Тодд Морган Бімер (24 листопада 1968 — 11 вересня 2001) — американський пасажир на борту рейсу 93 авіакомпанії United Airlines, який був викрадений і розбився в рамках терактів 11 вересня 2001 року. Він був одним із пасажирів, які намагалися повернути контроль над літаком. Під час боротьби літак Boeing 757 втратив керування та врізався в поле в містечку Стонікрік поблизу Шенксвілла, штат Пенсильванія, вбивши всіх на борту, але врятувавши ціль викрадачів та потенційних додаткових жертв.
Біографія Тодд Морган Бімер народився 24 листопада 1968 року у Флінті, штат Мічиган, у родині Девіда Бімера, торгового представника IBM, та Пеггі Джексон Бімер, художниці-муралістки, середньої дитини з трьох дітей і єдиного сина. Бімер та його дві сестри, Мелісса та Мішель, були виховані «з сильною біблійною системою цінностей та трудовою етикою». Родина переїхала до Покіпсі, штат Нью-Йорк, а потім до Вітона, штат Іллінойс, передмістя на захід від Чикаго, де Девід працював у компанії комп'ютерних технологій Amdahl . Evensen, Bruce J. (2009). "Beamer, Todd Morgan". American National Biography. Retrieved May 14, 2014.
Бімер навчався у Християнській гімназії Вітона, де грав у футбол, баскетбол та бейсбол . Він навчався в Академії Вітона, християнській середній школі, з 1983 по 1985 рік, де досяг успіху в тих самих видах спорту. "Passenger: Todd Beamer" . Pittsburgh Post-Gazette. October 28, 2001. На третьому курсі його обрали віце-президентом класу. Після того, як Девіда підвищили до віце-президента штаб-квартири Amdahl у Каліфорнії, родина переїхала, і Бімер провів свій останній рік у середній школі Лос-Гатос, на південний захід від Сан-Хосе, Каліфорнія.
Бімер навчався в Каліфорнійському державному університеті у Фресно, де спеціалізувався на фізичній терапії та грав у бейсбол, сподіваючись стати професійним гравцем, але травми, отримані в автомобільній аварії, зруйнували ці плани. Він повернувся додому в Іллінойс і перевівся до Вітон-коледжу, християнського гуманітарного коледжу. У Вітон-коледжі він спочатку спеціалізувався на медицині, а потім перейшов до бізнесу. Він продовжував грати в бейсбол і на старшому курсі став капітаном баскетбольної команди. Він закінчив навчання в 1991 році.
Під час навчання у Вітон-коледжі він познайомився з Лізою Бросіус, своєю майбутньою дружиною, під час заняття на випускному семінарі. Їхнє перше побачення відбулося 2 листопада 1991 року, 10-ту річницю якої вони планували відсвяткувати на момент його смерті.
Згодом Бімер працював у Wilson Sporting Goods, одночасно навчаючись на вечірніх заняттях в Університеті ДеПола, де в червні 1993 року отримав ступінь магістра ділового адміністрування.
Бімер одружився з Бросіусом 14 травня 1994 року в Пікскіллі, штат Нью-Йорк, і вони переїхали до Плейнсборо, штат Нью-Джерсі, де Бімер почав працювати з корпорацією Oracle, продаючи системні додатки та програмне забезпечення для баз даних як представник польового маркетингу. Протягом кількох місяців Бімера підвищили до менеджера з обслуговування клієнтів. Він залишався на цій посаді аж до своєї смерті.
Бімер і Ліза шість років викладали в недільній школі церкви Princeton Alliance Church і працювали в молодіжному служінні. Бімер також грав у церковній команді з софтболу. Він був палким уболівальником команд Chicago Cubs, Chicago Bulls та Chicago Bears . У 2000 році Бімери переїхали до Кренбері, штат Нью-Джерсі, разом зі своїми двома синами.
Рейс 93
Робота Бімера вимагала від нього подорожей до чотирьох разів на місяць, іноді на цілий тиждень. У 2001 році він заробив п'ятиденну поїздку до Італії з дружиною за те, що був найкращим продавцем. Вони повернулися додому в понеділок, 10 вересня, о 17:00 за східним часом. Хоча Бімер міг би вирушити того ж вечора на ділову зустріч у вівторок до Каліфорнії, він вирішив натомість провести час зі своєю вагітною дружиною, яка мала народити їхню третю дитину наступного січня. Він вирушив з дому о 6:15 наступного ранку, щоб рано вилетіти з Ньюарка до Сан-Франциско та зустрітися з представниками корпорації Sony о 13:00, плануючи повернутися рейсом з вильотом того ж вечора.
Рейс 93 мав вилетіти о 8:00 ранку, але Boeing 757 вилетів лише через 42 хвилини через затримки на злітно-посадковій смузі. Чотири хвилини потому рейс 11 American Airlines врізався в Північну вежу Всесвітнього торгового центру. О 9:03 ранку, через 17 хвилин, коли рейс 175 United Airlines врізався в Південну вежу, рейс 93 набирав крейсерську висоту, прямуючи на захід над Нью-Джерсі та до Пенсильванії . О 9:25 ранку рейс 93 знаходився над східним Огайо, і його пілот по радіо зв'язався з диспетчерами Клівленда, щоб дізнатися про сповіщення, яке відображалося на екрані його комп'ютера в кабіні пілотів: «Остерігайтеся вторгнення в кабіну пілотів». Через три хвилини диспетчери Клівленда почули крики через увімкнений мікрофон кабіни пілотів. Через кілька хвилин викрадачі на чолі з ліванцем Зіядом Джаррахом взяли під контроль літак, вимкнули автопілот і сказали пасажирам: «Продовжуйте сидіти [sic]. У нас на борту бомба». Бімера та інших пасажирів загнали в задню частину літака. Протягом шести хвилин літак змінив курс і прямував до Вашингтона, округ Колумбія
Кілька пасажирів зателефонували близьким, які повідомили їм про два літаки, що врізалися у Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку, а третій — у Пентагон в окрузі Арлінгтон, штат Вірджинія . Бімер спробував зателефонувати за допомогою кредитної картки через телефон, розташований на спинці сидіння літака, але його перенаправили на представника служби підтримки клієнтів, який переключив його на керівника бортового зв'язку GTE Лізу Джефферсон. Агенти ФБР прослуховували їхній дзвінок, і Бімер повідомив Джефферсону, що викрадачі захопили рейс 93, і що один пасажир загинув. Він також заявив, що у двох викрадачів були ножі, а в одного, схоже, була бомба, прив'язана до пояса. Коли викрадачі різко повернули літак на південь, Бімер вигукнув: «Ми падаємо! Ми падаємо!»
Після цього пасажири та екіпаж вирішили діяти. Згідно з повідомленнями про розмови по мобільних телефонах, Бімер разом з Марком Бінгемом, Томом Бернеттом та Джеремі Гліком
Згідно зі звітом Комісії з розслідування подій 11 вересня, після того, як було знайдено диктофон кабіни літака, він виявив звуки стуку та гуркоту об двері кабіни, а також крики та зойки англійською мовою. «Ходімо, спіймаємо їх!» — кричить пасажир. Викрадач кричить: « Аллаху акбар ». Джарра неодноразово кидав літак, щоб збити пасажирів з ніг, але пасажири продовжували атакувати, і о 10:02:17 пасажир чоловічої статі сказав: «Збільш гучність!» Через секунду викрадач сказав: «Стягніть! Стягніть!» О 10:02:33 було чути, як Джарра благав: «Гей! Гей! Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені. Дайте мені». Літак розбився догори дном на порожнє поле в Шенксвіллі, штат Пенсильванія, на швидкості , вбивши всіх на борту. Літак знаходився за 20 хвилин польоту від передбачуваної цілі – Білого дому або будівлі Капітолію США у Вашингтоні, округ Колумбія. За словами віце-президента Діка Чейні, президент Джордж Буш-молодший віддав наказ збити літак, якби він продовжив свій шлях до Вашингтона.
У Бімера залишилися дружина Ліза, їхні сини Девід Бімер та Ендрю Бімер (відомий як «Дрю»), яким на момент смерті Бімера було три та один рік, та їхня дочка Морган, яка народилася лише 9 січня 2002 року. Президент та перша леді Лора Буш були серед тих, хто надіслав листи Морган після її народження. Lash, Cindi (September 11, 2002). "Lisa Beamer: Widow of Flight 93's Todd Beamer" . Pittsburgh Post-Gazette . Retrieved September 12, 2018. У зверненні до спільного засідання Конгресу та американського народу 20 вересня 2001 року, на якому була присутня Ліза Бімер, президент Буш високо оцінив мужність пасажирів United 93, зокрема назвавши Бімера, якого він назвав «винятковою людиною».
У зверненні 8 листопада у Всесвітньому конгрес-центрі в Атланті, штат Джорджія, Буш згадав останні слова Бімера, сказавши: «Деякі з наших найвидатніших моментів були актами мужності, до яких ніхто не міг бути готовий. Але у нас є наказ. Мої співвітчизники, рухаймося вперед!» Він знову використав їх у зверненні до Конгресу про становище країни 2002 року: «Занадто довго наша культура казала: «Якщо це приємно, робіть це». Тепер Америка приймає нову етику та нове кредо: «Рухаймося вперед»»
У жовтні 2001 року було засновано некомерційний фонд для консультування дітей, які постраждали від подій 11 вересня, та тих, хто вижив. Найкращий друг Бімера, Даг Макміллан, звільнився з роботи, щоб стати адміністратором Фонду.
У 2002 році вдова Бімера, Ліза, написала книгу разом зі співавтором Кеном Абрахамом « Давайте рухатися! Звичайні люди, надзвичайна мужність ».
У 2002 році пасажири рейсу 93, включаючи Бімера, були посмертно нагороджені премією Артура Еша за мужність . Schulte, Sarah (September 13, 2011). "9/11 hero Todd Beamer honored by Wheaton Academy". ABC News.
Поштове відділення в Кренбері, штат Нью-Джерсі, було присвячено Бімеру 4 травня 2002 року відповідно до Закону Конгресу, автором якого був конгресмен Раш Д. Холт-молодший. Законопроект був підписаний президентом Джорджем Бушем-молодшим.
У 2003 році Вітон-коледж вшанував Бімера, випускника, відкриттям Центру Тодда М. Бімера, який охоплює Андерсон Коммонс, спортзал випускників Корея та Студентський центр, розташований на нижньому рівні. Того ж року у Федерал-Вей, штат Вашингтон, відкрилася середня школа Тодда Бімера .
У лютому 2010 року місто Фресно, штат Каліфорнія, відкрило парк Тодда Бімера.
У Національному меморіалі 11 вересня Бімеру та іншим пасажирам і екіпажу рейсу 93 увічнено пам'ять біля Південного басейну, на панелі S-68. Візитна картка Oracle з іменем Бімера та його двоколірний наручний годинник Rolex Oyster Perpetual Datejust "Turn-o-Graph", обидва з яких були знайдені пошкодженими на місці катастрофи, виставлені в меморіальному музеї.
10 вересня 2013 року Академія Вітона вшанувала Бімера, відкривши на території Академії присвячену йому меморіальну дошку поруч із меморіальною дошкою колишнього студента, який загинув в Афганістані.
Щоб вшанувати Бімера у 20-ту річницю терактів 11 вересня, випускник Університету ДеПола Ніколас Ган III заснував меморіальну стипендію Тодда М. Бімера, щоб навчати та надихати студентів ДеПола героїчним прикладом Бімера.
У масовій культурі
У телевізійному фільмі 2005 року «Рейс, який дав відсіч», який зображує повстання пасажирів у викраденому літаку United Airlines 93, Тодда Бімера грає Браян Фрайдей. Роль Бімера виконує Бреннан Елліотт у телевізійному фільмі 2006 року «Рейс 93» . Його роль виконав Девід Алан Баше у художньому фільмі 2006 року «Юнайтед 93» . Бімер зображений на двох панелях у випуску №36 (грудень 2001 року) журналу «Дивовижна Людина-павук » (том 2), де він завершує телефонну розмову з Лізою Джефферсон перед тим, як увірватися в кабіну пілотів. У книзі, написаній Дж. Майклом Стражинським та намальованій Джоном Ромітою-молодшим, Людина-павук називає пасажирів рейсу 93 «Звичайними чоловіками. Звичайними жінками. Ті, що відмовляються здаватися». Пісня Ніла Янга «Let's Roll», написана після нападів, є даниною пам'яті Бімера, виконаною з його точки зору. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (September 2023)">потрібне посилання</span> ]
Примітки