Відбір або селекція () — термін, яким позначали процедуру відбору в'язнів у нацистських концентраційних таборах з метою їх подальшого знищення або використання на примусових роботах.

Процес Під час відбору після прибуття спочатку здійснювали розподіл за статтю, а згодом — поділ на осіб, придатних або непридатних до праці. Рішення ухвалювали солдат, чиновник або лікар на підставі візуального огляду, інколи після одного-двох запитань. Діти віком до 16 років (пізніше — до 14), літні люди, жінки з помітною вагітністю, матері, які відмовлялися залишити своїх дітей, люди з інвалідністю, а також усі, хто виглядав ослабленим або хворим, визнавалися непридатними до «селекції» та негайно підлягали знищенню.

Окрім первинного відбору після прибуття, подальші відбори проводилися також під час перекличок в'язнів, на апельплаці (площі для шикування) або безпосередньо в блоках — табірних бараках. Формально особи, відповідальні за відбір, мали відбирати здоровіших і фізично сильніших в'язнів для примусової праці, однак, за спостереженням історика Яна Еріка Шульте, табірна охорона й адміністрація мали практично необмежені повноваження у прийнятті рішень. Унаслідок цього процес селекції зрештою був лише поверхнево обумовлений утилітарними міркуваннями.

Процес відбору значною мірою залежав від поточних потреб табору в робочій силі. Приблизно один із п'яти депортованих в'язнів переживав селекцію і в такий спосіб потрапляв на примусову працю. Характер селекції відрізнявся залежно від конкретного табору — зокрема таких, як Аушвіц або Майданек, які виконували для режиму певні індустріальні функції.

Як зазначалося в одній з публікацій, «подібно до Аушвіца-Біркенау, Майданек був рідкісним прикладом концентраційного табору, який одночасно виконував функції табору знищення. Примусову працю в'язнів використовували для роботи в майстернях і на підприємствах імперії СС, що мала формуватися навколо Любліна. Ця імперія так і не була реалізована, як це уявляв собі рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, однак деякі її складові, зокрема Майданек, були створені. У таборі було вибудувано складну ієрархію влади та порядку, функціонування якої спиралося на насильство — від коменданта табору до старост бараків».

Водночас у таборах знищення операції «Рейнхард» — таких як Белжець, Хелмно, Собібор і Треблінка — відбір фактично не проводився, оскільки всіх депортованих в'язнів убивали протягом кількох годин після прибуття.

Практика селекції набула системного характеру з початком Акції 14f13 — програми знищення в'язнів, які через хворобу або фізичну слабкість вважалися непридатними до примусової праці та «тягарем» для держави. Акція 14f13 була безпосереднім продовженням Акції Т4 — кампанії масових убивств осіб, яких нацистський режим визначав як «життя, негідне життя», зокрема людей з інвалідністю та психічними розладами.

У концентраційному таборі Аушвіц лікар СС Йозеф Менгеле використовував селекцію для відбору близнюків з метою проведення псевдомедичних експериментів, про що згодом свідчила колишня в'язень табору Ева Мозес Кор.

Охоронці СС у таборах, ймовірно, не вживали терміна «селекція», натомість використовували слова Aussortierung (укр. «відсів» або «відокремлення») та Ausmusterung (укр. «вибраковування», «виведення з обліку»).

Посилання