«Арфами, арфами…» — ліричний вірш українського поета Павла Тичини, входить до збірки «Сонячні кларнети». Входить до шкільної програми за 11 клас.
Історія створення Вірш «Арфами, арфами…» написаний Тичиною роком пізніше вірша «Гаї шумлять». Ці вірші пов'язані спільним задумом, і деякі дослідники розглядають їх цілісно як диптих. Дослідники описують ці твори Тичини як «якісний стрибок, який відбувся […] в 1913—1914 роках» та «апогей таланту молодого Тичини довоєнної пори».
Тичина написав вірш «Арфами, арфами…» під час розквіту, як здавалося, свого щасливого взаємного кохання з Полею Коновал, донькою українського письменника Івана Коновала. Юний семінарист Павло Тичина 1913 року покохав духовно близьку йому дівчину, яка любила поезію й музику. З цим коханням були пов'язані десятки віршів Тичини 1913—1915 років. Те, що пізніше Поля розлюбила Тичину, стало для поета травмою на все життя.
Тема Провідними мотивами вірша є весна, краса природи, передчуття бою, кохання. Вірш возвеличує весну як символ краси, змін і життя, оспівує кохання, він наповнений передчуттям великих, чудових змін життя, оптимізму перед майбутніми тривогами й випробуваннями. Весна уособлена молодою дівчиною.
Художні особливості Це модерністський вірш, який поєднує стилістичні тенденції символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму. Вірш написаний своєрідним тичинівським ритмізованим віршуванням. Римування своєрідне, ледь простежуване. У вірші багато асонансів й алітерацій. Ритм складний, утворений переплетінням дво- і трискладових стоп за схемою: дактиль — хорей — анапест — дактиль — анапест. Це надає віршу розкутого, мелодійного звучання, «з переливами» (використовуючи фразу з вірша). Перший рядок кожної строфи починається повтором: «Арфами, арфами…», «Думами, думами», «Стану я, гляну я», «Любая, милая». Деякі дослідники вбачають у ритміці цих рядків подібність до звуку арфи, проводячи таким чином аналогію з назвою вірша. У наступних рядках кожної строфи музичний ритм пришвидшується.
У вірші Тичина використовує такий незвичний для поезії художній засіб, як антитезу: «сміх буде, плач буде…». Вірш містить неологізми: ніжнотонний, самодзвонний. Останній, можливо, виник під впливом слова «тиходзвонний» у поезії Григорія Чупринки. Фраза «поточки як дзвіночки» перегукується з іншим віршем Тичини «Хор лісових дзвіночків», який теж увійшов до збірки «Сонячні кларнети». Вірш «Арфами, арфами...» має подібності до вірша Миколи Вороного «Блакитна Панна» (1912). Окрім загальної теми й зображення весни в образі дівчини, це ще подібні за ритмикою сегменти (як-от “попелястих, пелехатих” у Вороного і “золотими, голосними” у Тичини), а також рима весна — запашна, на яку звертав увагу ще О. Білецький.
Втім дослідники відзначають, що у своєму вірші Тичина розвинув знахідки Чупринки й Вороного, довів їх до філігранності, «очистив від зайвих красивостей» і перевершив попередників своїм шедевром. Л. Новиченко описує цей вірш як «псалом весні», Г. Сидоренко звертає увагу на його «фольклорність», Н. Костенко — на «унікальність словоспіву», «рідкісну музикальність, ясну природну мелодійність».
Примітки