Леопольд фон Мільденштайн

Леопольд Іц, Едлер фон Мільденштайн (; , Прага, Австро-Угорщина — листопад 1968, ФРН) — високопоставлений нацистський посадовець, офіцер СС, голова «єврейського відділу» Служби безпеки (СД) (1935-36) та керівник відділу Міністерства пропаганди (1938-45).

Мільденштайн був членом нацистської партії з 1929 року. Він зацікавився ідеями сіоністів, які прагнули переселити євреїв з Німеччини до Палестини, і вбачав в цьому шлях вирішення «єврейського питання». Відвідавши Палестину, Мільденштайн опублікував в німецькій пресі серію репортажів, що підривали нацистські стереотипи щодо євреїв. 1935 року він був призначений керівником «єврейського відділу» СД та відповідав за еміграцію євреїв до Палестини, поки та не провалилася через арабське повстання 1936 року. Після цього влаштувався до Міністерства пропаганди та кардинально змінив погляди, підбурюючи палестинських арабів проти британського правління та єврейської колонізації та підриваючи політику, яку підтримував раніше.

Після Другої світової війни Мільденштайн жив у Західній Німеччині, а 1956 року працював на радіостанції в Єгипті. 1960 року він був заарештований західнонімецькою поліцією, вимагав імунітету як співробітник американської розвідки, але інформація про вербування не підтвердилась. В останні роки життя випустив низку книг та публікацій.

Про особисті стосунки Мільденштайна з сім'єю представника Сіоністської федерації Німеччини Курта Тухлера 2011 року зняли документальний фільм «Квартира», який отримав низку відзнак на міжнародних кінофестивалях.

Біографія

Ранні роки та вступ до СС Леопольд фон Мільденштайн народився в 1902 році в Празі, яка на той час входила до складу Австро-Угорщини. Належав до нижчого шару австрійської знаті. У різний час мав австрійське, чеське, угорське та німецьке громадянство. Здобув освіту інженера, був також журналістом і любив подорожувати. 1929 року вступив до нацистської партії, а 1932 року — до СС.

На початковому етапі своєї діяльності нацисти розглядали різні варіанти розв'язання «єврейського питання» у Німеччині. Після антиєврейського бойкоту 1 квітня 1933 року радикальні члени НСДАП хотіли повністю вигнати євреїв з Німеччини, однак, економічна ситуація не дозволяла це зробити. Сіоністська федерація Німеччини запропонувала переселити німецьких євреїв до Палестини для створення власної держави, і 21 червня 1933 року направила владі меморандум з пропозицією врегулювати статус німецького єврейства на груповій основі та проханням про державну допомогу у впорядкованій еміграції. Звернення залишилося без відповіді, однак окремі нацисти, яких Ганна Арендт називала «ідеалістами», цю ідею підтримали. Був серед них і Мільденштайн, що рано виявив інтерес до сіонізму і навіть відвідував сіоністські конференції, щоб краще зрозуміти цей рух. Він активно просував сіонізм як вихід з офіційного глухого кута в єврейському питанні та спосіб зробити Німеччину «вільною від євреїв» (). Рух сіоністів став надзвичайно популярним серед німецьких євреїв після приходу Гітлера до влади, і деякі з сіоністів охоче співпрацювали з Мільденштайном.

Поїздка до Палестини

Сіоністська федерація Німеччини доручила своєму представнику Курту Тухлеру встановити контакт з можливими прихильниками сіонізму в нацистській партії, щоб полегшити еміграцію до Палестини. Тухлер звернувся до Мільденштайна і попросив написати щось позитивне про єврейську Палестину в пресі. Той погодився за умови, що йому буде дозволено відвідати країну особисто, з Тухлером у ролі супровідника.

Мільденштайн, Тухлер та їхні дружини виїхали з Берліна навесні 1933 року і провели у Палестині цілий місяць. Спочатку вони прибули до Хайфи, а звідти на машині вирушили до Тель-Авіва — першого міста, заснованого сіоністами. Місто справляло враження виключно єврейського: тут жили, працювали, торгували, відпочивали та танцювали лише євреї. У публікаціях Мільденштайн зазначав, що хоча офіційною мовою був стародавній іврит, саме місто виглядало сучасним і європейським — з широкими вулицями та красивими магазинами. Також він відзначав масове будівництво, яке стало відповіддю на демографічний вибух. Серед іншого, в Єрусалимі Мільденштайн побував на прийомі у знаного письменника .

За результатами поїздки Мільденштайн започаткував серію статей для берлінської нацистської газети Der Angriff, заснованої Йозефом Геббельсом 1927 року. З 26 вересня по 9 жовтня 1934 року Der Angriff опублікувала серію з дванадцяти репортажів Мільденштайна (під псевдонімом «Фон Лім») із назвою «Нацист їде до Палестини». Про те, що гідом автора був єврей, у статтях не згадувалося. На честь цієї серії газета випустила пам'ятний медальйон зі свастикою з одного боку та зіркою Давида з іншого. Звіт Мільденштайна також опублікували у пропагандистській нацистській газеті «Фелькішер Беобахтер». Сіоністська преса також приділила увагу Мільденштайну: ігноруючи зміст публікацій, Jüdische Rundschau рекламувала можливість просування сіоністської політики.

Як зазначає історик Джозеф Вербовський, статті Мільденштайна поступово підривали нацистські стереотипи щодо євреїв. Наприклад, в них розповідалося, як євреї відмовилися взяти гроші за надану допомогу або як єврейські поселенці за 10 років перетворили болото на процвітаючу окультурену землю. Автор протиставляв ортодоксальних «старих євреїв», які «скаржаться на втрачене минуле», молодим сіоністам, які борються за нову батьківщину. Подібно до британських лідерів, таких як Артур Балфур, Мільденштайн бачив у приході сіоністів прогрес і цивілізацію на відсталому Сході. Арабів він описував як жадібних, брудних, лінивих і відсталих людей, використовуючи характеристики, які німецькі антисеміти зазвичай приписували євреям.

Статті Мільденштайн були не просто дорожніми нотатками. Він прагнув підкріпити ідею використання сіоністської еміграції в Палестину як способу розв'язання єврейського питання та переконати в цьому нацистських лідерів. Врешті решт цю ідею підтримав керівник СД Райнгард Гейдріх і у липні 1935 року призначив Мільденштайна головою «єврейського відділу» () в СД.

Керівництво «єврейським відділом» СД У середині 1930-х років кожне відомство в нацистській Німеччині розробляло свою політику щодо євреїв. Діяльність СД була підпорядкована політиці Міністерства закордонних справ, що займалося реалізацією , згідно з якою німецькі євреї залишали Німеччину та переїжджали до Палестини. Обійнявши посаду в СД, Мільденштайн почав сприяти розширенню впливу сіоністів серед євреїв Німеччини та повністю підтримував політику підштовхування єврейського населення Німеччини до еміграції.

Влітку 1935 року у званні унтерштурмфюрера СС Мільденштайн відвідав 19-й Конгрес сіоністської організації в Люцерні, перебуваючи в ролі спостерігача при німецькій єврейській делегації. Проте в дисертації, присвяченій Мільденштайну, Джозеф Вербовський піддає сумніву наявність тісних зв'язків Мільденштайна з сіоністськими організаціями; він наголошує, що ця інформація потрапила в історичну літературу зі свідоцтв самого Мільденштайна на початку 1960-х, коли той був вкрай зацікавленим представити свою діяльність у світлі лояльності до євреїв.

У серпні 1935 року Judenreferat випустив меморандум, який детально описував новий підхід до єврейського питання. У ньому зазначалося, що темпи еміграції євреїв надто низькі, та засуджувався терор проти євреїв, як заохочення еміграції. Меморандум містив пропозицію організувати більше сільськогосподарських навчальних закладів та запровадити законодавство, яке б позбавляло євреїв громадянства й обмежувало їхню можливість переїжджати чи працювати на неєвреїв. Водночас Мільденштайн найняв на роботу Адольфа Айхмана, який пізніше очолив «єврейський відділ» і вважав Мільденштайна своїм наставником. З 9 по 14 березня 1936 року СД провела семінар для всіх відділів, які працювали з євреями; Мільденштайн був на ньому головним лектором і прочитав лекції про «Проблеми єврейства», «Сіонізм» й «Операції СД».

Еміграційну політику Мільденштайна підірвало арабське повстання у Палестині, що розпочалося 1936 року. Переїзд до Палестини з Німеччини став небажаним, а деякі емігранти навіть повернулися з Палестини до Німеччини. До цього додалися й інші труднощі, зокрема, сильні асиміляторські настрої серед євреїв Німеччини й ослаблення сіоністського керівництва внаслідок еміграції. З жовтня 1936 року до березня 1937 року Британське колоніальне управління схвалило 1800 дозволів на в'їзд в Палестину для євреїв, що складало лише близько 17 % від загальної кількості запитів Єврейського агентства. Внаслідок внутрішніх чвар в СД та скорочення еміграції, після 10 місяців роботи Мільденштайн звільнився.

Перехід до Міністерства пропаганди Мільденштайн подав у відставку з СД 27 липня 1936 року і згодом був прийнятий на роботу в Міністерство пропаганди. Деякі історики, зокрема Шломо Аронсон і Гайнц Гене, сприймали відставку Мільденштайна як підтвердження вільнодумства, нібито його позиція щодо євреїв не поділялася керівництвом. Проте Джозеф Вербовський зазначав, що ці оцінки були основані на повоєнних твердженнях самого Мільденштайна і не підтверджувалися архівними документами, а його наступники в СД — Куно Шредер, Дітер Вісліцені, Герберт Хаген і, нарешті, Адольф Айхман — підтримували політику заохочення еміграції до Палестини навіть після відходу Мільденштайна.

У новому міністерстві Мільденштайн очолив напрям близькосхідної пропаганди. Відомство Геббельса було знаним своєю яскраво проарабською позицією, і ставлення Мільденштайна до сіонізму повністю змінилося. У 1938 році він ще раз їздив до Палестини, після чого опублікував книгу «Навколо палаючої землі Йордану» (1938), написану з проарабських й антисіоністських позицій. Організована Мільденштайном пропаганда була націлена на об'єднання арабів проти західних союзників на Близькому Сході, а її метою було завдати поразки британцям і ліквідувати «єврейське національне вогнище».

Робота Мільденштайна в Міністерстві пропаганди підірвала політику, яку він ініціював раніше, перебуваючи в СД. У його нових роботах опис євреїв й арабів повністю змінився: тепер допомогу йому надавали щедрі, мудрі та спокійні араби, а євреї висміювалися як нетерплячі західні люди. За словами історика Джеффрі Герфа, нацистська пропаганда відділу, яким керував Мільденштайн, підкреслювала спільні позитивні риси німців й арабів та висувала претензії до Британської імперії. Зазначалося, що араби страждали від британської політики «розділяй і володарюй» так само як німці після Версальського договору. Нацистську Німеччину в очах арабів намагалися представити як антизахідну й антиколоніальну державу. На відміну від опублікованих раніше статей, у нових книгах Мільденштайн описував Палестину в похмурих тонах, звинувачуючи у проблемах німецьких сіоністів та єврейську імміграцію, яку сам же раніше заохочував.

Для виправдання різкої зміни своєї позиції Мільденштайн звинувачував німецьких сіоністів у зраді ідеалів творця сіонізму Теодора Герцля. За його твердженням, німецькі євреї їхали не для того, щоб працювати на землі, а щоб змусити інших людей працювати на них. За описом Мільденштайна, «ранні сіоністи» приїхали за «внутрішніми переконаннями» і жили в районах, населених робітниками; натомість нові, «несправжні сіоністи» приїхали «зі страху», створили «елегантні кафе» та «сучасні магазини», а також район для капіталістів, схожий на Волл-стріт. На його думку, у цього не було «нічого спільного з ідеєю Герцля».

Мільденштайн очолював відділ у міністерстві пропаганди з 1938 по 1945 роки. 1941 року він в черговий раз відвідав Палестину та випустив книгу «Близький Схід з узбіччя дороги». Як писав історик Джозеф Вербовський, на відміну від свого колишнього підлеглого, нацистського злочинця та одного з головних організаторів Голокосту Адольфа Айхмана, Мільденштайн «ніколи не керував поїздами, які перевозили тисячі угорських євреїв на смерть».

Після війни