Джейн Рідлі (; , Нортамберленд, Англія) — англійська історикиня, біографка, авторка та телеведуча, професорка сучасної історії Бакінгемського університету.

Ушанована премією Даффа Купера 2002 року за біографічну книгу «Архітектор і його дружина» про її прадідуся Едвіна Лаченса.

Ранні роки Народилася в Нортамберленді на північному сході Англії 15 травня 1953 року. Старша донька колишнього міністра консервативного уряду Ніколаса Рідлі (1929—1993) та онука Метью, 3-го віконта Рідлі, від його шлюбу з Урсулою Лаченс. Її батько одружився з Клейр Кемпбелл (1927—2015), дочкою Алістера, 4-го барона Стратедена і Кемпбелла. У них було три дочкиPatrick Cosgrave, 'Ridley, Nicholas, Baron Ridley of Liddesdale (1929—1993)', in Oxford Dictionary of National Biography (Oxford University Press, 2004); online edition, accessed 6 March 2014 (subscription site). Її прабабуся леді Емілі Булвер-Літтон (1874—1964), яка засмутила своїх батьків, одружившись із архітектором Едвіном Лаченсом, була дочкою графа Літтона, віцекороля Індії у 1870-х рокахMichael Barker, Sir Edwin Lutyens (2005), pp. 12–13. Його батьками були письменники Едуард і Розіна Булвер-Літтон. Серед її двоюрідних братів і сестер є економіст сер Адам РідліL. G. Pine, The New Extinct Peerage 1884—1971: Containing Extinct, Abeyant, Dormant and Suspended Peerages with Genealogies and Arms (London: Heraldry Today, 1972), p. 16.

Навчалася в школі Cranborne Chase School, незалежній школі-інтернаті для дівчаток, яку згодом закрили. Вона розташовувалася в замку Нью-Вардор, поблизу села Тісбері в графстві Вілтшир. У коледжі Сент-Гью в Оксфорді здобула стипендію з історії. 1974 року здобула диплом з відзнакою. До 1978 року була аспіранткою в коледжі Наффілд, а 1985 року захистила докторську дисертацію на тему «Лідерство та управління в Консервативній партії в парламенті у 1906—1914 роках»Professor Jane Ridley at buckingham.ac.uk, accessed 6 March 2014.

Кар'єра 1979 року влаштувалася викладачкою історії в Бакінгемський університет, де 1994 року її підвищили до старшої викладачки, 2002 року — до доцента, а наступного — до старшої викладачки, відповідальної за дисципліну студентів, а 2007 року — до професора. З 1996 року працювала старшою викладачкою і викладала історію у Бакінгемському університеті, де також відповідала за магістерську програму з біографії з моменту її заснування у 1996 році. Це була перша подібна програма для аспірантів.

Першою книгою Рідлі була «Листи Едвіна Лаченса» (1985), збірка листів її прадідуся, редагована спільно з її матір'ю, Клейр ПерсіAndrew Hopkins, Gavin Stamp, Lutyens Abroad: The Work of Sir Edwin Lutyens Outside the British Isles (The British Academy, 2002, ISBN), p. 183: «Jane Ridley is Senior Lecturer in history at Buckingham University and a great-granddaughter of Lutyens. She published The Letters of Edwin Lutyens (1985), which she co-edited with her mother Clayre Percy…». Вона поєднала соціальну історію зі своїм улюбленим видом спорту — полюванням на лисиць — і написала книгу «Полювання на лисиць: історія» (1990), яка починається словами «Полювання на лисиць не є строго необхідним»Andrew Linzey, Why Animal Suffering Matters: Philosophy, Theology, and Practical Ethics (Oxford University Press, 2009, ISBN), p. 94: "Jane Ridley, herself a hunter, in her notable social history titled Fox Hunting, begins her first page with the words «Fox hunting isn't strictly necessary.».

1995 року вийшла книга Рідлі «Молодий Дізраелі», присвячена раннім рокам Бенджаміна Дізраелі. Вона заперечує, що його слід вважати батьком консерватизму однієї нації, пишучи, що «Дізраелі не вживав цього виразу і не прагнув створити безкласове суспільство… Легенду про Дізраелі створила значною мірою Консервативна партія, якій потрібен був герой, на якого можна було б покласти свої ідеї про те, як зробити партію вибраною в умовах демократії».

Біографія її прадідуся Едвіна Лаченса «Архітектор і його дружина» ушанована премією Даффа Купера 2002 року.

2008 року Рідлі отримала стипендію Леверхулма для роботи над біографією короля Едуарда VII, яка 2012 року вийшла друком під назвою «Берті: життя Едуарда VII». Рецензуючи цю роботу для журналу «The Spectator», Ендрю Норман Вілсон назвав її «глибоко ерудиційною і надзвичайно цікавою для читання» і висловив думку, що «після цієї нешанобливої нової біографії Едуарда VII королівські біографії вже ніколи не будуть такими, як раніше».

Особисте життя 1986 року одружилася зі Стівеном Френсісом Томасом, письменником, молодшим сином сера Вільяма Купера Томаса. У них двоє синів.

Рідлі є членкою комітету Лондонської бібліотеки і живе в Дорсет-сквер, Мерілебон.

Основні публікації

The letters of Edwin Lutyens to his wife Lady Emily, ed. with Clayre Percy (Collins, 1985) Fox Hunting: a history (Collins, 1990) The Letters of Arthur Balfour and Lady Elcho, ed. with Clayre Percy (Hamish Hamilton, 1992) The Young Disraeli (London: Sinclair-Stevenson, 1995) The Architect and his Wife: a life of Edwin Lutyens (Chatto & Windus, 2002) Bertie: A Life of Edward VII (London: Chatto & Windus, 2012) The Heir Apparent: A Life of Edward VII, the Playboy Prince (New York: Random House, 2012) Queen Victoria: a short life (Penguin, 2014) Contributions to the Oxford Dictionary of National Biography George V: Never a Dull Moment (Vintage Publishing, 2021)

Ушанування

Премія Даффа Купера, 2002Past Winners at theduffcooperprize.org, accessed 6 March 2014 Членка Королівського літературного товариства, 2007

Примітки

Посилання