Дональд Лінден-Белл (5 квітня 1935 — 6 лютого 2018) — британський астрофізик-теоретик. Він першим визначив, що галактики містять у своїх центрах надмасивні чорні діри, і що такі чорні діри живлять квазари. Лінден-Белл був президентом Королівського астрономічного товариства (1985—1987) і отримав численні наукові нагороди за свою роботу, включно з першою премією Кавлі з астрофізики. Протягом усієї своєї кар'єри він працював у Кембриджському університеті, де був першим директором Інституту астрономії.
Біографія Дональд Лінден-Белл народився в Дуврському замку в Дуврі у графстві Кент, у військовій родині. Він був одним із двох дітей Лахлана Артура Лінден-Белла (1897—1984) та Моніки Роуз Трінг (1906—1994). Його батько, підполковник, воював на Західному фронті та на Близькому Сході під час Першої світової війни й був нагороджений Воєнним хрестом. У нього була сестра Джин Моніка, яка стала відомою викладачкою музики в Канаді.
Дональд Лінден-Белл навчався в , а 1953 року вступив до . Після здобуття відзнаки з математичного трайпосa, Лінден-Белл продовжив навчання в аспірантурі з теоретичної астрономії під керівництвом , завершивши аспірантуру 1960 року. 1 липня 1961 року він одружився з , майбутньою професоркою хімії Кембриджського університету.
У 1962 році Лінден-Белл опублікував роботу разом з та Еланом Сендиджем, у якій обґрунтував, що Чумацький Шлях виник унаслідок динамічного колапсу єдиної великої газової хмари. 1969 року він опублікував теорію, згідно з якою квазари живляться матерією, що акретує на масивні чорні діри. Аналізуючи кількість «мертвих» квазарів, він дійшов висновку, що більшість масивних галактик мають чорні діри в центрах.
Лінден-Белл розробив теорію релаксації системи частинок у змінному потенціальному полі, відому як «бурхлива релаксація» (). Вона має багато застосувань у динамічній астрономії та впливає на орбіти зір у зоряних скупченнях і галактиках. Він також відомий розробкою теорії гравотермальної катастрофи — явища в зоряних скупченнях, що виникає через від'ємну теплоємність гравітаційних систем. Катастрофа відбувається, коли ядро скупчення стискається й нагрівається, передаючи енергію зорям у гало, що зрештою призводить до колапсу ядра.
У 1974 році Лінден-Белл разом з опублікував впливову працю про еволюцію дисків навколо «туманних змінних», які згодом стали відомі як зорі типу T Тельця — рання фаза еволюції зорі. Ця робота передбачила спектральні особливості випромінювання таких дисків, що випромінюють переважно в інфрачервоному діапазоні, де випромінювання дискі домінує над випромінюванням зорі. Надлишкове інфрачервоне випромінювання молодих зір стало одним з основних методів їх ідентифікації в астрономічних оглядах.
1971 року Лінден-Белл став професором астрофізики, а згодом — першим директором Інституту астрономії Кембриджського університету, створеного у 1972 році шляхом об'єднання Інституту теоретичної астрофізики та Кембриджських обсерваторій.
У 1980-х роках він входив до групи астрономів, відомої як «Сім самураїв» (разом із Сандрою Фабер, Девідом Берстайном, , , Роберто Терлевичем і ), які висунули гіпотезу існування Великого атрактора — величезного скупчення матерії на відстані близько 250 мільйонів світлових років, що зумовлює спостережуваний рух усіх сусідніх із нами галактикDennis Overbye, Lonely Hearts of the Cosmos, 1st. ed., p. 410, Harper Collins, 1991.
В останні роки життя його дослідження зосереджувалися переважно на астрофізичних джетах і загальній теорії відносності.
Лінден-Белл помер у своєму домі в Кембриджі 6 лютого 2018 року у віці 82 років. За кілька місяців до смерті він переніс інсульт і так і не відновився повністю. Коментуючи звістку про його смерть, , тодішній президент Королівського астрономічного товариства, відзначив внесок Ліндена-Белла в астрономію, зокрема його «проникливі запитання на наукових зустрічах і щедру підтримку колег».
Відзнаки
Медаль Карла Шварцшильда (1983) Медаль Еддінгтона (1984) Премія Дірка Брауера від Відділу динамічної астрономії Американського астрономічного товариства (1991) Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1993) Медаль Кетрін Брюс (1998) Премія Джона Карті за розвиток науки від Національної академії наук (2000) Лекція Генрі Норріса Рассела (2000) Перша премія Кавлі з астрофізики (2008), спільно з Мартеном Шмідтом Член Норвезької академії наук На його честь названий астероїд 18235 Лінден-Белл
Посилання