Франц Марія Герольд Гляйх, з 1890 року фон Гляйх (; 17 березня 1869, Людвігсбург — 7 квітня 1938, Людвігсбург) — німецький офіцер, генерал-майор Вюртемберзької армії, письменник і вчений у галузі теоретичної фізики.

Біографія

Походження та родина Він походив з родини вюртемберзьких державних службовців, політиків і офіцерів. Його батько, Аларіх фон Гляйх (1831–1896), був вюртемберзьким генерал-лейтенантом і отримав дворянство в 1890 році. Батьком Аларіха був Макс Генріх Гляйх, адміністратор маєтку Капфенбург, що належав Тевтонським лицарям, і член першого вільно обраного ландтагу Королівства Вюртемберг. Герольд фон Гляйх був одружений з Геленою фон Гляйх (померла 1935 р.).

Військова кар'єра Після закінчення Гімназії Карла в Штутгарті в 1886 році, де він був найкращим учнем у своєму класі, Гляйх розпочав свою військову кар'єру того ж року у 25-му драгунському полку «Королева Ольга» (1-й Вюртембергський) №25 Вюртембергської армії в Людвігсбурзі. Після завершення трьох років навчання (1 жовтня 1893 — 31 липня 1896) в Прусській військовій академії в Берліні, він повернувся в свій полк. Гляйх вперше був призначений до Великого Генерального штабу 1 квітня 1898 року. З 22 березня 1902 по 22 квітня 1905 рік він командував ескадроном у Шлезвіг-Гольштейнському драгунському полку №13 в Меці, після чого повернувся до Великого Генерального штабу. Там він зав'язав довічну дружбу з Вільгельмом Гренером, майбутнім генерал-квартирмейстером армії та міністром у Веймарській республіці. З 27 січня 1907 року — 1-й офіцер (начальник опретивного відділу) Генштабу прусської 21-ї піхотної дивізії (Франкфурт-на-Майні). 1 жовтня 1909 року повернувся у Великий Генштаб. З 18 жовтня 1910 року — 1-й офіцер Генштабу 13-го (Королівського Вюртемберзького) армійського корпусу в Штутгарті.

3 вересня 1912 році Гляйх був направлений Великим Генеральним штабом військовим аташе до Верховного командування грецької армії для спостереження за ходом Першої Балканської війни. 27 січня 1913 року він став тимчасовим (25 лютого 1913 року — постійним) драгунського полку «Королева Ольга» (1-й Вюртембергський) №25. З початком Першої світової війни у ​​серпні 1914 року він вирушив зі своїм полком на Західний фронт. Після бойових дій у Лотарингії та Фландрії 12 грудня 1914 року він став начальником штабу інспекції постачання 7-ї армії.

За власним ініціативою його перевели до Багдада в лютому 1916 року на посаду начальника штабу генерал-фельдмаршала фон дер Гольца. Там він став турецьким генерал-майором і начальником штабу 6-ї османської армії з титулом паші. У цей період Британська армія зазнала своєї найруйнівнішої поразки на Сході, коли 29 квітня понад 13 000 солдатів під командуванням генерала Таунсенда здалися 6-й османській армії в Кут-ель-Амара. Через кілька місяців Гляйх серйозно захворів через забруднену воду та був змушений залишити свою посаду в Туреччині. Пізніше він розповів про свій досвід там у своїй книзі «Від Балкан до Багдада».

Після одужання, з 5 січня 1917 року, він командував піхотним полком «Імператор Вільгельм, король Пруссії» (2-й Вюртембергський) №120 на Західному фронті, беручи участь у битві на Соммі. Невдовзі після цього, з 14 липня 1917 року, він командував 18-ю резервною піхотною бригадою в битвах під Аррасом, Фландрією, Камбре та, навесні, у битві на Соммі, поки не був змушений повернутися з фронту у 15 вересня 1918 року через хворобу. Як командир гарнізону свого рідного міста Людвігсбург, він відповідав за демобілізацію солдатів, які поверталися з програної війни. За власним проханням Гляйх був внесений до резервного списку в 1919 році.

Внесок у сучасну історію Відразу після війни Гляйх почав записувати свій військовий та політичний досвід та оцінки на основі своїх великих щоденників. Окрім різних публікацій про війну на Сході, його книга «Стара армія та її хибні шляхи» привернула широку увагу аж до 1960-х років. У ній він не лише невпинно критикує недоліки військової служби та її керівництва до та під час Першої світової війни, але й конструктивно досліджує ідеал офіцерської професії.

Ймовірно, головним чином з сімейних причин — його другий син, Сигізмунд, став антропософом — Гляйх почав публічно займатися особистістю та вченнями Рудольфа Штайнера на початку 1920-х років, які тоді були предметом багатьох суперечок у районі Штутгарта. Гляйх відхилив кілька запрошень стати політично активним.

Внесок у науку Невдовзі після війни Гляйх розпочав другу кар'єру — кар'єру вченого. Ще будучи фенріхом у військовій академії, він інтенсивно вивчав математику та астрономію, зокрема такі праці, як «Механіка Небесної фізики» Лапласа, які він тепер досліджував глибше, створивши приватну спеціалізовану бібліотеку. Невдовзі він опублікував статті у провідних наукових журналах, таких як «Annalen der Physik», «Zeitschrift für Physik» та «Astronomische Nachrichten». Він є автором приблизно 40 наукових статей з математичних та астрофізичних питань, а також есе про сучасні наукові дебати навколо теорії відносності Альберта Ейнштейна та її слабких сторін. Серед них були його праці про прецесію перигелію Меркурія — тему, якій він присвятив кілька трактатів. У своїй книзі «Теорія відносності Ейнштейна та фізична реальність» Гляйх підсумував результати своїх досліджень у цій галузі.

Герольд фон Гляйх помер 7 квітня 1938 року після тривалої хвороби.

Звання

Офіцер-аспірант (1 жовтня 1886) Фенріх портупеї (10 травня 1887) Другий лейтенант (10 лютого 1888) Перший лейтенант (27 січня 1896) Оберлейтенант (1 січня 1899) Ротмістр (14 вересня 1900) Майор (22 березня 1907) Оберстлейтенант (1 жовтня 1913) Оберст (18 серпня 1915) Генерал-майор (18 жовтня 1918)

Нагороди

Столітня медаль (1 червня 1898) Орден Святої Анни 3-го ступеня (Російська імперія; 6 березня 1899) Орден Червоного орла 4-го класу (29 травня 1903) корона до ордена 4-го класу (27 вересня 1907) 3-го класу (6 грудня 1913) Орден Фрідріха (Вюртемберг) лицарський хрест 1-го класу (25 лютого 1907) командорський хрест 2-го класу з мечами (3 листопада 1916) Орден Корони (Пруссія) 3-го класу (10 лютого 1911) 2-го класу з мечами (14 липня 1917) Орден Вюртемберзької корони лицарський хрест (25 лютого 1911) почесний хрест (6 грудня 1913) мечі до почесного хреста (1 листопада 1914) Хрест «За вислугу років» (Вюртемберг) 1-го класу (25 років; 3 грудня 1911) Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест (20 березня 1915) Військовий хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург) 2-го і 1-го класу (22 березня 1915) — отримав 2 нагороди одночасно. Залізний хрест 2-го класу (11 травня 1915) 1-го класу Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг) (12 вересня 1915) Орден Альберта (Саксонія), офіцерський хрест з мечами (12 вересня 1915) Почесний хрест ветерана війни з мечами

Бібліографія

Die alte Armee und ihre Verirrungen. Eine kritische Studie. Koehler, Leipzig 1919. Vom Balkan nach Bagdad. Militärisch-politische Erinnerungen an den Orient. Scherl Verlag, Berlin 1921, Reprint 2012. Vom öffentlichen und geheimem Wirken Rudolf Steiners, Vortrag, Verlag Heyder & Zimmer, 1922. Betrachtungen über die Kriegführung in Mesopotamien. In: Jahrbuch des Bundes der Asienkämpfer. 1923, S. 81–105. Zur Lichtablenkung in der Nähe der Sonne, Springer, Berlin 1928. Über die Grundlagen der Einsteinschen Gravitationstheorie, Springer, Berlin 1929. Der Hauptbeweis für die allgemeine Relativitätstheorie, Springer, Berlin 1929. Einsteins Relativitätstheorien und physikalische Wirklichkeit. Barth Verlag, Leipzig 1930, Reprint 2018, ISBN 3-226-03773-0.

Література

J. Wodetzky: Gerold von Gleich, Nachruf. In: Astronomische Nachrichten. Band 266, 1938, S. 63–64. Albrecht von Gleich unter Mitarbeit von Fabian von Gleich: Gerold von Gleich. General – Chronist – Gelehrter. Verlag tredition, Hamburg, 2019, ISBN 978-3-7497-3378-1.

Посилання

Гляйх на сайті The Prussian Machine.