Айир-калпак (), Ак-калпак (), Кизай-калпак () — чоловічий національний головний убір казахів. Повстяний головний убір із розрізами на крисах, де «айир» означає «роздвоєний, з розрізом», а «калпак» — «шапка». Одна сторона символізує багатство, інша — владу. Такі головні убори шили з дорогих тканин і прикрашали вишивкою золотими або срібними нитками. Айир-калпак виготовляли з шовку, парчевих ниток, іноді з оксамиту. У другій половині XIX століття значного поширення набув круглий калпак. Його закот оздоблювали темною або світлою тканиною, а зверху для прикраси тонкими нитками прикріплювали коротку китицю . Головний убір складається з двох однакових деталей, а нижня частина відгинається, утворюючи широкі криси з розрізами . Гостроверхий ковпак із білого фетру називається «ак калпак», а з розрізами на крисах і пласкою верхівкою — «айир калпак». Гостроверхий ковпак із білого фетру називається «ак калпак», із розрізами на крисах і плоскою верхівкою — «айир калпак».

Кизай-калпак Казахи Ілійського округу в Китаї носять айир-калпак і ак-калпак значно частіше, ніж казахи Казахстану. Тут добре збереглися різні види повстяних калпаків. Один із них — кизай-калпак. Він отримав свою назву за родом Середнього жуза, оскільки саме представники роду Кизаї традиційно носили цей головний убір. Кизай-калпак має особливу технологію виготовлення. Для нього використовують білу вовну з шиї молодого барана, яку ретельно чистять, миють, сушать, прядуть і формують у круглий конус потрібної товщини. Потім вовну обертають навколо форми, звалюють у повсть, зміцнюють спеціальною палицею, присипають білим порошком із кам'яної породи і розрівнюють руками. Після цього повсть пропарюють, а центр калпака ділять на чотири частини для надання остаточної форми .

Легенда появи Кизай-калпака Кизай-ана — одна з шанованих жінок нашого народу. Її ім'я при народженні було Кунбіке. Батько — Байдібек бі Карашаули із Середнього жуза, а мати — Домалак ана, дочка Мактима ага, який був імамом мечеті Баб-Араб у Туркестані. Тому її шляхетність передалася від батьків. Її мудрість і прозорливість вражали всіх.

Кизай-ана У 17 років вона вийшла заміж за Шагира батира, сина Жандаулет бі, і стала матір'ю чотирьох дітей: Ітемгена, Меніса, Бегімбета та Дербіса. Пізніше їхні нащадки стали називатися Кизай. У часи лихоліття «Ақтабан шұбырынды, Алқакөл сұлама» (Роки великого лиха) вони деякий час жили на берегах Сирдар'ї, а потім за наказом Абилай хана переселилися на схід. Сьогодні кизайців, що живуть в Ілі, понад 700 тисяч.

Коли Кизай-ані було сорок років, вона зібрала своїх чотирьох синів — Ітемгена, Меніса, Бегімбета і Дербіса — і сказала їм:

«…Після падіння двох однакових дерев (маються на увазі їхні чоловіки Шагира і Токтаркожа), врешті залишилися ви четверо. Дякуйте Творцеві за це! Є приказка: “Спільне коріння не розділиться, спільний стовбур не зникне”. У вас спільний рід і спільний корінь. Якщо будете єдині, як кулак, то будете рости й міцніти. Як чотири дерева, ви станете сильними. Тоді прийде успіх, і все збереться навколо вас!»

Поважна мати продовжила:

«Щоб символізувати вашу непорушну єдність, я пошила для вас чотири білі калпаки зі щільної вовни білих овець. Це означає, що в мене четверо дітей. Я з'єднала чотири вершини цих калпаків — щоб ви завжди були разом і ваші голови були єдині. На верхівці я прикріпила сім китиць із коралів — щоб ніхто не заздрив вам, і вороги відступали. Калпаки зроблені так, що їх можна розширювати або звужувати — щоб ви завжди були великодушні один до одного. Край калпаків облямований чорним оксамитом — щоб навколо вас була велика й сильна спільнота. А білий колір і чиста вовна — щоб ви росли в Алатау, біля джерела вашого предка Байдібека, і жили чисто, як сніг, без плям і негараздів…» У літературі Вірш відомого казахського поета і драматурга Абдільди Тажибаєва, написаний у 1949 році: «Ақ қалпақ» (Білий калпак) ОригіналПереклад українською мовоюБасыма кидім ақ қалпақ Оюлап шетін сырғызған Менің де бетім жап-жалпақ, Айырмам қайсы қырғыздан. «Қоқи!» дей көрме, бикешжан, Ақ қалпақсыз да өзіңмін, Отынан ұшқын алып қал Жалт еткен саған көзімнің. Ақкөңіл жанмын, бар шыным, Қырғызбен мені бірдей көр. Тұтансын от боп ұшқыным, Өшіріп алмай, үрлей бер!На голову я білий калпак надів, По краю візерунок тонко вплів, смілив. Обличчя моє широке, мов світ, Чим я гірший за киргиза — не знаєш відповідь. «Гей, красуне!» — не клич мене так, Без калпака я сам по собі, так. Іскру із серця тобі я віддам, Мій погляд спалахне — чи спіймаєш сам? Я душею чистий, вся правда моя, З киргизом мене порівнюй, не тая. Нехай спалахне вогнем іскра в мені, Не гаси її — нехай горить, лети до тебе! Вірш Сирбая Мауленова, казахського поета, письменника, учасника Другої світової війни: «Ақ қалпағы басында» (З білим калпаком на голові) ОригіналПереклад українською мовоюКөгінде күн күркіреп, Алды үйіріп даланы. Жаңбырлы бұлт сіркіреп, Шайып өтті ауаны. Көктем желі шарлаған Қыс көйлегін сыпырды. Қызғалдақтар аумаған, Қызыл тулар сықылды. Ақты өзен алға ұзап, Ақ тал қалмай шашында, Алатау тұр жалғыз-ақ, Ақ қалпағы басында.Небо гримить, виблискує грім, Далеко котиться вихор просторами. Дощові хмари проливаються, Омиваючи повітря навкруги. Весняний вітер пробіг, Змахнув зимовий одяг із землі. Тюльпани ще не розпустилися, А червоні знамена немов багряні вогні. Біла ріка тече вперед, Білих тополь не лишилося на берегах, Алатау стоїть самотньо, На ньому білий калпак — як вінець вершини. Див. також Ковпак — різновид головного убору, зокрема й захисного.

Примітки