Едуард Вільгельм Людвіг фон Бонін (; 12 березня 1793, Штольп — 13 березня 1865, Кобленц) — німецький воєначальник, генерал піхоти Прусської армії. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Едуард був сином майбутнього прусського генерал-лейтенанта Ернста Фрідріха Отто фон Боніна (1761–1822) та його дружини Софі, уродженої фон Подевільс з дому Люпов (1773–1818). Його молодший брат, Отто фон Бонін (1795–1862), також став генерал-лейтенантом.

Бонін вступив до полку герцога Брауншвейг-Ельського в 1806 році та брав участь у кампанії в Саксонії та відступі Блюхера до Любека, де був узятий у полон. Умовно-достроково звільнений, він повернувся до свого гарнізонного міста Пренцлау та навчався там у гімназії.

У серпні 1809 року він вступив до 1-го піхотного гвардійського полку в званні фенріха, а в липні 1810 року став другим лейтенантом. Як ад'ютант Гвардійської бригади під час кампанії 1813/14 років, Бонін брав участь у битвах під Гросгершеном, Бауценом та Лейпцигом. У 1817 році він став гауптманом, а в 1829 році — майором Олександрівського полку. 14 грудня 1841 року його було підвищено до командира полку, а 7 квітня 1842 року — до оберста. З 9 березня 1848 року Бонін командував 16-ю піхотною бригадою.

Під час Шлезвіг-Гольштейнської кампанії він 26 березня 1848 року прийняв командування Прусською лінійною бригадою та відзначився на її чолі в битвах під Шлезвігом та Діббелем. Після укладення Мальмського перемир'я Бонін був призначений головнокомандувачем армії Шлезвіг-Гольштейна, яку він реорганізував та значно посилив взимку 1848/49 років. На її чолі він переможно бився під Кольдингом 20 та 22 квітня 1849 року, але не зміг захопити Фредеріку та був відбитий 6 липня. Після другого перемир'я між Пруссією та Данією він відмовився від командування у квітні 1850 року та повернувся до Прусської армії.

У 1851 році він став комендантом Берліна, отримав командування 16-ю дивізією в Трірі, а в березні 1852 року був підвищений до генерал-лейтенанта та військового міністра. Як такий, він прагнув запровадити більшу тактичну мобільність у піхоті, домагався тіснішої інтеграції ландверу з лінійною піхотою шляхом створення змішаних лінійних та ландверних бригад, надав кавалерії ландверу більш вигідну організацію та запровадив покращене піхотне озброєння.

У 1854 році він пішов у відставку, оскільки намагався звільнити прусську політику від російського впливу під час Кримської війни. Він отримав командування 12-ю дивізією в Найсе, а 20 березня 1856 року став віце-губернатором фортеці Майнц. У 1858 році принц-регент поновив його у військовому міністерстві, але в грудні 1859 року через розбіжності щодо реорганізації армії його знову звільнили та призначили командувачем 8-м армійським корпусом у Кобленці. Його також було призначено почесним шефом 28-го піхотного полку. Він помер при виконанні службових обов'язків 13 березня 1865 року в Кобленці.

Сім'я Бонен був одружений із Софією Матильдою Декер де Жуї (1800–1869). У цьому шлюбі народилося семеро дітей:

Марі (1822–1862) Вільгельм (1824–1885) — прусський генерал-лейтенант. Кароліна (1826–1896) — вийшла заміж 15 липня 1855 року за Вільгельма Георга фон Варбурга (1820–1885), власника маєтків Гогенландін та Августенгоф. Емма (1828–1831) Анна (1831–1896) — вийшла заміж 28 грудня 1858 року за Йоганна Арістахі-бея (помер 1897), турецького посла в Берліні 1860–1876. Розалі (нар. 1834) — каноніса. Артур (1846–1886) — прусський майор, одружився 4 квітня 1872 року з Метою фон Ган (нар. 1852) з дому Шпірген, Курляндія

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Святої Анни 2-го ступеня (Російська імперія) Орден Святого Олександра Невського (Російська імперія) Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Орден Святого Йоанна (Бранденбург), лицар справедливості Pour le Mérite (1 вересня 1848) Медаль Гогенцоллернів для бійців 1848–1849 Королівський орден дому Гогенцоллернів, великий командорський хрест Орден Нідерландського лева, великий хрест Орден Почесного легіону, великий хрест (Франція) Орден Леопольда (Австрія), великий хрест Орден Червоного орла, великий хрест з мечами на кільці (20 вересня 1861) Орден Чорного орла (17 березня 1863)

Вшанування

У 1858 році скульптор Йоганн Карл Блезер створив бюст «Генерал фон Бонін» в натуральну величину з білого мармуру.

У 1930-х роках у Фленсбурзі існувала вулиця, названа на честь Едуарда фон Боніна.

Вулиця Боніна існує в кільському районі Зюдфрідгоф (1874), в Берліні-Ліхтерфельде (1893) та в Гамбурзі-Оттензені.

Примітки

Бібліографія

Grundzüge für das zerstreute Gefecht. Verlag Mittler, Berlin 1839.

Література

Kurt von Priesdorff: Soldatisches Führertum. Band 6. Hanseatische Verlagsanstalt Hamburg, o. O. [Hamburg], o. J. , DNB 367632810, S. 254–257, Nr. 1880.

Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. 1902. Dritter Jahrgang. Justus Perthes, Gotha 1901, S. 132 f.

Посилання

Бонін на сайті The Prussian Machine.