Я́ків Михайлович Юро́вський (справжнє ім'я та по батькові Янкель Хаїмович , 7 (19) червня 1878, Каїнськ, Томська губернія — 2 серпня 1938, Москва) — російський революціонер, радянський партійний і державний діяч, чекіст. Безпосередній керівник розстрілу останнього російського імператора Миколи II та його сім'ї.

Біографія Народився у місті Каїнську Томської губернії, у великій робітничій єврейській сім'ї, восьмим з десяти дітей. Його батько був склярем, мати — швачка. Юровський навчався у початковій школі річкового району, а з 1890 року – ремеслу. Працював підмайстром у Тобольську, Томську, Катеринодарі, Феодосії, Батумі.

Революційна діяльність До революційної діяльності приєднався 1905 року в Томську. За деякими непрямими даними, спершу брав участь у бойових організаціях Бунда, а потім, за прикладом Свердлова (свого близького друга ), приєднався до більшовиків. Займався поширенням марксистської літератури, а після провалу підпільної друкарні був змушений залишити Росію і осів у Берліні, де разом із усією родиною (дружина Марія Яківна, троє дітей) перейшов у лютеранство .

У 1912 нелегально повернувся в Росію, але був вистежений агентами охоронного відділення і заарештований . Його вислали із Томська за «шкідливу діяльність» із дозволом вибору місця проживання. Так він опинився в Єкатеринбурзі, де завів годинну майстерню і фотографію, причому, як це описував, «перебував на увазі у жандармів і поліції, куди мене часто тягали», і «жандармерія до нього чіплялася», змушуючи його робити фотографії підозрілих осіб та ув'язнених. Проте його майстерня одночасно була явкою більшовиків та лабораторією з виготовлення для них паспортів. 1916 року його призвали на службу фельдшером місцевого госпіталю.

У званні ротного фельдшера залишено при місцевому лазареті. На фронт так і не потрапив . Так Юровський став активним агітатором у солдатській масі і після Лютневої революції продав свою фотомайстерню, а на виручені гроші організував більшовицьку друкарню «Уральський робітник», став членом Ради робітничих та солдатських депутатів, видатним більшовиком та одним із головних керівників революції на Уралі.

Розстріл царської родини

Яків Юровський увійшов в історію як один із головних учасників та керівник розстрілу Миколи II та його родини.

4 липня 1918 року Юровський став комендантом Іпатіївського будинку і за рішенням Уральської ради (Голощокіна і Соловйова зокрема) очолив безпосереднє виконання розстрілу царської сім'ї в ніч із 16 на 17 липня.

Є версія про те, що для здійснення розстрілу Юровський нібито становив спеціальний документ, який включав список команди розстрільників. Однак за результатами історичного дослідження І. Плотнікова можна укласти, що цей документ, свого часу наданий засобам друку колишнім військовополоненим-австрійцем І. П. Мейєром, опублікований в США в 1984 Е. Є. Алфер'євим і, швидше за все, сфабрикований .

21 липня 1920 року Юровський здав коштовності розстріляної царської родини Романових коменданту Московського Кремля П. Малькову .

Наступні роки життя 25 липня 1918 року білі захопили Єкатеринбург, Юровський перебрався до Москви, де став членом колегії Московської ЧК та начальником районної ЧК. Коли більшовики повернулися до Єкатеринбурга, його поставили головою Уральської ГубЧК. Він оселився в багатому особняку Агушевича – майже навпроти розстрільної хати.

У вересні 1918 року Я. М. Юровський разом із В. Кінгісеппом і С. Гілем (шофером В. І. Леніна) брав участь у слідчому експерименті, що відтворює обставини замаху на В. Леніна 30 серпня 1918 року на заводі Міхельсона .

У 1921 році його направили в Гохран завідувати золотим відділом — для «упорядкування й ліквідного стану цінностей, що зберігалися там». Потім Юровський був головою торговельного відділу валютного управління Наркомату закордонних справ, в 1923 спустився на посаду заступника директора заводу «Червоний богатир».

З 1928 року він працював директором Політехнічного музею у Москві.

Смерть Помер у 1938 році від прободіння виразки дванадцятипалої кишки. Кремований. Прах поміщений у колумбарій Донського цвинтаря, але пізніше урну з його прахом прибрали у таємне місце.

Спогади про розстріл царської родини Уже в серпні 1919 року Юровський у Москві зустрівся з істориком М. Покровським і розповів йому про обставини розстрілу царської сім'ї та таємне поховання її останків. Після того, як літературна правка цих спогадів була закінчена, на прохання Покровського документ був надрукований у кількох примірниках під копірку, а одна з копій була передана Юровському для звірки. Наприкінці 1920 року Юровський повернувся до Москви і передав Покровському текст власного оповідання, записаний зі своїх слів, хіба що підтвердивши тим, що у ньому відповідає дійсності. Поряд із цим документом, дві машинописні копії якого зберігаються в ГА РФ у справі «ВЦВК. Справа про сім'ю колишнього царя Миколи Другого. 1918-1919» (Ф. 601. Оп. 2. Д. 27), є також записані з його слів спогади про розстріл царської сім'ї від квітня-травня 1922 і 1 лютого 1934, також знаходяться на зберіганні в державних архівах .

Сім'я

Дружина - Марія Яківна Юровська, член РСДРП з 1917 р. Дочка — Юровська Римма Яківна (1898—1980) — комсомольський діяч, в 1938 році була заарештована і до 1946 відбувала термін у Карагандинському таборі. Син — Юровський Олександр Якович (1904—1986) — контр-адмірал ВМФ. Був заарештований у 1952 році, але після смерті Сталіна звільнений. Син — Юровський Євген Якович (1909—1977) — підполковник, політпрацівник у ВМФ .

Примітки