Індійський шакал (Canis aureus indicus), також відомий як гімалайський шакал, — підвид звичайного шакала, поширений у Бутані, Бірмі (М’янмі), Індії, Непалі та Пакистані. Його каріотип істотно відрізняється (2N = 78; NF = 84) від каріотипу євразійських і африканських представників (2N = 80). Lapini, L. (2003). "Canis aureus (Linnaeus, 1758)". In: Boitani L., Lovari S. and Vigna Taglianti A. (eds.) Fauna d’Italia. Mammalia III. Carnivora-Artiodactyla, Calderini publ., Bologna, pp. 47–58

Опис

Хутро індійського шакала є сумішшю чорного й білого кольорів із жовтувато-бурим відтінком на плечах, вухах і ногах. У особин із високогірних районів цей жовтувато-бурий колір виражений сильніше. Чорні волосини переважають уздовж середини спини та на хвості. Черево, груди й боки ніг мають кремово-біле забарвлення, тоді як морда та нижні боки тіла строкаті через домішку сірого хутра.Mammals of Nepal: (with reference to those of India, Bangladesh, Bhutan and Pakistan) by Tej Kumar Shrestha, Steven Simpson Books, 1997, ISBN 0-9524390-6-9 Загалом він має насиченіше забарвлення, ніж звичайний шакал: світлі ділянки спини жовтувато-бурі, а не білуваті чи сріблясті.Pocock, R. I. (1941). Fauna of British India: Mammals. Volume 2. Taylor and Francis У Бенгалії були зафіксовані чорні особини.Jerdon, T. C. (1867). The mammals of India: a natural history of all the animals known to inhabit continental India. Thomason College Press Дорослі індійські шакали дещо більші за звичайних шакалів, досягаючи довжини тіла близько 100 см, висоти в плечах 35–45 см і маси 8–11 кг.

Зазвичай індійський шакал мешкає в низовинах на околицях міст, сіл і сільськогосподарських угідь, де знаходить укриття в норах серед руїн або густих чагарників. За винятком періодів сильної спеки, він залишає лігво переважно в сутінках і повертається на світанку. Хоча основну частину його раціону становлять падаль, харчові відходи та нутрощі, він також живиться гризунами, плазунами, плодами й комахами. Під час полювання на дрібних оленів та антилоп може утворювати невеликі зграї. Попри те, що інколи нападає на свійську птицю та молодих козенят і ягнят, загалом вид вважається малонебезпечним. За нестачі дикої здобичі він переходить на рослинну їжу, зокрема кукурудзу та плоди унабі. У західній Індії завдає значної шкоди виноградникам, а в окрузі Ваянад поїдає великі кількості кавових зерен.

Одинокі шакали, вигнані зі своєї зграї, іноді формують коменсальні взаємини з тиграми. Таких поодиноких шакалів називають kol-bahl, на півдні Індії — bhálú, у Бенгалії — phéall, phao, pheeow або phnew, а в інших регіонах — ghog. Вони прив’язуються до конкретного тигра, слідуючи за ним на безпечній відстані, щоб живитися залишками його здобичі. Kol-bahl може навіть сповіщати тигра про здобич гучним криком pheal. Відомо, що тигри терплять присутність таких шакалів: в одному зі свідчень описано, як шакал упевнено проходив між трьома тиграми, що рухалися разом на відстані кількох футів один від одного.

Присутність у фольклорі та літературі Звичайні шакали помітно представлені в індійському та непальському фольклорі, де вони часто виконують роль трикстера, яку в Європі та Північній Америці зазвичай відіграє руда лисиця. Наприклад, у казці Синій шакал шакал маскується синьою фарбою, видаючи себе за Нілакантха, охоронця всіх тварин, і обманом змушує інших тварин постачати йому їжу, нібито для того, щоб він і надалі їх захищав. Його викривають і проганяють після того, як мусонні дощі змивають фарбу.Panchatantra. The Story of the Blue Jackal. Panchatantra.org.The Blue Jackal: A Panchatantra Story by Swapna Dutta. Bolokids.com.The Story of the Blue Jackal. indiaoz.com.au. У деяких оповідях шакали постають зловмисними й підступними істотами. У Махабхараті описано історію шакала, який зіштовхує між собою своїх друзів — тигра, вовка, мангуста й мишу, — щоб без перешкод з’їсти газель, не ділячись із ними.Gubernatis, Angelo de. Zoological Mythology or the Legends of Animals. 1872. Шакали є ваханами різних індуїстських і буддійських божеств, зокрема в Тибеті. Богиню Дурґу часто пов’язують із шакалом.Werness, Hope B. The Continuum Encyclopedia of Animal Symbolism in Art. 2004.

У творах Редьярда Кіплінга про Мауглі, зібраних у книжці Книга джунглів, персонаж Табакі — шакал, якого зневажає вовча зграя Сіоні через його удавану приязність, падальницькі звички та прислужництво Шер-Ханові. Він з’являється на початку книги, відвідуючи прийомних батьків Мауглі — Матір і Батька Вовка, яких відверто дратує його присутність, адже він повідомляє, що тигр Шер-Хан полює на їхній території. Згодом Табакі вбиває один із «братів» Мауглі — Сірий Брат, переламавши йому хребет.

Примітки