Бідаю — один із найбільших народів Сараваку, малайзійського штату, розташованого на півночі острова Калімантан. Бідаю () — це загальний термін, що застосовується в Малайзії до всіх груп корінного населення, раніше відомих як даяки землі (). В Індонезії ці групи відомі як даяк-дарат (, аналог англійського Land Dayak).
Розселення і чисельність Бідаю розселені на заході малайзійського штату Саравак, в низькогірних районах, розташованих на південь від Кучинга біля кордону з індонезійською частиною острова Калімантан. Адміністративно ці землі входять до складу дивізіонів (областей) Кучинг () та Самараган (). Живуть вони також по той бік кордону з Індонезією, в округах Сангау () та Сінтанг () провінції Західний Калімантан.
Бідаю — четверта за чисельністю етнічна група штату Саравак. За даними перепису населення 2010 року тут проживало 198 473 бідаю, що становило 8,03 % населення штатуTaburan Penduduk dan Ciri-ciri Asas Demografi / Population distribution and basic demographic characteristics. Jabatan Perangkaan Malaysia / Department of Statistics, Malaysia, 2010, p. 74: Table 3.11. Total population by ethnic group, administrative district and state, Malaysia, 2010. State Sarawak, за даними перепису 2020 року відповідні показники становили 201 376 осіб і 8,21 %Population and Housing Census of Malaysia 2020, pp. 103—108: Table 7: Number of living quarters, households, population by sex, ethnic group, parliament and state legislative assembly, Malaysia, 2020 (cont'd.). State: Sarawak. В Індонезії живе близько 10 тис. бідаюZulyani Hidayah. A Guide to Tribes in Indonesia. Anthropological Insights from the Archipelago. Springer Singapore, 2020, p. 69: Bidayuh (Biatah).
Сусідами бідаю на північному сході є ібани, це найбільший народ Сараваку, відомий у минулому як даяки моря ().
Мова Говорять мовами бідаю, що належать до групи мов даяків землі малайсько-полінезійської гілки австронезійських мов: бау-джагой, трінгус-сембаан, біата, букар-садонг (серіан)Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2025. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-eighth edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Bidayuh. Ці мови, в свою чергу, поділяються на окремі діалекти. Не всі вони є взаємно зрозумілими.
Приблизно 1995 року було розроблено писемність для мови біата, близько 2005 року — для мов бау та букар-садонг; всі на основі латинської абетки. Ці мови використовуються на радіо, в дитячих садочках. Мовами бідаю користуються всі дорослі та частина молоді.
Релігія За даними перепису населення 2010 року 81,4 % бідаю сповідували християнство, 11,6 % дотримувались традиційних вірувань, 2,4 % становили мусульмани, 4,6 % — іншіTaburan Penduduk dan Ciri-ciri Asas Demografi / Population distribution and basic demographic characteristics. Jabatan Perangkaan Malaysia / Department of Statistics, Malaysia, 2010, p. 93: Table 4.12. Total population by ethnic group, religion, sex and states, Malaysia, 2010. State Sarawak.
Бідаю здавна практикують анімізм, кожен елемент природи для них є домівкою духів, яких потрібно шанувати. Хоча більшість бідаю тепер є християнами, багато анімістичних традицій все ще зберігається. Зокрема це помітно під час проведення щорічного великого сільськогосподарського свята, присвяченого закінченню збирання врожаю, що відзначається в червні. Також бідаю продовжують вшановувати своїх предків.
Символом єдності громади є церемоніальна хата (панга, або барук), яка є в кожному селі. Це священне для бідаю місце, де люди збираються для проведення ритуалів. В минулому в церемоніальній хаті зберігали черепи ворогів, вони були символом сили громади. Тут проводили спеціальні ритуали перед виходом воїнів на племінні війни або на полювання за головами, а також вітали воїнів, які поверталися з експедиції. Такі ритуали більше не проводять, як і полювання за головами більше не є частиною життя народу.
Бідаю проводили спеціальні ритуали зцілення хворих, яких не можна вилікувати методами традиційної медицини. Хвороба розглядалася як справа рук злого духа мундуа, а хворі проходили ритуальне лікування в церемоніальній хаті. Під час проведення ритуалу всі мешканці села мали залишатися вдома, їм не дозволялося виходити на риболовлю, полювання, в поле чи на город або навіть прати білизну. Село закривали для відвідувачів, щоб разом із ними не прийшли злі духи. Такі самі обмеження застосовувались і під час проведення жалобних ритуалів за померлими. Згідно з традиційними віруваннями народу, жалобний ритуал полягає в тому, щоб запросити душі близьких померлих родичів прийти й допомогти забрати душу небіжчика до чистилища (сідана). В чистилищі душі перебувають 4 роки, після чого розглядається можливість їхнього сходження на небеса. Під час поховальної церемонії душам померлих пропонують їжу та розваги, а також моляться про їхнє прощення та їм дозвіл потрапити на небеса. Християни цей ритуал не практикують.
Історія Бідаю належать до числа корінних жителів регіону. На початку колоніальної доби англійці розрізняли на північному заході острова Калімантан даяків землі () та даяків моря (). Даяки землі були роз'єднаними й сильно страждали від набігів своїх східних сусідів — даяків моря та малайських піратів. За часи правління в Сараваці Джеймса Брука етнічні відмінності між даяками землі та даяками моря політизувалися, перетворившись на узагальнення щодо їхнього характеру. Даяки землі (гірські даяки, м'які даяки) сприймалися як нешкідливі. Вони складалися з численних малих груп, які постійно перебували в стані дрібних воєн, а їхні контакти із зовнішнім світом та іншими віддаленими племенами обмежувалися близькістю ворогів.
Згодом встановився мир, і всі племена Сараваку змогли нормально співіснувати. Тепер даяків моря та даяків землі в Малайзії зазвичай називають ібанами та бідаю відповідно.
Як і інші корінні народи Сараваку, бідаю стикаються з проблемами, пов'язаними зі швидкою урбанізацією та модернізацією. Втрата земель, що відводяться під плантації олійної пальми, додатково посилює тиск на їхній спосіб життя. Міграція молоді до міст прискорює руйнування традицій та практик народу. Однак існують різні ініціативи, зокрема в галузі культурного туризму, спрямовані на відродження багатства культури бідаю. Ці проєкти створюють можливості для безпосередньої підтримки місцевих громад.
Господарство Основним заняттям бідаю є землеробство, основною продовольчою культурою є рис, який вирощують у вологий спосіб. До числа допоміжних традиційних занять належать мисливство, рибальство, збирання лісових продуктів. Полювали за допомогою духових рушниць та списів. Ткацтвом бідаю не займалися. Вони могли кувати зброю та посуд, але не виплавляли залізо. Головними продуктами місцевого ремесла були плетені вироби: кошики, килимки та капелюхи. Вирізали з бамбуку курильні люльки з витонченими листяними та квітковими візерунками.
Суспільство Бідаю — консервативний народ, який часто зазнавав гноблення з боку інших племен. Вони міцно тримаються землі своїх предків, не схильні до авантюризму чи амбітності, їм потрібен час, щоб адаптуватися до чогось нового. Хоча в місцеве суспільство все більше вживлюється індивідуалізм, символом для громади бідаю залишається їхня солідарність, здатність працювати разом і діяти як одне ціле, підтримуючи один одного. Сільські громади бідаю живуть і працюють разом. Колективна праця особливо помітна на будівництві довгої хати, яка для них спільною домівкою. Спільно вони охороняють свою територію, підтримують чистоту, піклуються про спільні потреби, разом готуються до великих свят, найважливішими з яких є свято збору врожаю та День подяки. Коли хтось повертається з полювання, риболовлі чи збирання продуктів у джунглях, все, що він приносить, має бути розділене між близькими людьми. Ця практика зміцнює їхні зв'язки та братерство.
В минулому сторонні не могли потрапити до села без дозволу його старости. Порушення цього правила вважалося актом неповаги до всієї громади. Всі дії відвідувача та господарів були регламентовані.
Сьогодні хлопець та дівчина мають право самостійно вибирати собі подружжя, але в минулому заручини та шлюб відбувалися за домовленістю батьків.
Побут і традиції Багато молоді пересилилося до міських районів, але лишилися й громади бідаю, які все ще зберігають значну частину своєї історії та не дуже відійшла від автентичності звичаїв народу. Для туристів організовуються подорожі до таких сіл, де вони можуть ознайомитися зі способом життя бідаю. Деякі традиції в окремих кланах можуть відрізнятися.
У центрі культури та способу життя бідаю стоїть традиційна довга хата. Вона є символом ідентичності громади. Довгі хати ставлять на палях, вони можуть мати довжину понад 200 метрів, об'єднуючи до кількох десятків сімей під одним дахом. Каркас хати споруджують з міцної деревини беліан, здатної прослужити до 300 років. Підлогу вистелять смугами бамбуку, зв'язаними лозою. Нерівні проміжки між ними сприяють провітрюванню приміщення, й воно лишається прохолодним навіть у найспекотніші дні. Житловий простір включає кухню, їдальню та спальну зону. Сплять прямо на підлозі, підіславши ротангові килимки. Кожна сім'я має власний вхід до хати. Горище використовується для зберігання побутових предметів. Довга хата й досі є типовим артефактом народу. Навіть сьогодні, коли деякі громади приймають більш сучасний спосіб життя, довгі хати служать символом їхньої єдності й місцем проведення традиційних свят.
Бідаю не сильно вибагливі до свого одягу. В минулому вони носили одяг з кори або купували ткані вироби в ібанів. Зараз вдягаються з базару. Навіть на весіллі наречений і наречена можуть з'явитися в своєму повсякденному вбранні — вона топлес у саронзі, а він лише в пов'язці на стегнах. Заслуговують на увагу лише традиційні плетені великі капелюхи, що захищають від сонця. Часто ці головні убори прикрашені вигадливими двоколірними візерунками. Святкові жіночі капелюхи прикрашають бісером. Основними жіночими прикрасами традиційно були великі набори важких латунних браслетів, які вдягали на руки та ноги. Татуювань бідаю не роблять.
Хоча бідаю не славились войовничістю, вони мали деякі характерні військові атрибути, зокрема списи з дерев'яним держаком та загостреним металевим наконечником. Використовували також оригінальну зброю, що рубає, під назвою пандат. Пандат складався з ручки та розташованого під кутом до неї прямого леза з однією загостреною крайкою й виготовляли його із цільного шматка металу. Традиційні щити бідаю мали яйцеподібну форму, вони були менші, ніж у інших етнічних груп Калімантану. Робили їх з кори, іноді покривали плетінням, спереду вставляли різьблену дерев'яну центральну планку.
У минулому бідаю практикували полювання за головами — воїнський ритуал, що мав духовне та сільськогосподарське значення. Ця традиція символізувала мужність та захисну силу громади. Вважалося, що приносячи до села голову ворога, воїни забезпечували родючість землі, багатство врожаю та духовний захист села. Ці трофеї зберігалися в довгих хатах і відігравали центральну роль у ритуальних церемоніях. Сьогодні ці ритуали більше не практикуються.
Похоронні церемонії бідаю (іноді поховання, іноді негайна кремація) проводилися з певним збереженням таємниці.
Традиційні музичні інструменти бідаю загалом схожі з інструментами ібанів, хоча деякі простіші за формою.
Примітки
Джерела Terrence Lim. A Peep into the Lifestyle of the Bidayuh Community. Budayaw — BIMP-EAGA Festival of Cultures The Bidayuh of Borneo: History and Traditions of the Longhouses. Terra Cultura Dianne Margaret Tillotson. Who Invented the Dayaks? Historical Case Studies in Art, Material Culture and Ethnic Identity from Borneo. Thesis (PhD), Australian National University, March 1994 Vol. 1 Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Bidayuh, Bau, Bidayuh, Biatah, Bidayuh, Bukar-Sadong, Bidayuh, Tringgus-Sembaan