«One Tree Hill» — пісня ірландського рок-гурту U2, дев'ятий трек із їхнього альбому 1987 року «The Joshua Tree». У березні 1988 року вона вийшла як четвертий сингл з альбому в Новій Зеландії та Австралії, тоді як у Північній Америці четвертим синглом стала пісня «In God's Country». «One Tree Hill» посіла перше місце в хіт-параді синглів Нової Зеландії і стала другим за успішністю хітом країни у 1988 році.
Композиція була написана в пам'ять про Грега Керролла, новозеландця, з яким гурт уперше познайомився в Окленді під час туру The Unforgettable Fire Tour у 1984 році. Він став дуже близьким другом вокаліста Боно, а пізніше працював техніком гурту. Керролл загинув у липні 1986 року в аварії на мотоциклі в Дубліні. Після тангі (похорону) Керролла в Новій Зеландії Боно написав текст «One Tree Hill» на згадку про нього. Слова пісні відображають роздуми Боно під час похорону та його першої ночі в Новій Зеландії, коли Керролл відвів його на оклендський пагорб Ван-Трі-Гілл. Також у пісні віддається шана чилійському співаку, автору пісень та активісту Віктору Харі. Музично пісня була напрацьована під час джем-сесії з продюсером Браяном Іно. Вокал був записаний з одного дубля, оскільки Боно відчував, що не зможе проспівати її вдруге.
Критики схвально сприйняли «One Tree Hill», описуючи її як «м'яке, примарне благословення», «визначну музичну серцевину альбому» та як святкування життя. U2 відкладали виконання пісні під час The Joshua Tree Tour у 1987 році через побоювання Боно щодо свого емоційного стану. Після живого дебюту на третьому етапі туру та захопленої реакції публіки пісня зрідка звучала до кінця турне і напіврегулярно під час Lovetown Tour у 1989—1990 роках. Відтоді вона з'являлася в сет-листах лише епізодично, причому більшість цих виступів відбулися саме в Новій Зеландії. Виконання пісні в листопаді 2010 року під час U2 360° Tour було присвячено гірникам, загиблим у катастрофі на шахті Пайк-Рівер. Під час турів The Joshua Tree Tours 2017 and 2019, присвячених 30-річчю альбому, «One Tree Hill» виконувалася на кожному концерті.
Історія створення та запис
U2 вперше відвідали Австралію та Нову Зеландію у 1984 році під час The Unforgettable Fire Tourde la Parra (2003), pp. 52–54. Після 24-годинного перельоту до Окленда вокаліст Боно не міг адаптуватися до різниці в часі між Новою Зеландією та Європою. Вночі він вийшов зі свого готельного номера і зустрів людей, які показали йому місто. Серед них був і Грег Керролл: він познайомився з менеджером з виробництва U2 Стівом Айредейлом і отримав пропозицію допомагати гурту під час майбутнього концерту завдяки своєму досвіду роботи з місцевими рок-колективами. Вони відвели Боно на Ван-Трі-Гілл (Маунгакіекі), один із найвищих вулканів Окленда, який має особливе духовне значення для народу маоріStokes (2005), p. 74Kootnikoff (2010), p. 46. Грег працював помічником на сцені, ввічливо стримуючи фанатів, і його описували як «дуже корисного хлопця, що постійно був у русі»McCormick (2006), p. 157. Менеджер U2 Пол Макгіннесс вважав допомогу Керролла настільки цінною, що запропонував йому супроводжувати гурт до кінця туруStokes (2005), p. 75. Музиканти допомогли йому отримати паспорт, і згодом він приєднався до них як асистент у подорожах Австралією та СШАMcCormick (2006), p. 177. Він став дуже близьким другом Боно та його дружини Елі Г'юсон, а після завершення туру переїхав працювати до U2 в Дублін.
3 липня 1986 рокуde la Parra (2003), p. 78, безпосередньо перед початком сесій запису «The Joshua Tree», Керролл загинув в аварії на мотоциклі під час виконання кур'єрського доручення. Перед ним виїхав автомобіль, і, не зумівши загальмувати під дощем, Керролл врізався в бік машини й загинув миттєво. Ця подія шокувала весь гурт; барабанщик Ларрі Маллен сказав: «Його смерть справді вразила нас — це був перший випадок, коли загинув хтось із нашого робочого кола». Гітарист Едж додав: «Грег був наче членом сім'ї, але той факт, що він опинився під нашою опікою і проїхав такий довгий шлях від дому до Дубліна, щоб працювати з нами, зробив ситуацію ще важчою»McCormick (2006), p. 178. Басист Адам Клейтон описав це як «момент протверезіння», зазначивши: «Це принесло усвідомлення, що є речі важливіші за рок-н-рол. Ваша сім'я, друзі та інші учасники гурту — ви не знаєте, скільки часу вам залишилося з ними». Боно сказав: «Це був нищівний удар. Він робив мені послугу — відвозив мій мотоцикл додому». Пізніше він прокоментував: «Це додало глибини та серйозності запису The Joshua Tree. Нам довелося заповнювати діру в серці чимось дуже, дуже великим, адже ми так сильно його любили». У супроводі Боно, Елі, Маллена та інших членів організації U2 тіло Керролла було доставлено літаком до Нової Зеландії та поховане за традиційним обрядом маорі в Кай-іві Марае поблизу Вангануї, рідного міста Керролла. На похороні Боно заспівав для нього «Let It Be» та «Knockin' on Heaven's Door».
Невдовзі після повернення до Дубліна Боно написав текст пісні про похорон, яку назвав «One Tree Hill» на честь пагорба, що запам'ятався йому під час візиту до Окленда у 1984 році. Музику розробили на ранніх етапах запису «The Joshua Tree». Едж згадував: «Ми джемували з Браяном Іно. Він грав на клавішних… ми просто впіймали цей грув, і почала з'являтися партія. Це майже хайлайф, хоча зовсім не африканський… звук на той час був для мене дуже складним. Раніше я б і не мріяв про використання такого звуку, але він здався правильним, і я пішов за ним». Боно записав вокал з одного дубля, оскільки відчував, що не зможе проспівати цей текст вдруге. Наприкінці пісні Едж використав гітару Bond Electraglide для соло з «важким фуз-ефектом». Троє музикантів із Торонто — Дік, Пол та Адель Арміни — записали струнні партії для пісні на студії Grant Avenue у Гамільтоні, Онтаріо. Під час шестигодинної телефонної розмови з Еджем та під наглядом продюсера Даніеля Лануа, Арміни використали розроблені ними вдосконалені «електроакустичні» струнні інструменти під назвою Raads. Дік Армін зазначив: «[U2] були зацікавлені у використанні струнних, але не у звичайному стилі для прикрашання. Вони не хотіли, щоб за їхніми спинами грав гурт XIX століття». Пісня виявилася настільки емоційною для Боно, що він не міг її слухати після завершення записуKootnikoff (2010), pp. 60–61.
У пісні Боно використав такі рядки: «Хара співав, його пісня — зброя в руках любові / Ви знаєте, його кров досі волає з землі». Це відсилання до чилійського політичного активіста та фолк-співака Віктора Хари, який став символом опору військовій диктатурі Августо Піночета після того, як його катували та вбили під час військового перевороту 1973 року. Боно дізнався про Хару після зустрічі з Рене Кастро, чилійським художником-муралістом, під час туру Amnesty International «A Conspiracy of Hope». Військові катували Кастро і тримали його в концтаборі протягом двох років через те, що його творчість критикувала режим Піночета, який захопив владу у 1973 роціde la Parra (2003), p. 76. Купуючи шовкографію із зображенням Мартіна Лютера Кінга, яку створив Кастро, Боно помітив принт із Харою. Він ближче познайомився з його історією, прочитавши книгу «Una Canción Truncada» («Незавершена пісня»), написану вдовою Хари Джоан Тернер.
Пісня «One Tree Hill» та альбом «The Joshua Tree» присвячені пам'яті Керролла. Трек записали Флад та Пат Маккарті, зведенням займався Дейв Міган, а продюсерами виступили Лануа та Ено.
Композиція та тематика Клейтон назвав цей трек частиною трилогії пісень альбому, разом із «Bullet the Blue Sky» та «Mothers of the Disappeared», що засуджують втручання Сполучених Штатів у чилійський переворот. Макгіннесс зазначав, що образи в пісні передають відчуття трагедії, яку пережив гурт через смерть Керролла. Колм О'Гейр із часопису «Hot Press» вважав, що гітарний риф Еджа уособлює рядок «текти, як річка тече до моря». Том Даффі з «Orlando Sentinel» відчув у пісні мотиви зваблення коханої людини. Річард Гаррінгтон із «The Washington Post» визнав у композиції данину пам'яті Керроллу, додавши, що вона демонструє віру U2 у здатність музики стимулювати зміни.
Як і багато інших пісень U2, «One Tree Hill» можна інтерпретувати в релігійному ключі. Редактор «Hot Press» Найл Стоукс назвав її «духовним шедевром», зазначивши, що «це гімн прослави та торжества, який описує традиційне поховання їхнього друга народом маорі на пагорбі Ван-Трі-Гілл і поетично пов'язує його з темами оновлення та відкуплення». Бет Мейнард, церковна настоятелька з Фейрхейвена, штат Массачусетс, відчула, що пісня «стверджує віру перед обличчям втрати, поєднуючи елегійні рядки про друга… та закатованого чилійського активіста й фолк-співака Віктора Хару з ледь помітним закликом до спасіння в кінці часів і болісним воланням до Бога про зіслання п'ятидесятницького „пізнього дощу“»Whiteley (2003), p. 170. Метт Сопер, старший пастор Церкви Христа в Західному Г'юстоні, вважав текст спробою Боно збагнути місце Бога у світіSoper (2010), p. 72. Стів Стокман, капелан Університету Квінс у Белфасті, відзначив, що пісня натякає на «трансцендентні місця поза земним простором і часом»Stockman (2005), p. 68. Музичний журналіст Білл Грем зауважив, що «лірика з її відсиланнями до традиційних поховальних церемоній маорі на Ван-Трі-Гілл вказує на те, що віра учасників гурту не виключає емпатії до чужих переконань і ритуалів. Їхнє християнство не намагалося замаскувати універсальні архетипи скорботи».
Випуск та сприйняття «One Tree Hill» вийшла на альбомі «The Joshua Tree» 9 березня 1987 року як дев'ята пісня на платівці. На деяких виданнях на компакт-дисках треки були помилково розділені, через що кода пісні була включена до наступної композиції «Exit». У Новій Зеландії та Австралії «One Tree Hill» була випущена як 7-дюймовий сингл у березні 1988 року. Обкладинка (фотограф Антон Корбейн), конверт (дизайнер Стів Еверілл) та пісні на стороні «Б» («Bullet the Blue Sky» і «Running to Stand Still») були ідентичними тим, що використовувалися для синглу U2 1987 року «In God's Country», який виходив лише в Північній Америці. Також був випущений сингл на касеті, доступний лише в Новій Зеландії. Пісня посіла перше місце в хіт-параді синглів Нової Зеландії. «One Tree Hill» була включена як бонус-трек до японської версії збірки U2 1998 року «The Best of 1980–1990». До відеоверсії збірки увійшов музичний кліп на пісню, знятий режисером Філом Джоану, який представляє собою концертне виконання, взяте з раніше невиданих кадрів рок-документалістики U2 1988 року «Rattle and Hum». Додаткові концертні записи були випущені на цифровому альбомі «Live from the Point Depot» (2004) та ексклюзивному для учасників сайту U2.com альбомі «U22» (2012). Окремі видання до 30-річчя «The Joshua Tree» у 2017 році містили ремікс на «One Tree Hill» від St Francis Hotel та новий мікс репризи пісні від Браяна Іно.
Критики схвально сприйняли «One Tree Hill». Редактор «Hot Press» Найл Стоукс назвав її однією з найкращих робіт U2 та «гідною даниною пам'яті» Керроллу. У газеті «Toronto Star» зазначалося, що це одна з найкращих пісень на альбомі. Стів Морс із «The Boston Globe» порівняв вокал Боно у фіналі пісні з пристрастю американського соул-співака Отіса Реддінга, а також зауважив, що кода нагадує гімн «Amazing Grace». Стів Понд із «Rolling Stone» назвав композицію «м'яким, нав'язливим благословенням». Білл Грем із «Hot Press» писав, що пісня «сповнена надії, а не похмура», описуючи рядок «Ми течемо, як річка до моря» як «метафору [музиканта Майка Скотта], переосмислену в контексті вічного життя та вірувань самих маорі». Він описав гру Еджа як «вільну гітарну мелодію з африканськими та гавайськими відтінками», підсумувавши, що «попри зворушливу вокальну коду, „One Tree Hill“ не є похмурою. Вона оспівує життя духу, а не його згасання»Graham (2004), pp. 34–35.