Альфред Браунер (3 липня 1910 – 1 грудня 2002 ) – французький вчений австрійського походження, письменник і соціолог, був добровольцем в інтернаціональних бригадах під час Громадянської війни в Іспанії та учасником австрійського руху Опору під час німецької окупації Франції. Присвятив своє життя освіті дітей-біженців, переміщених осіб та дітей з дезадаптованих сімей, єврейських дітей, які вижили під час Кришталевої ночі та в нацистських концентраційних таборах Бухенвальд та Аушвіц з 1939 по 1946 рік. Один із перших авторів, що писали про дитячий аутизм, став піонером в аналізі дитячих малюнків на війні, створив з 1937 року першу збірку малюнків-свідчень, запропонував унікальну перспективу основних конфліктів XX століття очима дітей.

Освіта та досвід роботи в Австрії Альфред Браунер народився 3 липня 1910 року в Сен-Манде (Франція) в австро-угорських батьків, які жили два роки у Франції у зв'язку з роботою. Виріс у Відні, Австро-Угорщина. Його дядько по материнській лінії був американським нейропсихіатром австрійського походження та одним із піонерів індивідуальної психології. У Відні його родина влаштовувала приватні концерти класичної музики в , Зигмунд Фройд був запрошеним гостем. У дитинстві він пережив наслідки війни та був свідком того, як батько під час Першої світової війни служив у австро-угорській армії. Щоб врятувати Альфреда від епідемій під час Першої світової війни, батьки відправили його до родини в Моравії. У 1928 році в літньому таборі для студентів в Австрії зустрів свою майбутню дружину Фріці Ерну Різель, з якою одружився в 1936 році. В 1934 році у Віденському університеті захистив докторську дисертацію за темою Однодушність Жюля Ромена, у роботі над якою зав'язав листування з Жулем Роменом. Браунер служив у французькій армії з 1939 року та був нагороджений Воєнним хрестом (1939-1945), про що згадувалося в документах його дивізії. У 1946 році в Паризькому університеті захистив дисертацію на тему Психічні наслідки сучасної війни для дитинства і того ж року представив додаткову дисертацію План, організація та результати роботи Реабілітаційного центру для неповнолітніх правопорушників у Кайзереберсдорфі поблизу Відня (Австрія). Його молодший брат Вільям емігрував до Сполучених Штатів після Кришталевої ночі та загинув 6 жовтня 1948 року в катастрофі Boeing B-29 ВПС США в Джорджії в 1948 році.

Життя та кар'єра Альфред Браунер розпочав свою професійну діяльність у 1928 році як вихователь у реабілітаційному центрі для неповнолітніх правопорушників у Кайзереберсдорфі у Відні, де працював до 1933 року. Під час Громадянської війни в Іспанії добровольцем працював в Інтернаціональних бригадах, а Луїджі Лонго призначив Браунера головою комітету з допомоги евакуйованим або біженцям через його попередній досвід роботи з молоддю з групи ризику. Це був притулок для дітей, евакуйованих з Мадрида та Астурії після бомбардування Герніки, метою якого було допомогти іспанським дітям з республіканських територій, як у країні, так і в зоні бойових дій. Зрештою, Альфред повернувся до Франції після поразки Другої іспанської республіки.

У 1937 році Альфред Браунер та його дружина Фрітці виявили травму дітей-жертв війни, коли отримали набір малюнків з класу в Барселоні. Окрім каталонських школярів, яким пощастило залишитися в їхній школі, були біженці з Мадрида, які стали свідками трагічних подій. Браунери провели психіатричний аналіз дитячих малюнків, що було для них способом графічного виявлення вираження маленької дитини. Вони виділили те, що здавалося їм характерним для дитячого малюнку під час війни, роблячи нотатки, створюючи медичні записи та анкети. Малюнки та твори дітей часів Громадянської війни в Іспанії були зібрані під час конкурсу, організованого Альфредом Браунером серед дітей Барселони на три теми: «Моє життя до війни – Що я бачив з війни – Як я бачу своє життя після війни». Саме тоді почалася їхня робота з дітьми, які опинилися в центрі війни. В Іспанії було зібрано 4000 малюнків дітей-біженців та численні есе, які згодом, разом з іншими малюнками дітей на війні, запропонували унікальне свідчення конфліктів XX століття очима дітей. Їхній проект публікації малюнків та свідчень дітей на війні отримав підтримку Іллі Еренбурга та Ромена Роллана, які «вважали цю колекцію такою, що має значний освітній, історичний та людський інтерес».

У 1939 році Альфред Браунер прийняв 130 єврейських дітей з Пфальца, Берліна та Австрії, які вижили під час Кришталевої ночі, у замку Гетт, що належав родині Ротшильдів. Браунер мав намір проаналізувати проблеми, що виникають у роботі з дітьми, травмованими своїм досвідом та розлукою з сім'ями, з метою адаптації їх до нового життя та підготовки до інтеграції у Франції. Деякі з дітей втратили батьків; інші стали свідками звірств переслідувань і не могли зобразити свій досвід у своїх малюнках, доки Браунер не запропонував написати «книгу» про двох дітей на ім'я Пітер та Лізелотта, до якої кожен мав би зробити свій внесок. Потім Альфред Браунер описав цей освітній досвід у своїй дисертації на здобуття ступеня доктора літератури, захищеній у 1946 році, за темою Психічні наслідки сучасної війни для дитинства.

У 1940 році Альфред Браунер та його дружина Фрітці спробували сховати близько 10 000 дитячих малюнків, коли німецька армія вторглася до Парижа, але майже всі вони були виявлені та знищені гестапо. З січня 1941 року Браунери приєдналися до руху Опору у Франції та приймали керівництво австрійського Опору у своїй квартирі на вулиці Бонапарт у Парижі. Оскільки члени Австрійського фронту свободи прибували щоранку у певний час, Альфред Браунер вирішив відкрити курс німецької мови як прикриття від гестапо.

У 1945 році Браунери допомогли прийняти 444 хлопчиків віком від 8 до 16 років, які вижили з концентраційних таборів Аушвіц та Бухенвальд, в рамках проекту Œuvre de secours aux enfants(OSE, Товариство допомоги дітям) в Екуї, Франція. Оскільки діти перебували у фізичному та моральному стані, який не піддавався опису, Браунери не просили їх намалювати свій минулий досвід у нацистських концентраційних таборах. Однак більшість дітей займалися рукоділлям та намалювали плакати про події удома. Лише один з хлопчиків зобразив свій минулий досвід у різьбленому зображенні двох дітей, які проходять через колючий дріт. Діти, які вижили в Бухенвальді, у дитячих будинках надихнули на створення сценарію фільму Будинок Ніни, а також документального фільму Хлопчики з Бухенвальду.

Альфред та Фрітці Браунер проаналізували дитячі малюнки, зібрані з усього світу від дітей приблизно з 20 країн, що перебували у стані війни, включаючи англо-бурську війну, Першу світову війну, Громадянську війну в Іспанії, нацистську Німеччину, Польщу 1939 року, концентраційні табори, Хіросіму-Нагасакі, Полісаріо, ізраїльсько-палестинський конфлікт, Ліванську війну, Алжирську війну, війну в Західній Сахарі, Сальвадор, Афганістан, війну в Перській затоці, Боснію та Чечню. Браунери порівнювали свою роботу з дітьми-біженцями з порятунком когось від пожежі та демонстрували ці дитячі малюнки як частину своїх антивоєнних зусиль, сподіваючись, що злочини не повторяться. За їхніми словами, у країнах, де поширене насильство, дитячі малюнки характеризуються реалізмом, а їхня змістовність нічим не залежить від уяви. Метою Браунерів було показати, що діти не сліпі та відчувають глибоке обурення до людини, яка підпалила людей, щоб катувати їх.

У 1950 році Альфред Браунер створив Практичну дослідницьку групу для дітей, яка об’єднує фахівців з питань дитинства для розробки медико-педагогічних методів, призначених для навчання дітей з психічними вадами. У 1955 році заснував денний стаціонар для дітей з психічними та фізичними вадами, розташований у центрі Парижа, потім переїхав до Сен-Манде, і працював над реабілітацією цих дітей, надаючи пріоритет їхній освіті. Браунер допомагав сім’ям з дітьми, які мають інвалідність від народження, вести якомога нормальніше життя, не жертвуючи благополуччям усієї родини заради благополуччя дитини. Альфред Браунер був послом асоціації Діти-біженці світу, а також єдиним головою Французького товариства психопатології експресії та арт-терапії, який не був лікарем. У 1976 році був нагороджений медаллю Ганса Прінцхорна від Німецькомовного товариства мистецтва та психопатології вираження (DGPA). У 1986 році Жак Шабан-Дельмас вручив йому медаль міста Бордо.

З 18 січня по 10 лютого 1999 року в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі проходила виставка, на якій було представлено понад 200 малюнків дітей, які пережили війну. Під назвою Я намалював війну. Століття малюнків дітей у війнах (1900–1999), що проводилася за підтримки та під патронатом Сімони Вейль, ці малюнки-свідчення з колекції Браунера розкрили вплив надзвичайної жорстокості війни на дитину. Ця виставка, яка вважалася частиною Всесвітньої спадщини, потім була показана в Хіросімі, Єрусалимі, Будапешті, Відні та понад 40 містах Німеччини.

З 7 по 9 грудня 2011 року в штаб-квартирі ЮНЕСКО було організовано вшанування 100-річчя з дня народження Альфреда та Франсуази Браунер, в рамках якого було організовано міжнародний колоквіум на тему Дитинство на війні. Свідчення дітей про війну.

Відзнаки та нагороди

2002: премія Margherita Zoebeli, La bussola dell'educazione, Ріміні, Італія Посол асоціації Діти-біженці світу 1986: Медаль міста Бордо, Франція 1981: Премія за книгу Життя з дитиною-аутистом Biblioteca Italiana Per Ciechi Regina Margherita, Вілла Реале, Монца, Італія 1979: Перший приз, Міжнародний кінофестиваль з реабілітації в категорії Фахівці з психічного здоров’я за фільм Будинок без вікон, Нью-Йорк, США 1976: Медаль Ганса-Прінцхорна, Німецькомовне товариство мистецтва та психопатології вираження (DGPA), Німеччина 1970: 3-тя премія за фільм: Актори з IQ +/-50, 6-й конгрес Міжнародного товариства психопатології експресії (SIPE), Стамбул, Туреччина 1970–1973: Голова Французького товариства психопатології експресії та арт-терапії 1967: Приз за найкраще використання арт-терапії у фільмі Троє психотичних дітей говорять про себе, 5-й конгрес Міжнародного товариства психопатології експресії (SIPE) Воєнний хрест 1939–1945, згаданий у донесеннях його дивізії

Основні роботи Браунера Назви наступних публікацій були перекладені з німецької або французької мов на українську та взяті в дужки.

Тези

(1946), Plan, organization et résultats de la maison de rééducation de l'enfance délinquante à Kaiser-Ebersdorf, près de Vienne, Autriche (План, організація та результати роботи реабілітаційного центру для неповнолітніх злочинців у Кайзереберсдорфі біля Відня, Австрія) (французькою мовою), додаткова дисертація, Паризький університет Сорбонна. (1946), Les répercussions psychiques de la guerre moderne sur l'enfance (Психічні наслідки сучасної війни для дитинства) (французькою мовою), Вища докторська ступінь (thèse d'État), Паризький університет Сорбонна. (1934), Der Unanimismus Jules Romains (Однодушність Жуля Ромена) (німецькою мовою), дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії, Віденський університет.

Індивідуальні роботи

(1997), Psy, es-tu là? (Псі, ти тут?) (французькою), Saint-Mandé: Groupement de recherches pratiques pour l'enfance (GRPE), (1976), Les Enfants des confins (французькою мовою), Paris: Grasset, (1963), Titine et l'éducation moderne. Une satire. (Тітін і сучасна освіта. Сатира.) (французькою мовою), Saint-Mandé: GRPE (1956), Pour en faire des hommes. Étude sur le jeu et le langage chez les enfants "inadaptés sociaux" (Дослідження гри та мови в соціально неадаптованих дітей), Paris: SABRI (1951), Nos livres d'infants ont menti! (Наші дитячі книги нам брехали!) (французькою мовою), Paris: SABRI, (передмова Анрі Валлона). (1946), Ces enfants ont vécu la guerre (Ці діти пережили війну) (французькою мовою), Paris: Éditions Sociales Françaises.

Колективні роботи