Абатство Святого Павла (нід. Paulusabdij, часто називають Паулускерк) — бенедиктинське абатство в місті Утрехт, засноване близько 1050 року єпископом Бернольдом і розпущене в 1580 році.

Абатство є другим за віком у Нідерландах та «першого за рангом монастиря» порівняно з багатьма іншими монастирями міста. Разом з церквою Святого Петра, церквою Святого Іоана та церквою Святої Марії, церква абатства Святого Павла утворювала групу церков, побудованих у середині XI століття навколо Утрехтського Собору. Чи мав тодішній єпископ Бернольд систематичний підхід до заснування цих церковних установ не встановлено.

Абатство було збудоване на великій квадратній ділянці, трохи південніше від єпископського замку. Воно було оточене ровами та стінами. Ділянка простягалася від того, що зараз є Транс-каналом на півночі, каналом Ньївеграхт на сході та Гамбургерстраат на півдні. Західний кордон проходив трохи на захід від того, що зараз є Корте Ньївстраат. У межах цієї ділянки юрисдикція над мешканцями належала абату. Капітули Пітерскерка та Янскерка також користувалися подібним імунітетом. Церква стояла в центрі, а житлові приміщення ченців — на південь від неї. На території також були різні комерційні будівлі та гостьові будинки. Абат мав власний будинок на північ від церкви. Це місце, ймовірно, було обрано навмисно через посаду абата як прелата. Брама в монастирських стінах забезпечувала йому прямий доступ до єпископського замку. Абат мав своє власне місце в хорі собору, біля місця єпископа.

Попередником абатства Святого Павла в Утрехті була чернеча громада, заснована близько 1000 року єпископом Ансфрідом на пагорбі між Амерсфортом і Лейсденом, відомому в Середньовіччі як Хохорст, а зараз як Гейлігенберг. Єпископ Ансфрід відступив до цього місця, щоб залишити мирські турботи свого сану та присвятити себе чернечому життю згідно з Правилом Бенедикта. За часів Ансфріда зміцнилися зв'язки з німецькими імператорами, спочатку з Оттоном III, а пізніше з Генріхом II. Ансфрід, який був не тільки дуже побожним, але й дуже багатим, подарував п'ять маєткових дворів церкві Утрехта. Він також подарував чудовий Євангеліє церкві Святого Мартіна (пізніше Домській церкві) і відповідав за реставрацію церкви Святого Сальватора. Його слава була настільки великою, що нормани, після розграбування Тіля в 1006 році, через кілька років припинили напад на Утрехт. Він одягнув чернечу мантію та заснував монастир на Хохорсті. За словами літописця Альпертуса з Меца: «За шістнадцять миль від Утрехта лежить пагорб, неприступний з усіх боків. З одного боку каламутна річка (сучасний Гейлігенбергербек, верхів'я річки Еем), а з інших боків — безперервне та дуже широке болото, що повністю оточує пагорб, відрізає будь-який доступ. Єпископ наказав переправитися через річку на невеликому човні; і оскільки він хотів уникнути людського шуму, щоб помолитися, він зрівняв вершину пагорба, зрубавши дерева та чагарники. Спочатку він збудував там каплицю, потім келію для себе, а після того, як були збудовані інші келії і таким чином виник монастир, він зібрав там кілька ченців і поставив їх під керівництво абата. Тут він усамітнювався після зустрічей з королем, після синоду та після всіляких зустрічей. Тут він відкидав свої жалюгідні турботи про мирські справи та всією силою присвятив себе хвалі та служінню Богу, настільки сповнений молитви, пильності та милостині, що ніхто не може зрівнятися з ним».