Історично склалося так, що Сполучені Штати отримали майже 40% своєї території шляхом купівлі, зокрема Аляску. Також США робили кілька спроб отримати острів Гренландія від Королівства Данія. У федеральному уряді США у 1867, 1910, 1946, 1955, 2019, 2025 та 2026 роках відбувалися помітні внутрішні дискусії щодо придбання Гренландії, і за придбання виступали, серед інших, державні секретарі США Вільям Г. Сьюорд та Джеймс Ф. Бірнс, приватно віцепрезидент Нельсон Рокфеллер та публічно президент Дональд Трамп. Після Другої світової війни Сполучені Штати таємно запропонували купити Гренландію. У 2019 році президент США Дональд Трамп назвав свій намір придбати цю установчу країну «по суті угодою з нерухомістю», змінивши її назву після переобрання у 2024 році в рамках . З моменту вступу на посаду у 2025 році Трамп погрожував вторгненням або анексією Гренландії — діями, які порушували б міжнародне право — незважаючи на послідовну відмову з боку , який неодноразово заявляв, що майбутнє Гренландії — це його власне рішення та відповідальність.
Хоча Гренландія є автономною установчою країною у складі Королівства Данія, гренландська та данська влада публічно заявили про право Гренландії на самовизначення та про те, що Гренландія «не продається». 85% гренландців виступають проти ідеї американського захоплення, а багато данців вважають історичні зв'язки з Гренландією невід'ємною частиною данської національної ідентичності.
Сполучені Штати давно вважають Гренландію життєво важливою для національної безпеки. На початку ХХ століття у військових планах Гренландія була включена поряд з французькими островами Карибського басейну, Нідерландськими Антильськими островами та частинами сучасної Канади для превентивного захоплення та укріплення у разі загрози нападу на США. Під час Другої світової війни США застосували свою доктрину Монро та окупували Гренландію, щоб запобігти використанню Німеччиною після німецької окупації Данії. Американські військові залишилися в Гренландії після війни, і до 1948 року Данія відмовилася від спроб переконати США піти. Наступного року обидві країни стали членами військового альянсу НАТО. Договір 1951 року надав США значну роль в обороні Гренландії, і приблизно в 1953 році розпочалося будівництво військової бази Туле, нині відомої як космічна база Пітуффік, розташованої на північному заході Гренландії. Хоча американські військові часто беруть участь у у водах Гренландії, прем'єр-міністр Данії та комісар ЄС з питань оборони заявили, що анексія Гренландії США фактично покладе край Північноатлантичному договору (НАТО).
Захист незалежності Гренландії
Політичний статус Закон про самоврядування Гренландії, Розділ 8, Доступ Гренландії до незалежності 21.-(1) Рішення про незалежність Гренландії приймається народом Гренландії. (2) У разі прийняття такого рішення відповідно до підпункту 1, між урядом та Наалаккерсуйсутом розпочинаються переговори з метою забезпечення незалежності Гренландії. (3) Угода між Наалаккерсуйсут та урядом щодо здійснення незалежності Гренландії має бути укладена за згодою Інатсісартуту та схвалена референдумом у Гренландії. Будь-яка угода також має бути укладена за згодою парламенту Данії. (4) Незалежність Гренландії означає, що Гренландія отримує суверенітет над Гренландією. Lov om Grønlands Selvstyre, 12 червня 2009 р. https://www.retsinformation.dk/eli/lta/2009/473
Гренландія є автономною територією у складі Королівства Данія. У 1953 році Данія офіційно додала до королівства територію, яка тоді була її колонією. має повноваження щодо внутрішніх справ Гренландії, таких як економіка, соціальні послуги та інфраструктура, тоді як Данія відповідає за зовнішні справи, оборону, громадянство, валюту та монетарну політику острова. Верховний суд Данії є апеляційною інстанцією останньої інстанції.
Згідно з данським законодавством, незалежність Гренландії можлива в будь-який час на основі Закону про самоврядування 2009 року після референдуму в Гренландії та схвалення Фолькетингом. Інші ставлять це під сумнів, стверджуючи, що потрібна поправка до Конституції Данії. Данія має суверенітет над Гренландією; приватної власності на землю не існує. Будь-яка угода, яка б дозволила незалежність, передасть суверенітет від Данії. Через свій статус колишньої колонії деякі коментатори стверджують, що згідно з міжнародним правом Гренландія, окремо від закону 2009 року, має право на самовизначення і може односторонньо проголосити незалежність.
Позиція уряду Данії полягає в тому, що Гренландія має самостійно вирішувати своє майбутнє, і що Данія поважатиме гренландський референдум щодо незалежності. Уряд Данії неохоче погодився у 2017 році фінансувати два нові аеропорти, замінивши потенційних китайських інвесторів, хоча інвестиції, яких прагне острів, розглядаються як підготовка до незалежності. Гренландія надає Данії певну роль в Арктиці; вона є членом Арктичної ради і, як одна з п'яти арктичних прибережних держав, підписала .
Ісландський вчений Гудмундур Альфредссон заявив, що острів повинен розглядати Данію як одного з кількох конкурентів, і що Сполучені Штати або Канада можуть надати більше фінансування. Расмус Леандер Нільсен з Університету Гренландії сказав, що гренландці з 1980-х років обговорюють створення угоди про вільну асоціацію (COFA) з Данією після здобуття незалежності, і що деякі пропонували замість цього COFA зі Сполученими Штатами. Кілька країн Тихого океану з населенням, подібним за розміром до Гренландії, мають COFA; нинішній міністр закордонних справ Гренландії Мінінгуак Клейст відвідав Острови Кука, пов'язані з Новою Зеландією, у 2006 році.
Захист
Гренландія не має власних збройних сил. Як територія Данії, данські збройні сили відповідають за оборону Гренландії, а острів знаходиться в зоні контролю військового альянсу НАТО. Об'єднане арктичне командування – це данський військовий підрозділ, відповідальний за Гренландію. У 2020 році Арктичне командування Данії мало чотири кораблі, чотири гелікоптери, один морський патрульний літак та шість команд на собачих упряжках для патрулювання острова. Данські збройні сили мають особовий склад, що базується в Нууку, Кангерлуссуаку, Данеборзі, Стейшн Норд, Местерсвігу, Ґреннедалі, а також загін зв'язку на авіабазі Туле. Через Гренландію вона є однією з небагатьох країн, які мають в штаб-квартирі STRATCOM на авіабазі Оффутт, штат Небраска. У 2019 році Данія оголосила, що витратить ще 1,5 мільярда крон для моніторингу Гренландії. Данія у грудні 2024 року оголосила про плани нарощування своєї військової присутності в Гренландії за рахунок збільшення персоналу, патрульних кораблів, далекобійних безпілотників та модернізації аеропорту для обслуговування данських винищувачів F-35. Це сталося після вимог Америки щодо збільшення оборонних витрат Данії, зокрема з боку першої адміністрації Трампа.
Алекс Грей, керівник апарату Ради національної безпеки США за часів першої адміністрації Трампа, сказав, що данці «розуміють, що вони не мають можливості захищати Гренландію після здобуття незалежності». Чисельність діючих збройних сил Данії менша, ніж у поліцейському департаменті Нью-Йорка. Сполучені Штати «взяли на себе юридичне зобов'язання захищатися від будь-якого нападу» на Гренландію в договорі з Данією 1951 року. Там є бази з часів Другої світової війни. Угода про оборону Гренландії 1951 року дозволяла Сполученим Штатам зберігати свої військові бази в Гренландії та створювати нові бази або «оборони», якщо НАТО вважатиме це за необхідне. Американські військові не повинні були порушувати суверенітет Данії в Гренландії, але договір надавав Сполученим Штатам постійну юрисдикцію над оборонними районами Туле, Сондрестром і Нарсарсуак, і американські війська могли вільно використовувати їх та переміщатися між ними. Станом на 2025 рік єдиною військовою базою США в Гренландії є космічна база Пітуффік (раніше авіабаза Туле). Угода Ігалікська 2004 року зазначала, що США повинні інформувати Данію та Гренландію про будь-які запропоновані зміни. Таким чином, США не можуть збільшити свою військову присутність без згоди Данії та Гренландії.
Уряди Гренландії заявили, що вони прагнутимуть вступити до НАТО, якщо Гренландія стане незалежною країною, та вітають збільшення інтересу та інвестицій Сполучених Штатів, якщо це поважатиме суверенітет та право Гренландії на самовизначення.
Економіка
Станом на 2021 рік річний ВВП Гренландії становив 3 мільярди доларів, що становить 0,007% від ВВП США. За оцінками, до 2040 року чисельність населення працездатного віку скоротиться на 16%. Станом на 2017 рік Данія є найбільшим торговельним партнером Гренландії, отримуючи 55% експорту острова та забезпечуючи 63% імпорту. Станом на 2023 рік вона субсидує Гренландію на суму 5,6 млрд крон щорічно, що на 3,6 млрд крон більше, ніж у 2009 році. Найбільшою приватною галуззю промисловості острова є рибальство. Острів займає площу 2 166 086 км2 і має величезні природні ресурси, включаючи уран, рідкісні мінерали та приблизно 50 млрд барелів нафти і газу на шельфі. Однак у Гренландії є лише одна діюча шахта і мало інфраструктури; вона має один комерційний міжнародний аеропорт, а 17 міст не з'єднані дорогами. Один мешканець повідомив, що для перельоту з Нуука до Какортка, що знаходиться за 280 миль (450 км), потрібно два літаки протягом двох днів, і це дорожче, ніж переліт до Копенгагена.
Сорок три відсотки гренландців працюють на уряд, порівняно з 15% у Сполучених Штатах. Дохід на душу населення на острові є найнижчим в Арктиці, окрім Росії, і становить менше третини від доходу американського штату Аляска, проте тривалість життя корінних жителів Аляски надзвичайно низька – 68 років, що набагато нижче, ніж у корінних гренландців у Гренландії, що свідчить про те, що багатство, отримане завдяки контрактам на видобуток корисних копалин та оборону на Алясці, не дійшло до корінного населення Аляски. Данські інвестори мають незначну присутність у Гренландії, хоча п'ята частина гренландців проживає в Данії. Данія відмовилася від контролю над сировиною на користь острова, тому мало цікавиться його ресурсами. На острові знаходиться одне з найбільших у світі родовищ неодиму поблизу Нарсака, але інуїти не мають історії видобутку корисних копалин, тому знадобляться сторонні працівники. Інуїти Атакатгііт перемогли на загальних виборах у Гренландії 2021 року з екологічною платформою, що виступала проти розробки родовища та припинення розвідки вуглеводнів та урану. Заборона також поширюється на будь-які корисні копалини з певною кількістю металу, блокуючи розвідку неуранових корисних копалин з 2009 року. Заборона мала геополітичний резонанс: забудовник Кванеф'єльда - поблизу Нарсака - австралійська фірма, тепер відома як Energy Transition Minerals, вважала китайську державну компанію своїм найбільшим акціонером.
Хоча гренландські чиновники звернулися до десятків канадських та австралійських гірничодобувних компаній, багато хто вагається. Суперечка щодо Кванеф'єльда може відлякати американських інвесторів, яких уряд також вітає. на острові є лише дві діючі шахти: одна для видобутку золота, яка вводиться в експлуатацію, та одна, що належить Lumina Sustainable Materials, для видобутку анортозиту. Рубіновий рудник закрився у 2024 році після банкрутства. Хав'єр Блас з Bloomberg писав у 2025 році, що «гіпербола навколо Гренландії та сировинних товарів має 50-річну історію», зазначаючи, що Гренландія ніколи не виробляла нафту, а спроба видобутку залізної руди закінчилася банкрутством. Більшість можливих родовищ корисних копалин знаходяться на північ від Полярного кола; ті, що на південь від кола, здебільшого невеликі, за винятком Танбріз. Сполучені Штати імпортували лише на 190 доларів мільйонів у рідкісноземельних металах; якщо ціни зростуть, їх можна буде легше отримати з американських та інших родовищ, ніж з Гренландії. Блас закликав Сполучені Штати зосередитися на африканському мідному поясі та інших місцях, оскільки це важливіше.
Американські цілі придбання