Данило Данилович Федоряченко (12 квітня 1920, Халеп'я — 25 квітня 2016, Київ) — український театральний діяч, організатор театральної справи. Заслужений працівник культури УРСР (1983), заслужений діяч мистецтв України (2002).

Учасник німецько-радянської та радянсько-японської воєн, старший сержант військової служби. Командир відділення 98-го окремого кулеметного батальйону, брав участь, зокрема, у прориві укріпленого району в Дунніні.

Після завершення війни входив до керівного складу багатьох театрально-концертних закладів Києва. Понад 10 років (з перервою) — заступник директора Київського академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка (1956—1966; 1969—1971). Протягом 35 років — директор-розпорядник Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка (пізніше — національного; 1978—2013)Помер корифей театру І. Франка Федоряченко Данило Данилович.

Життєпис Народився 12 квітня 1920 року в селі Халеп'я на Київщині. Батько — судноплавний старшина (бакенщик) Дніпровського судноплавства, завдяки чому родина вижила під час Голодомору 1932—1933 років«Комсомольцями були хлопці з нашого ж села, притому нероби в основному». У 1938 році батько, як «член банди Зеленого», був заарештований за звинуваченнями у контрреволюційній і антирадянській діяльностіЧервоний терор. Політичні репресії на Бориспільщині в 1920—1950 роках.

З 1937 року — помічник бібліотекаря Академії наук УРСР. З 1940 року перебував на військовій службі на Далекому Сході. Учасник німецько-радянської та радянсько-японської воєн, командир відділення 98-го окремого кулеметного батальйону. Брав участь, зокрема, у прориві укріпленого району в Дунніні. Службу завершив у званні старшого сержанта, нагороджений низкою бойових орденів і медалей.

З 1946 року навчався в театральній студії при Київському академічному драматичному театрі імені Івана Франка, увійшов у склад допоміжної трупи театру, виходив на сцену з Амвросієм Бучмою та Гнатом Юрою. Зрозумівши, що «великим актором не стане», у 1949 році перейшов на адміністративну роботу — інспектором-методистом Комітету у справах культурно-освітніх установ при Раді міністрів УРСРДиректор-распорядитель Театра имени Ивана Франко Данил Федоряченко: «Наталья Ужвий была очень компанейским человеком. Любила с молодежью посидеть, выпить по рюмочке».

З 1950 року — головний адміністратор Київського академічного драматичного театру російської драми імені Лесі Українки, працював під керівництвом зятя Микити Хрущова Віктора Гонтаря. За чотири роки обійняв посаду заступника директора театру.

Протягом 10 років (з 1956 року), за запрошенням Віктора Гонтаря — заступник директора Київського академічного театру опери і балету імені Тараса Шевченка (КАТОБ). У 1966—1967 роках обіймав посаду директора-розпорядника Державного академічного ансамблю танцю УРСР.

З 1967 року — директор-розпорядник «Укрконцерту». У 1969 році повернувся на посаду заступника директора КАТОБ імені Тараса Шевченка. З 1971 року — заступник директора Кіностудії імені Олександра Довженка. У 1976 році повернувся до Державного академічного ансамблю танцю УРСР на посаду директора-розпорядника.

З 1978 року, за запрошенням художнього керівника Сергія Сміяна — директор-розпорядник Київського академічного драматичного театру імені Івана Франка (пізніше — національного). На цій посаді працював протягом 35 років.

З посади директора-розпорядника пішов у 93 роки, в 2013 році. Незадовго до смерті казав: «Часто думав: „Ну чого ти сидиш? Поступився б місцем молоді“. А потім сам собі: „Ще трохи — і піду“. Театр — це складний організм, що й без мене виживе. А я без нього не зможу». Помер від серцевого нападу на 97-му році життя 25 квітня 2016 року. Похований на кладовищі рідного села Халеп'яДанила Федоряченка не стало від серцевого нападу.

Організаторська діяльність Двічі брав участь в організації Декади української літератури та мистецтва в Москві — 1951 та 1960 років. У КАТОБ імені Тараса Шевченка займався сценарно-постановочною роботою з проведення ювілейних і творчих вечорів народних артистів СРСР Бориса Гмирі, Михайла Гришка, Єлизавети Чавдар, Зої Гайдай, Марії Литвиненко-Вольгемут.

Керував організацією гастролей КАТОБ у Франції 1964 року (Париж, Ліон, Монпельє), де разом із артистами гостював у Сержа Лифаря та Матильди КшесінськоїДанил Федоряченко: Я смог пожить красиво. У 1965 році організовував гастролі КАТОБ у Турині, у 1971 році — у Софії та Варні. У 1966 році забезпечував гастрольний тур Державного академічного ансамблю танцю УРСР Америкою та Канадою«Хрущов був свободнєй. А Сталін — то уголовная лічность».

У театрі імені Івана Франка брав участь в організації ювілейних і творчих вечорів народних артистів СРСР Наталії Ужвій, Євгена Пономаренка, Дмитра Мілютенка, Ольги Кусенко. У 1982 році забезпечив участь театру у Міжнародному театральному фестивалі в Белграді, у 1986 році — гастрольне турне Болгарією, у 1988 році — гастролі в Кракові, у 1991 році — гастролі Німеччиною та в польському місті Лодзь.

Ролі в театрі імені Івана Франка «Макар Діброва» Олександра Корнійчука — Іван «По той бік» Анатолія Барянова — японець Хон-цю «Без вини винуваті» Олександра Островського — актор «Молода гвардія» Олександра Фадєєва — німецький офіцер «Житейське море» Івана Карпенка-Карого — Стьопочка Крамарюк «Щастя» Петра Павленка — Микола

Нагороди

Військові 1947 — медаль «За бойові заслуги» 1947 — медаль «За трудову відзнаку» 1947 — медаль «За перемогу над Японією» 1985 — орден Вітчизняної війни 2 ступеня 1998 — медаль Жукова 1999 — медаль «Захиснику Вітчизни»

Трудові 1983 — заслужений працівник культури УРСР 1995 — почесна відзнака Президента України — «за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, багаторічну плідну роботу» 1995 — премія «Київська пектораль» — «за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» 2002 — заслужений діяч мистецтв України 2006 — почесна грамота Кабінету Міністрів України 2006 — орден «За заслуги» II ступеня 2010 — орден «За заслуги» I ступеня 2010 — премія імені Панаса Саксаганського — «за творчі досягнення, що наближають театр України до кращих зразків світового мистецтва»Премія імені Панаса Саксаганського

Примітки