Екваторіальна Гвінея — невелика, але надзвичайно геологічно цікава країна в Західній Африці, що складається з материкової частини (Ріо-Муні) та кількох океанічних островів у Гвінейській затоці. Попри її скромні розміри, тут простежуються записи глибокої історії Землі — від древніх кристалічних фундаментів архейського віку до нещодавнього вулканічного магматизму та сучасних осадових процесів, пов'язаних із відкриттям Атлантичного океану.

Геологічна основа

Серце материкової частини Екваторіальної Гвінеї — це архейський і протерозойський фундамент, що входить до складу величезного Конголезького кратону — одного з найстаріших і найбільш стабільних блоків літосфери Африки.

Цей фундамент складається з різноманітних метаморфічних і магматичних порід: гнейси (високого ступеню метаморфізму кристалічні сланці з чіткою шаруватістю); сланці-амфіболіти (метаморфізовані осадові і вулканічні товщі); гранітоїди (гранітоподібні інтрузії, що пробили давні породи).

Ці породи формувалися понад 2,5 млрд років тому під час ранніх стадій формування континентальної кори, коли Земля переживала інтенсивні тектонічні і метаморфічні події. Саме такі кристалічні масиви надають континентальній частині Екваторіальної Гвінеї її стійкість і глибоку історичну основу.

Осадові покриви

На заході материкової частини та вздовж узбережжя ці древні кристалічні породи перекриті осадовими товщами мезозойського, неогенового та четвертинного віку.

Ці осадові шари — це морські і континентальні відклади, що накопичувалися в басейні, пов'язаному із початковою фазою розколювання Африканської та Північноамериканської плит під час відкриття Атлантичного океану. Вони містять піски, сланці, конгломерати і карбонатні відклади різного віку, часто розташовані в значній товщі.

Саме в цих осадових товщах і під ними містяться основні нафто- і газоносні горизонти, що зробили Екваторіальну Гвінею одним із ключових нафтовидобувних регіонів Західної Африки.

Нафта і газ Екваторіальної Гвінеї

Екваторіальна Гвінея не має великих родовищ металевих руд або промислових копалин, які б активно експлуатувалися (виняток — дрібномасштабне добування золота у річках Ріо-Муні). Зате країна відіграє значну роль у нафтовій промисловості: нафта і природний газ становлять понад 90 % експортних доходів; країна займає високі позиції за обсягами нафтового видобутку серед африканських держав, а її морські шельфові ділянки виявилися дуже продуктивними для енергетичних ресурсів.

Геологічно нафтові поклади пов'язані з мезозойськими і палеогеновими осадовими товщами рифтогенно-море-середовищного походження, де у пластах піщаників і глинистих сланців утворилися резервуари та поклади вуглеводнів. Ці структури часто контролюються тектонічними зонами, що формувалися під час раннього розколювання Атлантичного океану.

Геологія острівної частини

Острови Екваторіальної Гвінеї — Біоко, Аннобон і Пагалу — мають кардинально інше геологічне походження, ніж материк. Вони є частиною Камерунської вулканічної лінії — довгої смуги вулканізму й магматизму, що простягається від островів у Гвінейській затоці до континентальної Африки.

Біоко

Острів Біоко — найбільший і найвищий з гвінейських островів. Він складається з базальтових щитових вулканів, що піднімаються майже до 3011 м (гора Піко-Базіле). Вулканічні породи острова свідчать про тривалу магматичну активність, яка в геологічних масштабах є дуже молодою — лише десятки мільйонів років. Магматизм тут не пов'язаний із субдукцією, а радше з внутрішньоплитними розломами і магматичними джерелами у верхній мантії.

Аннобон і Пагалу

На острові Аннобон міститься викопаний вулканічний конус Кіовео, що підкреслює вулканічну природу моделі Камерунської лінії. Ці острови разом творять своєрідну «лінію» вулканізму, яка не лише утворює вершини над океаном, але й має важливі геотектонічні наслідки для регіону узбережжя та внутрішніх структур.

Література

Атлас вчителя : Географічний атлас для вчителя / В. В. Молочко, Ж. Є. Бонк, І. Л. Дрогушевська та ін. / відп. ред. В. В. Молочко. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 328 с. — ISBN 978-966-475-506-8 Апродов В. А. Природа мира. Вулканы. — М. : Мысль, 1983. — 368 с. Апродов В. А. Природа мира. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 368 с. — ISBN 978-5-244-01122-7 Африка : Энциклопедический справочник. В 2-х т. Т. 2. / Гл. ред. А. Г. Громыко. Ред. коллегия: М. В. Васев, А. М. Васильев, Н. И. Гаврилов и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 671 с. Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Природа мира. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 399 с. Геологія материків і океанів / За ред. В. Г. Крочака. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 392 с. Гожик П. Ф. Регіональна геологія з основами палеогеографії. — К. : Логос, 2003. — 288 с. Гожик П. Ф., Лялько В. І., Бабаєв Ю. Ю. Регіональна геологія світу. — К. : Наук. думка, 2015. — 424 с. Дахно І. І., Тимофієв С. М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. — К. : Мапа, 2011. — 606 с. — ISBN 978-966-8804-23-6 Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — К. : Знання, 2008.  — 5-те вид., перероб. і доп. — 839 с.  — ISBN 978-966-346-330-8 Костів Л. Я. Фізична географія материків і океанів. Африка : Навч.-метод. посібник. — Львів : Видавн. центр ЛНУ, 2017. — 184 с. — ISBN 978-617-10-0374-3 Литвин В. М., Лымарев В. И. Природа мира. Острова. — М. : Мысль, 2003 — 287 с. — ISBN 5-244-00977-X Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8 Энциклопедия стран мира : Справочник / Гл. ред. Н. А. Симония. — М. : Экономика, 2004. — 1238 с. — ISBN 5-282-02318-0 </div>

Посилання

Огар В. В. Регіональна геологія: Навч. посібник. К., 2017 Bioko Equatorial Guinea - Springer Link Geology of Equatorial Guinea Geological structure and oil and gas content of the Pico Basilé Quioveo The Cameroon Line: Analysis of an intraplate magmatic