Замок Сезімбра (), також відомий як Мавританський замок, розташований у парафії Каштелу, у місті та муніципалітеті Сезімбра, округ Сетубал, ПортугаліяFicha na base de dados SIPA.

Середньовічний замок стоїть на панівному місці на скелі з видом на бухту, що утворює природну гавань на півострові Сетубал, між естуаріями річок Тахо та Саду, за кілька кілометрів від мису Еспічел.

Замок Сезімбра класифікується як національна пам'ятка з 1910 рокуFicha na base de dados da DGPC.

Історія

Передісторія Перші сліди людського заселення цієї ділянки узбережжя сягають доісторичних часів, що зумовлено існуванням великих естуаріїв, родючістю землі та великою кількістю риби. В історичні часи бухта Сезімбра слугувала природною стоянкою для мореплавців Середземного моря, фінікійців, греків та карфагенян. Пізніше про римську присутність свідчать археологічні залишки кераміки (зокрема амфор), монет та гробниць, частина з яких знайдені в районі замку.

Після послідовного панування вестготів та мусульман, останні, як вважається, збудували первісне укріплення.

Середньовічний замок Під час християнської Реконкісти Піренейського півострова, після завоювання Лісабона (1147 рік), контроль над цим регіоном неодноразово переходив між мусульманами та християнами. Слабко укріплену фортецю Сезімбри спочатку захопили війська Афонсу Енрікеша 21 лютого 1165 року, який, як вважається, відремонтував та укріпив його оборонні споруди.

Завоювання замку Сілвеша у 1189 році військами короля Саншу I спровокувало мусульманський контрнаступ, який призвів не лише до втрати Сілвеша, а й значної частини регіону Алентежу — аж до лівого берега річки Тахо. Мешканці Сезімбри, стривожені падінням Алкасер-ду-Сал та ослаблені чумою, яка тоді лютувала в королівстві, покинули місто, яке в 1191 році було окуповано та зруйновано військами альмохадського халіфа Якуба аль-Мансура.

Король Саншу I повернув собі це поселення близько 1200 року за допомогою хрестоносців з Північної Європи (тоді їх загалом називали франками), яким він запропонував та надав землі для колонізації. 15 серпня 1201 року король надав поселенню форал (емфітевзис), наказавши відбудувати замок «від самого фундаменту». Цю хартію підтвердив його син і наступник, Афонсу II Португальський.

За часів правління короля Саншу II володіння Сезімбри та її замок були передані лицарям Ордену Сантьяго (19 лютого 1236 року)в особі великого магістра Д. Пайю Переша Корреї. Ченці-воїни активізували заселення, надаючи привілеї рибалкам і створивши тут «couto de homiziados» — притулок для вигнанців. Цей дар Ордену був підтверджений 22 лютого 1255 року Афонсу III Португальським.

За правління короля Дініша мешканцям надали нові привілеї: суверен підтвердив статут і підняв поселення до статусу міста, заснувавши відповідний муніципалітет у 1323 році, а також заснував Повоа-да-Рібейра-де-Сезімбра поруч із портом. Деякі дослідники вважають, що в цей період також було здійснено покращення оборони замку.

Король Афонсу IV і король Фернанду І також підтвердили форал Сезімбри.

Замок почав втрачати значення у XIV столітті. У 1384 році замок служив притулком для Жуана Авісського та його військ під час війни з Кастилією (1383—1385). Під час кризи 1383—1385 років, після зняття облоги Лісабона в 1384 році, Сезімбру епізодично грабували кастильські кораблі,про що писав хроніст Фернан Лопіш. У наступні століття поселення поблизу порту перевершило старе місто за розмірами та значенням, головним чином з часів португальських морських відкриттів, коли тут розвивалися кораблебудування та постачання кораблів. Король Мануел I надав місту Новий форал у 1514 році та звів біля пляжу нову укріплену споруду — Форт Сан-Валентім (також відомий як Форт Марини), оснащений артилерією.

Найважливішим свідченням того періоду щодо замку є «Запис про візитацію», здійснений в 1516 році Жорже де Ленкаштре, тодішнім магістром Ордену Сантьяго, позашлюбним сином короля Жуана II. У ньому зазначається, що головні ворота замку були з «каменю», з «новими та добре відремонтованими» дерев'яними частинами, що відкривалися між двома «міцними та добрими» вежами. Праворуч від них стояла резиденція головного магістрата, що складалася з головним залом, трьох спалень та кухні, збудований над чотирма наземними приміщеннями де були цистерна, а в інших — винний льох, сінник та стайня. Верхній поверх сполучався коридором із донжоном, який на той час починав руйнуватися. Ліворуч стояла ще одна подібна будівля, призначення якої нині невідоме.

Деякі дослідники вважають, що як король Мануел I, так і його наступник, король Жуан III, проживали тут певний час. Жуан III створив нову парафію Рібейра — сучасну парафію Сантьяго.

Від війни за відновлення незалежності до наших днів. Під час війни за відновлення незалежності Португалії середньовічний замок зазнав перебудов, спрямованих на пристосування його структури до нових фортифікаційних методів, продиктованих розвитком артилерії, отримавши трикутні равеліни. Одночасно, новий форт Сантьяго-де-Сезімбра був побудований поруч із пляжем, на залишках зруйнованого форту Сан-Валентім.

В середині XVIII століття землетрус 1755 року завдав серйозної шкоди старому замку, після чого його стратегічне значення було остаточно підірване.

Хоча місто брало участь як у Війні на Піренейському півострові, так і у Ліберальних війнах, немає жодних записів про замок у цей період. Наприкінці XIX століття узбережжя Сезімбри стало об'єктом кількох океанографічних кампаній, організованих королем Португалії Карлушем I. Однак через відсутність сухопутних шляхів сполучення аж до XX століття поселення залишалося відносно ізольованим і вийшло з цього стану лише з розвитком туризму в другій половині XX століття.

Замок класифіковано як національну пам'ятку згідно з декретом, опублікованим 23 червня 1910 року. Лише між 1930-ми та 1940-ми роками державна влада розпочала активні дії з його збереження, здійснивши роботи з укріплення та реставрації під керівництвом Генеральної дирекції будівель і національних пам'яток (DGEMN).

Наразі замок Сезімбра перебуває у відносно хорошому стані збереження.

Характеристики Замок Сезімбра розташований на висоті 240 метрів над рівнем моря та має неправильний, витягнутий план, що простягається з північного сходу на південний захід.

У найпівнічнішій точці розташована середньовічна вежа Алькасаба, приблизно чотирикутної форми, з двома вежами, одна з яких — донжон, також чотирикутної форми, з верхнім поверхом, перекритим кесонним склепінням. На протилежному кінці височіє сторожова вежа, також чотирикутної форми.

Зубчастий мур має чотири бастіони XVII століття (два на півночі та два на півдні) та прорізані дві брами: Порта-ду-Сол (Сонячні ворота) на північному сході та Порта-да-Азойя (Ворота Азойя) на північному заході.

На внутрішньому майданчику збереглися церква Богоматері Замку (збудована в 1160 році та відновлена в 1721 році) та залишки Ратуші поруч з однією з трьох цистерн.

Галерея

Примітки

Посилання Інвентаризація архітектурної спадщини (DGEMN) Португальський інститут археології