищих наук. Герцен разом з антропологом Паоло Мантегацца написав для неї рекомендаційний лист, за допомогою якого в 1877 році Ернестину прийняли до Антропологічного товариства Флоренції.
Вся її медична практика проходила в Італії, за винятком періоду з 1897 по 1905 рік, у час перебування в Одесі. Папер займалася медициною приватно і часто безплатно. У той час, щоб відкрити клініку, достатньо було надіслати сертифікати про університетський ступінь до муніципалітету без необхідності реєструватися в закритій професійній асоціації.
У березні 1878 року Папер відкрила жіночу та дитячу клініку у Флоренції. Серед її молодих пацієнтів були брати, а згодом опоненти режиму Муссоліні — Альдо Сабатіно Росселі, Карло Росселлі та Нелло Росселлі. У 1886 році Дирекція телеграфів у Флоренції доручила їй проводити медичні огляди працівниць.
Ернестина проживала з матір'ю, дочкою (народилася в 1875 році) та кількома двоюрідними братами й сестрою на тій самій вулиці, де й вела свою клініку. Її двоюрідний брат Джакомо Пуріц, який також народився в Одесі, теж здобув медичну освіту у Флоренції та був активним у громадських та політичних колах. Разом із його дружиною Мері Натан, дочкою політика та мера Рима Ернесто Натана, Ернестина брала активну участь у Тосканській жіночій лізі, відгалуженні Національної ради італійських жінок. Там вона обіймала посаду президента гігієнічної секції цієї організації.
У Флоренції Папер була членкинею комітету, який виступав за відкриття в місті жіночої середньої школи. В Італії університетські правила 1876 року дозволяли жінкам вступати до університету за умови успішного складання іспиту «матура» — вступного іспиту до університету. Оскільки можливість створення змішаних гімназій навіть не розглядалася, у різних італійських містах було розпочато численні ініціативи щодо відкриття гімназій для дівчат.
Діяльність Папер також включала передачу медичних знань, що у 1911 році спонукало її заснувати школу для нянь, яка успішно працювала кілька років.
До своєї смерті Ернестина Пайпер жила у Флоренці. Померла у 80-річному віці 1926 року.
Почесні звання
У 2017 році зал у комплексі будівель Мурате у Флоренції було названо на честь Ернестіни Папер.
Література
Елена Фазано Гуаріні, Аннамарія Галоппіні, Алессандра Перетті: Fuori dall'ombra: studi di storia delle donne nella province di Pisa (secoli XIX e XX) . Піза, PLUS-Pisa University Press, 2006, ISBN 978-88-8492-313-4 . Граціелла Габалло: Donne a scuola. L'istituzione femminile nell'Italia post-unitari . In: Quaderno di storia contemporanea . Том 60 (2016), С. 115–140. Паола Говоні: Кинути виклик негативній реакції: студентки-науковці в італійських університетах (1870-ті – 2000-ті) . У: Бостонські дослідження філософії та історії науки . Том 309 (2015), с. 73. Паола Говоні: Donne in un mondo senza donne: Le studentesse delle facoltà sciencehe in Italia (1877–2005) . В: Quaderni storici . 2009, стор. 218–225. Paola Govoni: Пуріц Манассе, Ернестина. Лоренцо Греміньї: Il rintocco del campano . In: Rassegna periodica dell'Associazione Laureati Ateneo Pisano . Том 118 (2015), С. 19–24. Марино Райчіч: Liceo, università, professioni: un percorso difficile . У: L'educazione delle donne. Школа і модель життя жінок в Італії з 19 століття . Франко Анджелі, Мілан, 1989, стор. 147–181. Ніколь Тіріон: Les "émancipées": les femmes juives italiennes aux XIXe et XXe siècles (1848–1924) . Х. Чемпіон, Париж 2003, ISBN 978-2-7453-0674-6 . Джованна Вікареллі: Donne and professioni nell'Italia del Novecento . Il mulino, Болонья 2007, ISBN 978-88-15-12066-3 .
Примітки