Доктрина фортеці, також відома як закон фортеці або закон про захист житла () — це правова доктрина, яка визначає місце проживання особи або будь-яке законно зайняте місце (наприклад, автомобіль або житловий будинок) як простір, у межах якого ця особа має правовий захист та імунітети, що за певних обставин, дозволяють їй застосовувати силу (аж до смертельної включно) для захисту від зловмисника, без притягнення до юридичної відповідальності за наслідки застосованої сили. Цей термін найчастіше використовується у Сполучених Штатах, хоча подібні принципи у тій чи іншій формі існують і в законодавстві багатьох інших країн.

Залежно від місця, особа має обов'язок відступити (), щоб уникнути насильства, якщо вона має розумні можливості це зробити. Доктрина Фортеці пом'якшує правила цього обов'язку, коли на особу скоєно напад у власному будинку. Застосування смертельної сили може бути виправдано, обвинуваченню важче довести провину (), а також, може бути застосований позитивний захист () від кримінальної відповідальності за вбивство у випадках, «коли суб'єкт обґрунтовано побоюється неминучої загрози смерті або тяжкої тілесної шкоди для себе чи для іншої особи». Водночас доктрина фортеці не є чітко визначеним законом, який можна безпосередньо «застосувати», а радше сукупністю правових принципів, що в тій чи іншій формі інтегруються до законодавства або судової практики багатьох юрисдикцій. При цьому дія доктрини не завжди надає цивільний імунітет, зокрема від позовів про помилкове вбивство, які мають набагато менший тягар доказу ().

Виправдане вбивство () — це юридично невинне позбавлення життя, вчинене в межах самооборони. Виправдане вбивство, яке відбувається вдома, з юридичного погляду відрізняється від доктрини фортеці, оскільки сам факт незаконного проникнення до власності — а іноді й суб'єктивна відчуття страху — є достатнім для застосування доктрини. [ <span title="The cited source does not support the claim that trespassing is enough to invoke castle doctrine nor does it support a legal basis in subjective fear (September 2023)">потрібне посилання</span> ] згідно з якою тягар доказу фактичних обставин є значно менш обтяжливий, ніж у випадку обґрунтування вбивства як самооборони. Водночас наявність у законодавстві положення (про виправдане вбивство в самообороні, що стосується захисту власного житла) не означає впровадження доктрини фортеці, яка б захищала майно та звільняла від обов'язку відступати. Застосування цього правового принципу у Сполучених Штатах було суперечливим у низці справ, у яких на нього посилалися, зокрема у випадках загибелі японського студента за обміном Йосіхіро Хатторі та шотландського бізнесмена Ендрю де Вріса.

Історія Юридична концепція недоторканності житла відома в західній цивілізації ще з часів Римської республіки.Numa Denis Fustel de Coulanges, The Ancient City, 50. «To enter this house with any malevolent intention was a sacrilege. The domicile was inviolable.» В англійському загальному праві () цей термін походить від вислову «дім англійця — його фортеця» (справа Семейн). Ця концепція була закріплена в англійському праві юристом XVII століття сером Едвардом Коуком у його праці «Інститути права Англії» 1628 року:Термін «фортеця» був визначений у 1763 році прем'єр-міністром Вільямом Піттом, 1-м графом Чатемом: «Найбідніша людина у своєму домі може кинути виклик усім силам корони. Будинок може бути крихким — дах може хитатися — вітер може продувати крізь нього — буря може вдертися — дощ може потрапляти всередину — але король Англії не може увійти».

Англійське загальне право прийшло разом з колоністами до Нового Світу, де воно стало відомим як доктрина фортеці. Термін використовувався в Англії для позначення абсолютного права людини нікого не впускати до своєї оселі, хоча завжди існували обмеження, наприклад, розширення повноважень судових виконавців щодо входу до помешкань з кінця 20-го століття.

За словами пресвітеріанського священника та біблійного коментатора XVIII століття Метью Генрі, заборона вбивства, що міститься у Старому Завіті⁣, містить виняток для законної самооборони. Наприклад, захисник житла, який вдарив і вбив крадія, спійманого на місці злочину вночі, не вважався винним у кровопролитті. «Якщо крадія спіймали на проникненні в оселю і його вдарили так, що злодій помер, злодій не винен кров'ю оборонцю дому; але якщо злодій вижив, він винен кров'ю оборонцю дому і повинен відшкодувати збитки.»Exodus 22:2-3

У ранніх Сполучених Штатах

До XVIII століття багато правових систем штатів США почали позичати англійське загальне право, таке як Закон Парламенту 2-го видання Едварда III (Статут Нортгемптона) та 5-го видання Річарда II (Закон про насильницьке проникнення 1381 року), ці закони діяли ще з 1381 року і накладали кримінальні санкції, метою яких було зменшити вдавання до самосуду.Dickinson v. Maguire, 9 Cal. 46, The Chief Justice of California during the ruling was David S. Terry, who ironically, was later killed by order of Associate Supreme Court Justice Field under the guise of self-defense.Daluiso v. Boone, 71 Cal.2d 484 for English common law history Це означало, що особа, якій загрожує небезпека, мусила відступити, коли у конфлікті була залучена власність, і розв'язувати питання цивільним шляхом, а не вдаючись до насильства.

Як тоді, так і зараз, є англійські політики, які виступають за повернення самосуду натомість державної допомоги. Вільям Блекстоун у книзі 4, розділі 16Blackstone's Commentaries — Book the Fourth — Chapter the Sixteenth: Of Offenses Against the Habitations of Individuals своїх «Коментарів до законів Англії»Some doctrines would be hotly debated as law as applied in the young post-revolution United States. Example: «That the King can do no wrong, is a necessary and fundamental principle of the English constitution.»проголошує, що закони «залишають йому (мешканцю) природне право вбити агресора (грабіжника)», і далі узагальнює це такими словами:Не лише вважалося, що доктрина виправдовує захист від сусідів та злочинців, а й від будь-яких представників Корони, які намагалися увійти без належного ордеру. Заборони, передбачені Четвертою поправкою до Конституції Сполучених Штатів, мають спільне походження з сучасними законами про доктрину фортеці.

У 1841 році було прийнято Закон про пріоритетне право (), який передбачав «виділення доходів від продажу державних земель… та надання „пріоритетних прав“ окремим особам», які вже проживали на федеральних землях (зазвичай їх називають «сквотерами» ()). У той самий період по всій території США виникали клуби претензій () що популяризували пильність та доктрину фортеці (поселенці діяли самостійно і пильно захищали свої земельні претензії, стежили за порушниками, щоб ніхто не захопив їхню землю без офіційного дозволу). Це збігалося з культурою явної долі, яка призвела до експансії на захід та війн з індіанцями, остання з яких завершилася у 1920-х роках.

Під час освоєння американського Заходу На американському кордоні доктрина про обов'язок відступити поширювалася за межі житла. Вона стверджувала, що людина, яка потрапила у сутичку, яку вона не спровокувала, не зобов'язана тікати від нападника, а має право вільно стояти на своєму та захищатися. Суддя Верховного суду штату писав у 1877 році:Американський історик Дикого Заходу Річард М. Браун писав, що за таких обставин втеча для чоловіка у межах американського Заходу була б боягузтвом та «непо-американською» поведінкою. Легендарний стоматолог і гравець Док Голлідей успішно використав цей захист, коли вистрілив у Біллі Аллена, коли той заходив до салуну (бар на Дикому Заході). Голлідей був винен Аллену 5 доларів ($170 у 2024 році), які Аллен вимагав сплатити, і погрожував Голлідею. Хоча Аллен на той час був беззбройний, Голлідей отримав повідомлення про те, що Аллен був озброєний і шукав його раніше того ж дня. Під час наступного судового розгляду Голлідей стверджував, що він діяв у межах своїх прав, і присяжні погодилися. Його було виправдано 28 березня 1885 року.

У Стародавньому Китаї У Стародавньому Китаї існували різні версії доктрини фортеці. За словами юриста династії Хань Чжен Чжуном, дія цієї доктрини поширювалася не лише на житлові будинки, а й на кімнати та інші (навіть дуже примітивні) місця проживання, транспортні засоби (наприклад, вози), а також кораблі. «Не є злочином негайно напасти та вбити того, хто без підстав увійшов до чужої кімнати або житла, транспортного засобу чи корабля з наміром учинити злочин». (кит.: 若今時無故入人室宅廬舍，上人車船，牽引人欲犯法者，其時格殺之，無罪). За часів династії Цінь законодавство ще більше розширило захист житла, поширивши його навіть на випадки нічного вторгнення з боку поліції або посадових осіб. Відповідно до Закону про арешти (): «Поліції забороняється входити в чужу кімнату чи житло вночі з метою проведення арешту, якщо поліція порушує цей закон і отримує тілесні ушкодження від (тих, хто перебуває в) кімнаті, поліція буде розглядатися як особа, яка проникає в чужу кімнату без причини» (). У пізній період династії Хань було прийнято найрадикальніше тлумачення цієї доктрини, була запроваджена найрадикальніша її інтерпретація: мешканцям дозволялося нападати й убивати будь-кого, включно з поліцією та іншими державними службовцями, хто входив до житла вночі, незалежно від причини вторгнення.

Пізніші династії, такі як Тан, Мін і Цін, зберегли цю доктрину, але лише для нічного часу, і лише на користь власника житла: це означало дозвіл для власника будинку нападати та вбивати порушників вночі, не будучи винним у злочині, без пред'явлення звинувачень чи необхідності доводити свою правоту в суді. Наприклад, Кодекс династії Тан зазначає, що «Якщо хтось без причини вночі входить до чужого дому, його карають сорока ударами батогом. Якщо господар дому вб'є порушника, жодних обвинувачень не висувається» (). У Великому кодексі Мін (大明律) сказано: «Будь-хто, хто без причини вночі входить усередину чужого дому, карається вісімдесятьма ударами палицею. Якщо господар дому вб'є порушника, справа не розглядається». ().

Китайська версія доктрини фортеці, ймовірно, відображає поширене в тогочасному суспільстві уявлення, яке було сформульоване в численних історичних поемах і літературних творах: будь-хто, хто входить до цивільного житла вночі, презюмується або ґвалтівником, або злодієм/грабіжником ().

Поточна позиція

Сьогодні кримінальні та цивільні закони більшості штатів США щодо насильницького проникнення забороняють застосування сили з метою повернення володіння земельною власністю.1 Harper and James, op.cit. supra, at § 3.15, p. 258; Prosser, Law of Torts (3d ed. 1964) § 23, p. 125. See e.g., Mason v. Hawes (1884) 52 Conn. 12, 16 [52 Am.Rep. 552]; McIntyre v. Murphy (1908) 153 Mich. 342, 346—347 [116 N.W. 1003, 1004—1005, 15 Ann.Cas. 802]; Lobdell v. Keene (1901) 85 Minn. 90, 101 [88 N.W. 426, 430]; Strauel v. Lubeley (1915) 186 Mo.App. 638, 643—644 [172 S.W. 434, 435—436]; Mosseller v. Deaver (1890) 106 N.C. 494, 496—498 [11 S.E. 529, 530, 8 L.R.A. 537, 19 Am.St.Rep. 540]; Weatherly v. Manatt (1919) 72 Okla. 138, 139—140 [179 P. 470, 471]; Walgreen Co. v. Walton (1932) 16 Tenn.App. 213, 229 [64 S.W.2d 44, 53]; Ray v. Dyer (Tex.Civ.App. 1929) 20 S.W.2d 328, 330; Buchanan v. Crites (1944) 106 Utah 428, 436 [150 [71 Cal.2d 493] P.2d 100, 103]. See also Whitney v. Brown (1907) 75 Kan. 678, 681—683 [90 P. 277, 278, 11 L.R.A. N.S. 468, 12 Ann.Cas. 768]; Rest.2d Torts, § 185, com. a. See Daluiso v. Boone, 71 Cal.2d 484 Доктрина Фортеці найбільш є позитивним захистом () для осіб, яким неминуче висунуто обвинувачення у кримінальному вбивстві, а не дозвіл чи привід для його вчинення, оскільки вбивство загалом є протиправним. Лише меншість штатів дозволяє особам, які мають право на негайне володіння землею, застосовувати розумну силу для відновлення такого володіння, причому Техас є єдиним штатом, де закон допускає застосування смертельної сили з метою повернення володіння землею або майном.Tex. Penal Code § 9.42 (1994).