Під час Другої світової війни Монако прагнуло зберегти нейтралітет, але пройшло через два етапи окупації силами Осі.(Італійські та німецька окупації)

Вторгнення та окупація Монако стосується вторгнення італійських та німецьких військ між 1942 і 1944 роками на територію Монако та встановлення контролю на цій території.

Наприкінці 1942 року італійська армія вторглася до князівства зі стратегічними цілями, частково тому, що країни Антигітлерівської коаліції завойовували позиції в Північній Африці під час операції "Смолоскип". Трохи менше ніж рік потому, німецькі війська окупували Монако після того, як в Італії почалась у громадянська війна (між італійцями-фашистами та італійцями-партизанами). Незважаючи на зацікавленість Гітлера в нейтралітеті Монако, що значною мірою підтримувало економічні стратегії нацистів, 90 євреїв було депортовано, більшість з яких загинули в концентраційних таборах.

Довоєнний Монако Після закінчення Першої світової війни Князівство Монако перебувало під захистом французьким військових сил відповідно до Французько-монегаського договору, який було підписано у липні 1918 року.

Друга світова війна

Передокупація Монако було нейтральною державою під час Другої світової війни, проте його роль і стали предметом запеклих суперечок Німеччини та Італії, які мали суперечливі погляди та уявлення щодо майбутнього королівства. Німеччина прагнула нейтралітету Монако, оскільки його гнучке законодавство та податкова система дозволяли націонал—соціалістам торгувати з рештою країн світу через підставні підприємства, які вона створювала у князівстві. Маючи доступ до нейтральної країни, Німеччина могла отримувати іноземну валюту, необхідну для реалізації амбітних військових проєктів та діяльності, пов'язаної з війною.

Коли розпочалась війна у 1939 році,

800 жителів було мобілізовано до армії разом із 300 французькими солдатами. У червні 1940 року Італія оголосила війну Франції. Це стало попередженням для монегаських лідерів, які закрили казино та заарештували прихильників Муссоліні.

У 1941 році напруженість між фашистськими італійцями та французами в Монако зросла, і князівство стало осередком цих суперечок через своє географічне положення та демографічні умови. Прикладом цього є поширена пародія на «Марсельєзу», що висміює італійців, під назвою «Allez, Enfants de l'Italie » («Ходімо, діти Італії»). Також відбувалися насильницькі зіткнення, а вбивство П'єра Века в жовтні 1940 року викликало гнів серед французької громади. Век був молодим французом, який гуляв з друзями вночі, коли перетнувся з двома італійцями, які співали «Viva Mussolini, vive il Duce ». Коли Век попросив їх зупинитися, італійці різко відреагували(із застосуванням фізичної сили), що призвело до його смерті через два дні. У звіті про розтин було зазначено, що причиною смерті стало падіння на тротуар, таким чином двоє італійців залишилися без звинувачень, незважаючи на протести французького населення.

Хоча Монако погоджувалося з тим, що французькі оборонні споруди будуть створені вздовж узбережжя ще в довоєнний період, принц Луї завжди заявляв про свій намір зберегти нейтралітет Монако у разі початку війни. Хоча нейтралітет дійсно офіційно пропагувався до листопада 1942 року, Монако уклало низку фінансових угод з Німеччиною, що означало, що нацисти прийняли заяви права Монако на незалежність. Німці, зокрема, хотіли контролювати «Товариство морських купалень та іноземців» (Société des Bains de Mers et des étrangers (SBM)), яке було особливо впливовим у Монако як власник казино. Німецька присутність у промисловості князівства поступово поширилася на інші сфери, зокрема на виробництво німецької пропаганди та закупівлю німцями озброєння на відкритому ринку.

Запаси продовольства в князівстві Монако були надмірними, порівняно із рештою окупованої Європи, зокрема для тих, хто займався воєнною спекуляцією та приїжджав до Монако, щоб уникнути податків. Монте-Карло був відомий тим, що під час війни підтримував розважальну сферу. Однак багатство та велика кількість запасів не поширювалися на все населення князівства, оскільки в інших регіонах відбувалося нормування та підвищення цін.

Географічне розташування Монако стало вирішальним фактором для стратегічних цілей Італії. Муссоліні розгорнув свої війська для захоплення Монако в червні 1940 року, невдовзі після того, як Італія оголосила війну Франції, щоб контролювати порт Монте-Карло та отримати територіальну перевагу. На початку 1942 року порт Монако контролювалася Італійською комісією з перемир'я. Князівство Монако намагалося укласти угоду зі Швейцарією, щоб уникнути контролю Італії, але переговори були безуспішними.

Італійське вторгнення та окупація (11 листопада 1942 – 9 вересня 1943) Нейтральний статус Монако означав, що Італія не могла вторгнутися в князівство, якщо на неї першим не нападе Монако. Таким чином, італійці стверджували, що французькі оборонні споруди на узбережжі були доказом нейтральності Монако, і вторглися в князівство 11 листопада. Деякі вчені вказують на створення консульства США в Монако 5 листопада як пояснення часу вторгнення. Волтер Оребо, новий консул, контактував із членами руху Опору у Франції, під час роботи консулом у Ніцці, і режим Муссоліні розглядав нові дипломатичні відносини між США та Монако як загрозу своєму впливу у Монако. Консульство США стало першою ціллю для італійських військ 16 листопада, після того, як доступ морем або сушею був закритий. У дні вторгнення принц Людовик надіслав листи Преподобному Пію XII та Гітлеру щодо порушення суверенітету Монако. Після цієї події італійські війська звільнили ув'язнених іредентистів, а також розпочалися арешти та інтернування антифашистів. Британські чоловіки стали основними цілями для арештів, хоча більшість із них вже виїхали на початку війни.

У Монако було створено маріонеткову державу, але заможні жителі району Монте-Карло зберегли свій розкішний спосіб життя та і казино Монте-Карло залишалося відчиненим.

У міру того, як союзники здобували позиції в Північній Африці та Італії, іноземці та діяльність на чорному ринку стали новими цілями італійських репресій.

Німецька окупація (9 вересня 1943 – 3 вересня 1944) В липні 1943 року було заарештовано Беніто Муссоліні. Італія перейшла на бік союзників, підписавши угоду про капітуляцію або Перемир'я в Кассібіле 3 вересня 1943 року. Італійські війська залишили Монако 9 вересня, а наступного дня нацисти захопили владу, розмістивши свою штаб-квартиру в готелі де Парі. Князь Луї, бажаючи зберегти свій статус, вітав німців і використовував своє німецьке коріння як важіль впливу.

Ця тактика призвела до особливого ставлення Німеччини до Монако та дозволило Німеччині втілити в життя багато проєктів, розроблених раніше під час війни та дозволило використовувати умовний нейтралітет Монако у власних фінансових цілях. Вони створили понад триста холдингових компаній та займалися відмиванням грошей. Влітку 1944 року німці заснували банк, прагнучи обійти американські економічні санкції. На території князівства значно зросла кількість фіктивних підприємств.

Протягом цього періоду, влада Монако співпрацювала з гестапо для ліквідації членів руху опору та антифашистів. Державний міністр Еміль Робло стверджував, що Німеччина погрожувала припинити особливий режим для Монако, якщо воно не співпрацюватиме.

Після бомбардування залізничного віадука Антеор військами союзників, постачання продовольства, що перевозилося поїздами, було припинено до кінця війни, що призвело до недоїдання. Постачання води та хліба було перервано пізнішими бомбардуваннями. Бомбардування тривало до 2-3 вересня, коли німці залишили Монако. Потім почали прибувати американські війська. 3 вересня — національне свято в Монако, що відзначає визволення країни.

Протягом Другої світової війни князь Луї II залишив Робло своїм державним міністром, незважаючи на його зв'язки з профашистськими особами та вимоги монегаського та французького населення звільнити його. Робло відіграв важливу роль у позиціях, які зайняло Монако внаслідок італійської та німецької окупацій. Після того як німці залишили Монако, Робло заборонив профспілкові демонстрації. Після повернення до Монако принц Реньє III був стривожений діями, вжитими під час та після окупації, і пішов до свого діда, щоб попросити про звільнення Робло. Князь Луї II відмовився, але Робло пішов у відставку в 1945 році після народних демонстрацій.

Згідно з рішенням лідерів Монако, після Другої світової війни в князівстві не проводилися жодні військові судові розслідування.

Визволення (3 вересня 1944 р.) Монако було звільнено 3 вересня 1944 року американськими військами та членами французько-бельгійського руху опору Макі(Maquis) після кількох днів зіткнень з німцями та артилерійського вогню французького флоту з висот Босолей, Ла-Тюрбі та Форт-д'Анжел. На момент звільнення чистки були жорстокими, як повідомляв Раймон Обрак, комісар Республіки з питань Південно-Східного Союзу. Луї II боявся бути скинутим з престолу на користь свого сина.

У 1944 році італійські партизанські сили, що супроводжували союзників і звільнили князівство 6 вересня того ж року, порадили члену французького опору, Раймонду Обраку анексувати князівство до Франції.Генерал Шарль де Голль відмовився від цієї ідеї, але чітко дав зрозуміти, що у разі анексії його необхідно поінформувати.

Державний міністр, Еміль Робило, посада якого була еквівалентна посаді голови уряду, під час окупації князівства мав неоднозначну роль для князівства, тому був змушений залишити посаду через кілька тижнів після звільнення держави.

28 вересня 1944 року спадкоємний принц приєднався до французьких колоніальних військ в Алжирі та брав участь в операціях зі звільнення Ельзасу. Він був нагороджений Військовим хрестом та американською медаллю «Бронзова зірка». У 1947 році він був призначений лицарем Ордена Почесного легіону.

Депортація євреїв Коли війська Муссоліні прибули до Монако, вони створили фашистське політичне бюро. Метою бюро було виявлення та арешт монегасків та французьких резидентів, причетних до Руху Опору. Незважаючи на це, Рух Опору продовжував діяти, приховуючи євреїв та переправляючи їх контрабандою до Швейцарії. Принц Луї змусив Муссоліні пообіцяти, що єврейське населення Монако не буде депортовано. Однак князь не втрутився, коли єврейський румун Рауль Гансбур, давній директор Опери Монте-Карло, був змушений піти у відставку та втекти до Швейцарії, щоб уникнути арешту.

Хоча ні Муссоліні, ні Гітлер не намагалися встановити фашистський режим у Монако, під тиском останнього кількох людей було депортовано до концентраційних таборів. Під час окупації єврейське населення Монако, чисельність якого, за оцінками консула Гелленталя, становила від 1000 до 1500 осіб, стало мішенню для німецької влади, яка заарештувала їх та відправила на окуповані території Франції для інтернування. За оцінкою уряду, приблизно 90 осіб, яких затримали монегаські поліцейські під тиском влади Віші Франції, було депортовано з Монако в ніч на 1 серпня 1942 року, і лише дев'ятьох залишилося в живих. Серед депортованих був Рене Блюм, засновник оперного театру, якого було вбито в Освенцимі. Сімдесят три роки потому князь Монако Альбер II публічно вибачився за депортацію 90 євреїв під час Голокосту та визнав нездатність князя Луї II зберегти нейтралітет Монако під час війни.

27 серпня 2015 року князь Монако Альбер II відкрив пам'ятник, присвячений депортованим євреям. На пам'ятнику викарбувані імена євреїв. Його було обрано для відкриття через 73 роки після ночі депортації євреїв.

Вшанування пам'яті

У понеділок, 10 липня, князь Монако віддав шану Рене Боргіні та Естер Поджо, заарештованих у Монако в липні 1944 року за правопорушення опору та розстріляних 15 серпня 1944 року в Ніцці.

Також, уряд Монако погодився відкрити свої архіви для Центру Симона Візенталя, щоб дізнатися більше про роль країни у ставленні до єврейського населення під час окупації Другої світової війни.

Див. також

Військова історія Італії під час Другої світової війни

Посилання