Медицина Стародавньої Греції являла собою збірку теоретичних знань і практичних навичок, що постійно доповнювалися завдяки новим ідеям і дослідам. Грецьким терміном для позначення медицини був iatrikē (). У цій науці враховувалося багато компонентів, що часто поєднували духовні знання з фізичними. Зокрема, давні греки вірили, що на здоров'я впливають гумори, географічне розташування, соціальний клас, дієта, травми, вірування та навіть спосіб мислення. Спершу стародавні греки вірили, що хвороби є «божественним покаранням», а зцілення — «даром богів». У міру продовження експериментів, коли теорії перевірялися на симптомах і результатах лікування, чисті духовні вірування щодо «покарань» і «дарів» замінили на вчення, засноване на фізичному, тобто на причині та наслідку.

Асклепія

Асклепій вважався першим лікарем і богом медицини в Друвній Греції, згідно з міфом, він вважався сином Аполлона. Храми, присвячені Асклепію, відомі як Асклепієї (; sing. Ἀσκληπιεῖον Asclepieion або Асклепіон), були центрами для медичних консультацій, прогнозування та лікування. У цих святилищах пацієнти входили в стан, схожий на сон, який називався «енкоімесіс» () і був схожий на анестезію, під час якого вони або отримували настанови від божества уві сні, або їх лікували хірургічним шляхом. Асклепії відповідали вимогам, які греки виробили до закладів для лікування.

У храмі Асклепія в Пергамі з землі било джерело, вода з якого стікала до підземної кімнати храму. Люди приходили до храму випити води і покупатися в ній, оскільки вірили, що вона має лікувальні властивості. Грязьові ванни і гарячі чаї, зокрема, ромашковий, використовувалися для заспокоєння нервів, а м'ятний чай — для полегшення головного болю, при чому останній спосіб використовується й донині.

Пацієнтів заохочували також спати в цих приміщеннях. Лікарі намагалися тлумачити їхні сни, а потім переглядали симптоми. Іноді до храму приводили собак, даючи їм лизати відкриті рани, що мало сприяти їхньому загоєнню. В Асклепіоні Епідавра на трьох великих мармурових дошках, датованих 350 р. до н. е., збереглися імена, історії хвороб, скарги та методи лікування близько 70 пацієнтів, які приходили лікуватися до храму. Деякі з перелічених хірургічних методів лікування, такі як розтин абсцесу черевної порожнини або видалення травматичного чужорідного тіла, є досить реалістичними, при цьому пацієнт перебував у стані енкоімезису, викликаного снодійними речовинами, зокрема опіумом.

Посох Асклепія донині вважається універсальним символом медицини. Однак його часто плутають з кадуцеєм, який був посохом бога Гермеса. Посох Асклепія уособлює одну змію без крил, тоді як кадуцей представлений двома зміями і парою крил, що символізують швидкість Гермеса.

Неврологія в Стародавній Греції Хоча неврологія як дисципліна офіційно з'явилася в XVII столітті завдяки роботам Томаса Вілліса, основоположні неврологічні ідеї та спостереження можна було знайти в давньогрецьких творах, таких як «Іліада» та «Одіссея». Роздуми про неврологію були популярною темою в Стародавній Греції, серед них можна відзначити описи мозку та голови авторства Гомера. В «Іліаді» Гомер описує бойові травми та неврологічні стани, які ще не були класифіковані саме як неврологія, але відображають неврологічні ідеї. Гомер часто описує травми голови, отримані в бою, і зазначає, що пошкодження мозку призводить до сплутаності свідомості та дезорієнтації. Це видно з таких рядків: «Тож, уражений болем, кінь підскочив високо, коли стріла влучила йому в мозок, і він кинув у сплутаність свідомості коней та колісницю, корчачись на бронзі».

Гомер не давав конкретного визначення мозку як органу з певною функцією в нервовій системі, проте слово «енкефалос», що означає «мозок», кілька разів зустрічається як в «Іліаді», так і в «Одіссеї». У цих уривках він визнає існування мозку та його важливість, але не надає йому конкретної функції.

Поняття судинної неврології також зустрічається в «Іліаді» Гомера, в творі є кілька згадок про те, що зараз відомо як Amaurosis fugax або тимчасова втрата зору. Наприклад, Ахіллес раптово втратив зір під час битви з Енеєм. Тимчасові порушення мови також описуються в «Іліаді», наприклад, солдат не може говорити, коли дізнається про смерть Патрокла. Ці спостереження пояснюють, що хоча неврологія як поняття ще не була визначена в Стародавній Греції, але твори Гомера демонструють раннє розуміння неврологічного питання.

Гіппократівська медицина

Корпус Гіппократа був збіркою праць, що суперечили тодішнім віруванням, і пропонували біологічно обґрунтовані підходи до лікування хвороб на заміну «магічним» втручанням. Давньогрецькі лікарі не вважали хвороби чимось надприродним, тобто наслідком невдоволення богів або одержимості демонами, натомість, греки розробили систему медицини, засновану на емпірично-раціональному підході, завдяки чому вони все більше покладалися на натуралістичні спостереження, підкріплені практичним досвідом проб і помилок, відмовившись від «магічних» і релігійних пояснень проблем у людському організмі.

Корпус Гіппократа був зосереджений переважно на патологіях, а не на створенні загальної фізіології людського тіла. Це збірка близько сімдесяти ранніх медичних праць Стародавньої Греції, пов'язаних з Гіппократом та його учнями. Хоча колись вважалося, що ці тексти були написані самим Гіппократом, багато сучасних вчених вважають, що їх написала низка авторів протягом кількох десятиліть. Тому його теорії та концепції про людський організм не є повністю систематизованими і мають деякі невідповідності. Проте, він все одно є важливим як одна з перших спроб теоретичного обґрунтування біологічної системи та біологічних причин захворювань у грецькій науці. Про це йдеться в його трактаті «Священна хвороба», в якому стверджується, що якби всі хвороби походили з надприродних джерел, біологічні ліки не діяли б.

Гуморальна теорія Гуморизм (або чотири гумори) відносяться до крові, мокротиння, жовтої та чорної жовчі. Кожен із чотирьох гуморів пов'язувався з органом, темпераментом, порою року. Також існувала теорія, що стать відігравала роль у медицині, оскільки деякі захворювання та методи лікування відрізнялися для жінок і чоловіків. Крім того, географічне розташування та соціальний клас також впливали на умови життя людей і могли піддавати їх різним екологічним проблемам, таким як комарі, щури та доступність чистої питної води. Харчування також вважалося проблемою, здоров'я могло залежати від достатнього харчування. Травми, такі як ті, що отримували гладіатори, від укусів собак або інших поранень, відігравали роль у теоріях, пов'язаних із розумінням анатомії та інфекцій. Крім того, у теоріях діагностики та лікування значну увагу приділяли переконанням та способу мислення пацієнта. Визнавалося, що розум відігравав роль у лікуванні або що він також міг бути єдиною причиною хвороби.

Стародавня грецька медицина почала розвиватися саме навколо теорії гуморів. Згідно з цією теорією, хороше здоров'я є результатом ідеального балансу чотирьох гуморів: крові, слизу, жовтої жовчі та чорної жовчі. Відповідно, погане здоров'я є наслідком порушення балансу чотирьох гуморів. Гіппократ, відомий як «батько сучасної медицини», заснував медичну школу на острові Кос, і вважається найважливішою постаттю давньогрецької медициниAtlas of Anatomy, ред. Giunti Editorial Group, Taj Books LTD 2002, стор. 9. Гіппократ і його учні задокументували численні захворювання в «Гіппократовому корпусі» і розробили Присягу Гіппократа для лікарів, яка використовується і донині. Він із учнями також створили медичну термінологію, яка лягла в основу сучасного медичного словника. Медичні терміни включали такі слова, як «гострий», «хронічний», «епідемія», «загострення», «рецидив» та інші. Внесок Гіппократа, Сократа та інших у давньогрецьку медицину мав тривалий вплив на медицину древнього ісламського світу та середньовічну європейську медицину.

Створення гуморальної теорії медицини було зосереджено на балансі між кров'ю, жовтою і чорною жовчю та мокротою в організмі людини. Занадто висока температура, холод, сухість або вологість порушували баланс між гуморами, що призводило до захворювань. Причинами хвороб замість кари богів і демонів вважалося погане повітря (теорія міазмів). Лікарі, які практикували гуморальну медицину, намагалися відновити рівновагу між гуморами. Перехід від надприродних хвороб до біологічних не призвів до відмови від грецької релігії, але запропонував новий метод взаємодії лікарів з пацієнтами.

Давньогрецькі лікарі, які дотримувалися гуморизму, наголошували на важливості навколишнього середовища. Лікарі вважали, що пацієнти піддаються різним захворюванням залежно від середовища, де вони живуть. Вважалося, що на здоров'я місцевого населення впливали місцеве водопостачання та напрямок вітрів.

Жіноча біологія Оскільки основна увага приділялася патології (а не фізіології), теорії Гіппократа про жіночу анатомію, як правило, не були повністю вичерпними. Однак у теоріях про жіноче тіло були деякі спільні теми. Зокрема, Гіппократ із учнями мали схожі погляди на менструацію, розвиток грудей і природу матки. Погляди Гіппократа на груди та менструацію ґрунтувалися на припущенні, що тіло жінки має зовсім іншу сутність (або фізіологію) у порівнянні з тілом чоловіка. Наприклад, він вважав, що тіло жінки є «губчастим, пухким і пористим»Робота «Хвороби жінок», 1.1 (=8.2), тоді як тіло чоловіка є твердішим і компактнішим. Вважалося, що така природа жіночого тіла змушує його вбирати надлишок крові, що виробляється організмом, яка потім виводиться через менструацію як спосіб регулювання крові. Так само «пухкість» жіночого тіла використовувалася для пояснення існування жіночих грудей. Вважалося, що як у чоловічому, так і в жіночому тілі груди є залозою, яка вбирає рідину і вологу, і тому пухка пориста природа жіночого тіла дозволяла грудям вбирати більше і рости. Нарешті, щодо матки, вчені-гіппократівці вірили в теорію «блукаючої матки», згідно з якою матка була відокремленим органом у жіночому тілі і мала здатність мігрувати. Міграція матки вважалася причиною багатьох захворювань і симптомів дискомфорту або поганого настрою у жінок.

Ці гіппократівські теорії припускали, що чоловіче тіло є нормальним (ідеальним), а жіночі відмінності вважалися ненормальними або нижчими. Таким чином, гіппократівські теорії щодо жіночої анатомії відповідали патріархальним поглядам на «жіночу неповноцінність» у давньогрецькому суспільстві. Наприклад, теорія про «пухку і пористу природу» жіночого тіла була сформульована як загальна неефективність жіночого тіла в порівнянні з більш «підтягнутим і щільним» чоловічим тілом, яке краще могло регулювати гумори. Менструація розглядалася як адаптація до вродженої неповноцінності організму, який не міг добре регулювати гумор крові. Вважалося, що ця «неефективність» жіночого тіла робила жінок непридатними для чоловічої праці або чоловічих ролей. Аналогічно, теорія про міграцію матки частково базувалася на спостереженнях, що чоловіче тіло не містить матки. Оскільки чоловіче тіло вважалося «нормою», вважалося, що матка не має певного місця в тілі і тому природно мігрує. Ці патріархальні погляди вплинули на гіппократівські уявлення про природу страждань, яких зазнавали жінки, а також про засоби лікування цих страждань.

Жіночі хвороби та способи лікування