Міхал Сокольницький гербу Новина (, 29 вересня 1760 року, Вежея — 24 вересня 1816 року, Варшава) — генерал польської армії, військовий інженер, політик, автор наукових трактатів та винаходів у галузі техніки.
Резюме
Юність і роки навчання Його батьками були Францішек Сокольницький та Уршула, уроджена Поклатецька. Спочатку він виховувався та здобував освіту в абатстві Обра. До 1777 року його навчав вдома французький священник Жан Кур'є, переважно з історії та математики.
З 1777 по 1780 рік він навчався у Лицарській школі у Варшаві. Він присвятив себе вивченню будівництва та фортифікації. Закінчив її у званні лейтенанта.
З 1780 по 1781 рік він проживав при дворі князя Августа Сулковського в Ридзині. Він потоваришував з Юзефом Сулковським, чиїм учителем і репетитором став. Він завершив свій перший інженерний проект — прокопав канал для осушення болотистої місцевості за один зимовий сезон, використовуючи переваги замерзлого ґрунту.
У 1781—1787 роках він подорожував за кордон, ймовірно, для подальшого вдосконалення своєї кваліфікації в галузі польового та цивільного будівництва.
У 1789 році разом із полковником Якубом Ясінським, вже у званні капітана, він заснував Вільнюський інженерний корпус і читав лекції з практичної геометрії та будівництва. Член Асамблеї друзів Урядової КонституціїAdam Skałkowski, Towarzystwo przyjaciół Konstytucji 3 maja, Kórnik, 1930, s. 79..
У 1791 році його було направлено до Саксонії для проведення досліджень у галузі гідрографії та військової інженерії, результати яких він представив у 1792 році у спеціальному звіті Військової комісії, яка нагородила Сокольницького похвалою та підвищенням до підполковника інженерів.
Польсько-російська війна 1792 року У 1792 році він став генерал-квартирмейстером Литовської армії у польсько-російській війні. Він також брав участь у будівництві укріплень, артилерійських позицій, складів тощо. У червні того ж року поблизу Гродно він збудував наплавний міст оригінальної конструкції з плотів у формі арки, вклиненої в течію річки Німан, через який переправлялися відступаючі річпосполитські війська з обозом та артилерією.
Він провів 1792—1794 роки у своєму рідному місті, отримавши звільнення. У цей час він підготував посібник з польових вимірювань та військових експедицій, який розійшовся копіями, але ніколи не був опублікований друком.
Повстання Костюшка 1794 року Під час повстання Костюшка 1794 року він отримав підвищення до полковника та патент від Костюшка на формування Постійного корпусу стрільців імені Великопольських воєводств. Він брав участь в обороні Варшави від пруссаків, зокрема під Вавжищево, а потім, разом з Генриком Домбровським, у Великопольській експедиції (битви під Каміонною, Бидгощем, Фордонем, Торунем). За битву під Каміонною був нагороджений золотим перснем «Вітчизна своєму захиснику» № 47Gazeta Rządowa, nr 75 17 września 1794, s. 302.. Він прикривав відступ до Варшави. 24 грудня він добровільно супроводжував президента Варшави Ігнація Закшевського разом із Ігнацієм Потоцьким, Тадеушем Мостовським, Яном Кілінським та Анджеєм Капостасом на засланні до Санкт-Петербурга. Він опікувався хворими Закшевським і Потоцьким, а у вільний час присвячував себе науковим захопленням — зокрема, написав трактат про фільтрацію води вугіллям та винайшов «Геодезиграф» (прилад для інженерних вимірювань).
У 1796 році, після смерті імператриці Катерини II, він разом із Закшевським покинув Санкт-Петербург і супроводжував Закшевського через Волинь до свого маєтку в Желехуві. У цей період Сокольницький боровся зі складними романтичними питаннями, повністю розчарувався в особистих проєктах і мав намір одружитися з Маріанною Закшевською, яка згодом стала дружиною його брата Яна Непомуцького.
Зупиніться в Парижі У 1797 році він зупинився в Познанській області, а у вересні того ж року через Лейпциг (11 вересня) вирушив до Парижа. Тут він задумав ідею створення Дунайського легіону на основі франко-польського союзу та розробив плани та меморандуми, в яких виклав широкі погляди, зокрема щодо імперіалістичних намірів Росії щодо Європи, що випливали з нібито існуючої волі Петра I, та ролі Франції, яка єдина могла їм запобігти.
Польські легіони У 1800 році він отримав призначення на посаду шефа піхотної бригади Легіону, а згодом — начальника штабу та ад'ютанта коменданта. Поряд із формальним командувачем Князевичем він фактично виконував усі обов'язки чинного командира Легіону. Разом із французькими військами брав участь у кампанії проти Австрії, пройшовши бойовий шлях через Ейхгорн, Оффенбах, Філіпсбург, Санкт-Крістоф, Смлотцверт, Гарс та Зальцбург.
У 1801 році, після укладення миру з Австрією, він супроводжував Легіон на зимових квартирах у долині річки Кремс; його штаб розміщувався в Кремсмюнстері, де в місцевому абатстві він у вільний час присвячував себе науковим студіям, а щойно надійшли накази про перехід Легіону до Тоскани — він провів загони через територію Швейцарії.
У 1802—1803 роках, після реорганізації легіону, Сокольницький залишався в Італії, де проходив лікування, одночасно займаючись науковими дослідженнями та публіцистичною діяльністю. У 1804 році його було призначено дійсним членом Академічного товариства наук.
Кампанія 1806—1807 років У 1806 році він воював пліч-о-пліч з Наполеоном у Пултуській кампанії. У 1807 році у званні бригадного генерала він прийняв командування першою бригадою Третього польського легіону, з якою, після рішучого впровадження субординації, воював у Померанії (Слупськ, Гданськ — Нойфарвассер — Вайксельмюнде). У цей час указом Наполеона від 19 квітня з Фінкенштайна він був нагороджений Хрестом Почесного легіону.
Армія Варшавського герцогства та польсько-австрійська війна 1809 року 1 серпня 1808 року він отримав останній королівський патент, який номінував його на звання бригадного генерала Варшавського герцогства. У 1808—1809 роках, у рамках польсько-австрійської війни, Сокольницький брав участь у битвах, що відбувалися в Рашині — Фалентах, Грохуві, Гурі-Кальварії та Сандомирі. Його вражаюча перемога в битві на Гурі-Кальварії мала вирішальне значення для подальшого розвитку подій та забезпечила подальші успіхи.
У 1809 році Наполеон висунув його на звання генерала дивізії (указ від 14 серпня 1809 року) та отримав від нього Офіцерський хрест Почесного легіону (12 серпня), а також Командорський хрест ордена Virtuti Militari (нагороджений 22 серпня 1809 року) та звання генерала дивізії в армії Варшавського герцогства.
Він прийняв командування першою бригадою дивізії генерала Юзефа Зайончека зі штаб-квартирою в Любліні. Тут він налагодив тісніші стосунки з уповноваженим Станіславом Замойським та мешканцями Пулав, зокрема з принцесою Ізабеллою. Тут він ще раз піддався ілюзії особистого щастя, проте швидко відмовився від стосунків з Еммою Потоцькою, донькою Северина — генерала зразка 1792 року.
У березні 1810 року він став командувачем Радомського військового округу.
Того ж року він тяжко захворів і, ледь не помираючи, провів кілька місяців у Пулавах, перш ніж звернутися за подальшим лікуванням. Подорожуючи через гори Гарц і Тюрінгію до лазень у Пірмонті, його гостинно прийняв принц Георг з Вальдек-Пірмонта. Період лікування він використав для академічних досліджень (опублікованих у Парижі в 1812 році як стратегічне та топографічне дослідження розгрому римських легіонів Вара під Ліппештадтом у Тевтобурзькому лісі). Звідти він вирушив до Бельгії. На прохання принцеси Ізабелли він дорогою придбав цінні предмети для музею, який створювали два князі, одним із беззаперечних співзасновників якого він був. Часи революцій та секуляризації, військові марші та різні правління сприяли придбанню більш цінних предметів. До березня 1811 року він надіслав до Пулав приблизно 30 посилок з картинами, гравюрами, готичними вітражами та медальйонами.
У 1811 році подорож Сокольницького привела його до Парижа, де він коротко доповів Наполеону про стан своєї служби під час легіонерської кампанії 1800 року, війни 1806 року та кампанії 1809 року. Він представив останню з точки зору як завершених, так і запланованих дій, яким завадили, критикуючи командира, князя Юзефа Понятовського. Будучи виключеним зі списків активної служби у Великому герцогстві Варшавському за перевищення терміну відпустки, він залишився в Парижі, присвятивши себе науковій роботі. Як активний член Академічного наукового товариства та Товариства заохочення наук він представляв там свої доповіді в галузі техніки та гідравліки, причому пониження в чині на батьківщині не завадило йому в Парижі потрапити до штабу Наполеона та розпочати роботу інформаційно-стратегічного характеру, пов'язану з підготовкою походу на Росію; зокрема, він підготував цикл меморандумів під загальною назвою «Меморіал про російську політику та відбудову Польського Королівства», проте, всупереч амбіціям Сокольницького, було використано лише найслабшу та не позбавлену помилок частину його праць — інформаційну.
Кампанія 1812 року У 1812 році він супроводжував Наполеона в його подорожі через Дрезден і Познань до Кенігсберга, під час якої були видані остаточні накази про створення Великої армії. У Кенігсберзі його було призначено до особистого штабу Наполеона, відомого як Військовий дім Імператора, під загальним командуванням Дюрока. Сокольницький мав окремий відділ, відповідальний за питання, що стосуються країн, через які проходила армія, насамперед польські справи, включаючи політичні, а також питання топографії, розвідки та розвідки. Однак Наполеон відмовився від його попередніх стратегічних планів. Дорогою до Москви Наполеон все частіше доручав Сокольницькому важливі місії та використовував його як ад'ютанта (Смоленськ, Бородіно, поблизу Москви). Про роль Сокольницького під час відступу з Москви нічого не відомо.
Кампанія 1813—1814 років