Деніел Елліс Берлайн (; , Солфорд, Англія – , Торонто, Онтаріо, Канада) — британський і канадський психолог, працював у кількох університетах Канади та США у галузі експериментальної та дослідницької психології. Зокрема, свої дослідження зосереджував на тому, як об'єкти та переживання залежать від допитливості та збудження та як вони впливають на них. На основі своїх експериментальних досліджень розробив так звану психобіологічну теорію переваги художніх стимулів.

Біографія Народився в Солфорді, Великий Манчестер, Англія, 25 квітня 1924 року. Навчався в Манчестерській граматичній школі. 1947 року здобув ступінь бакалавра, а 1949 року - ступінь магістра в Триніті-коледжі в Кембриджі. Потім вступив до Єльського університету і паралельно викладав на повний робочий день у Бруклінському коледжі в Нью-Йорку, й 1951 року здобув ступінь доктора філософії. 1953 року через проблеми з візою виїхав зі США. Працював професором у Шотландії до свого повернення до США у 1957 році.

Нагороди та визнання Отримував стипендії від Королівського товариства Канади, Британського психологічного товариства й інших американських і канадських психологічних асоціацій. Обіймав посаду президента Канадської психологічної асоціації з 1971 по 1972 рік та відділів загальної психології та психології та мистецтв Американської психологічної асоціації з 1973 по 1974 рік. 1974 року був співпрезидентом XVIII Міжнародного конгресу прикладної психології в Монреалі, віцепрезидентом Канадського й Американського відділів Міжамериканського товариства психології та президентом Міжнародної асоціації емпіричної естетики.

Робота

Академічна та викладацька Першою академічною викладацькою посадою Берлайна була посада в Університеті Сент-Ендрюса в Шотландії, коли він ще був студентом Кембриджського університету. Потім працював у Бруклінському коледжі, одночасно навчаючись на докторантурі в Єльському університеті. Після повернення до Великої Британії протягом чотирьох років пропрацював в Абердинському університеті, з 1953 по 1957 рік. Був членом-резидентом Міжнародного центру генетичної епістемології в Женеві, Швейцарія, з 1958 по 1959 рік, а також запрошеним науковцем Національного інституту психічного здоров'я в Мериленді з 1959 по 1960 рік. Працював доцентом у Бостонському університеті до 1962 року, до прийняття на посаду професора психології в Торонтському університеті, де він залишався до своєї смерті у 1976 році. 1965 року заснував Міжнародну асоціацію емпіричної естетики.

Письменство Опублікував сім книг, зокрема: «Конфлікт, збудження та допитливість» (, 1960), «Гумор та його родичі» (, 1972), «Запрошений прокоментувати: книга Б. Ф. Скіннера за межами свободи та гідності» (, 1972) та «Біхевіоризм? Когнітивна теорія? Гуманістична психологія? — До Галла з усіма ними» (, 1974). Він також є автором сотень статей та розділів, як-от «„Інтерес“ як психологічна концепція» (, 1949), стаття, яка, за словами Берлайна, ввела поняття допитливості в психологічну літературу.

Дослідження Берлайна вважають спадкоємцем школи необіхевіоризму Кларка Леонарда Галла. Більшість праць Берлайна зосереджувалися на впливі та реакціях на цікавість і збудження, а не на ідеях як станах буття. Його робота була зосереджена на тому, «чому організми виявляють цікавість і досліджують своє середовище, чому вони шукають знань й інформації». Він вважав, що об'єкти впливають на трьох рівнях: психофізичному, екологічному та колективному. Останній з них був терміном, введеним Берлайном, який намагався описати гедонічні рівні коливань збудження через такі стимули, як новизна, складність, несподіваність, невідповідність, що згодом назвали когнітивною допитливістю. Зрештою, він вважав, що збудження найкраще та найефективніше, коли воно знаходиться на помірному рівні та залежить від складності та новизни об'єкта, що збуджує.

Примітки

Посилання