«Вовк і Кіт» — байка українського письменника Леоніда Глібова, написана у 1853 році. Вперше опублікована у газеті «Чернігівські губернські відомості» (1853, ч. 8), згодом передрукована в журналі «Основа» (1861, випуск 4).

Вільний переклад однойменної байки Івана Крилова 1830 року ().

Сюжет Сюжет байки має антикріпосницьку спрямованість, присвячений зображенню суперечностей між українськими селянами і поміщиками. Розповідає про Вовка, який тікає від мисливців і просить Кота підказати, хто в селі може його переховати. Кіт нагадує Вовкові про всі його злочини (вкрадене теля, барана, поросятко), пояснюючи, що через його погані вчинки ніхто його рятувати не захоче, і повчаючи, що потрібно жити в злагоді, аби мати підтримку.

Композиція байки Композиція байки будується на діалозі-суперечці. зав'язка: Вовк тікає від мисливців і просить Кота допомогти знайти притулок розвиток дії: Кіт підказує різних господарів, але Вовк згадує, що всім їм дошкуляв і ніхто не захоче рятувати кульмінація: усвідомлення Вовком безвихідності розв'язка: Вовк розуміє, що сам винен, бо не дружив ні з ким мораль: треба жити в злагоді, щоб мати підтримку, а не здобувати ворогів

Проблеми байки Леонід Глібов порушує у байці проблеми уникнення відповідальності за зло, неминучості розплати за вчинки, втрати довіри та самотності, а також неможливості зміни хижацької природи. Байка показує, як хижий, незмінний Вовк, що чинить зло людям, залишається самотнім, бо ніхто не бажає йому добра, на відміну від Кота, який зміг порозумітися з людьми завдяки своїй гнучкості й відсутності зла.

Художні засоби Стиль байки — це класичний, повчальний, але з елементами народного гумору та реалізму, український байкарський стиль, де діють тварини (Вовк, Кіт), що уособлюють людські вади (жадібність, підступність, безвідповідальність), з чіткою мораллю про те, що «що посієш, те й пожнеш», вживаючи діалоги, прислів'я та алегорії.

У байці використано епітети («добріший», «недобрий час»), зменшувально-пестливі слова («Котусю-братику», «ягнятко», «Вовченько», «недоленька»), фразеологізми («видима смерть», «хоч сядь та й плач», «недоленька морочить»), діалог, гіперболу (Вовк, що в усіх поцупив по овечці/теляті/поросятку), алегорію (Вовк — уособлення зла, зрадника; Кіт — уособлення кмітливості та прагматизму, а люди — уособлення спільноти), а також іронію та сатиру для висміювання тих, хто чинить зло, та підкреслення ідеї, що кожному доведеться відповідати за свої вчинки.

Примітки